В якому разі диспозицію статті КК не можна вважати бланкетною

Обставини справи

Вироком суду особу було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК (придбання, носіння, зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу).

Так, суд установив, що засуджений знайшов чи то придбав вогнепальну зброю та боєприпаси, носив їх при собі та зберігав удома. Зазначені предмети правоохоронці вилучили під час обшуку його житла.

Суть касаційної скарги

На переконання захисника засудженого, відсутність спеціального закону, який регулює правовий режим права власності на зброю, виключає наявність у діянні засудженого об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК.

Тобто сторона захисту стверджує, що диспозиція зазначеної статті не відповідає вимозі якості закону, оскільки є бланкетною, тобто відсилає за своїм змістом до інших законів, через відсутність яких зміст диспозиції цього положення неможливо визначити.

Крім того, оскільки засуджений повідомив правоохоронцям про наявність у нього заборонених предметів до початку обшуку, працівники СБУ, на переконання адвоката, мали би зафіксувати факт добровільної здачі зброї.

Позиція Касаційного кримінального суду щодо якості закону

На думку колегії суддів Першої судової палати ККС (судді Аркадій Бущенко, Алла Макаровець, Наталія Марчук), диспозицію ч.1 ст. 263 КК не можна вважати бланкетною, оскільки вона не посилається на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті.

Відповідно до цього положення забороняються: «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».

«Власне ця заборона і є диспозицією ч.1 ст.263 КК, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями. Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу».

Якщо «дозвіл» відсутній - умова виконана, і діє диспозиція ч.1 ст.263 КК, і навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована», — йдеться у постанові ККС від 4 грудня 2018 року.

Разом з тим,  положення ч.1 ст.263 КК дійсно відсилає за своїм змістом до інших законів, вимагаючи, щоб дозвіл, який виключає кримінальну відповідальність за дії зі зброєю, був передбачений законом.

Аналогічні конструкції норм, які містять визначену диспозицію і бланкетну гіпотезу норми, містяться також в інших статтях Кримінального кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що диспозиція ч.1 ст.263 КК сформульована достатньо чітко аби особа могла усвідомити, що діяння є злочинним.

Позиція ККС щодо добровільності здачі зброї і боєприпасів

Відповідно до ч.3 ст. 263 КК добровільна здача зброї і боєприпасів означає, що людина має можливість і надалі безперешкодно зберігати зброю, проте за власним бажанням, незалежно від причин та мотивів, передає її відповідному державному органу.

Однак у правоохоронних органів була інформація про те, що засуджений зберігає зброю і боєприпаси, та мали дозвіл на обшук житла, де ці предмети зберігались. Тому засуджений визнав факт зберігання ним зброї і боєприпасів за умов, коли він вже не мав можливості надалі безперешкодно їх зберігати.

Виходячи із зазначеного, суд відхилив цей довід сторони захисту як необґрунтований, залишивши вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС висловила правову позицію щодо застосування норми права, закріпленій у ч.2 ст.365 Кримінального кодексу, а також розтлумачила особливості правової кваліфікації розбою, поєднаного з проникненням у житло чи інше приміщення.