На Уляну Супрун поскаржилися до Вищої ради правосуддя через її спроби тиску на суд

Виконавча влада в Україні досі вважає судову владу лише придатком до системи державних органів. Про це свідчать, в тому числі, заяви в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, яка демонструє, що необґрунтована критика судових рішень та особи судді з боку високопосадовців є нормальною практикою – для нашої держави (на відміну від «розвинутих» країн, де це могло б стати предметом для кримінального переслідування такого службовця), а право суду на відповідь ніхто не надавав. Крім того, в. о. міністра, продовжуючи «традиції» державних органів часів Януковича, вважає, що рішення суду, які не до вподоби державним відомствам, можуть не виконуватися. 

В. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун є активним дописувачем в соціальних мережах. Предметом цих дописів є не лише поради населенню щодо побутових питань та рецептів приготування страв, але й активна критика окремих судових рішень. Зокрема, в грудні 2018-го їй не сподобалися кілька рішень Окружного адміністративного суду Києва, серед яких справа, де стороною виступає МОЗ.

Незадоволення рішенням = тиск

Як відомо, У. Супрун має давній конфлікт з Катериною Амосовою та вимагає звільнення останньої з посади ректора НМУ ім. О. О. Богомольця.

20 грудня 2018 року суддя Окружного адмінсуду Києва Євгеній Аблов постановив ухвалу про забезпечення адміністративного позову у справі №826/14303/18, відповідачем в якій виступає Міністерство охорони здоров’я та зупинив дію наказу МОЗ України про звільнення Амосової з посади ректора – до вирішення справи по суті.

Судом вже двічі в межах цієї справи приймалися ухвали про забезпечення позову, спрямовані на збереження наявного на момент подачі позовної заяви стану речей, його фіксацію до вирішення адміністративної справи. Ці рішення Окружного адмінсуду були залишені без змін в апеляційному порядку.

Втім, МОЗ всупереч законодавчого обов’язку виконувати рішення суду, ігнорує їх, що й стало підставою для нової ухвали від 20 грудня.

У відповідь в. о. міністра Супрун вирішила не дочікуватися рішення суду по суті справи та на сторінці у фейсбуці розмістила заяву, в якій вдалася до оцінки не лише ухвали, але й особи судді (незважаючи на те, що для цього в Україні в рамках судової реформи були створені відповідні органи). «Ми вважаємо, що рішення суду по справі НМУ Богомольця є прямим свідченням суддівського свавілля», - написала Супрун. «В мережі є багато резонансних матеріалів щодо статків судді та його родини», - вирішила додати вона.

Нагадаємо, що НАБУ вже третій рік поспіль веде розслідування стосовно Є. Аблова, однак до цього часу йому не пред’явлено ні підозри, ні будь-яких конкретних звинувачень. Крім того, спроби окремих детективів без прийняття відповідного процесуального рішення провести «приватну бесіду» з суддею стали предметом його звернення до Вищої ради правосуддя із заявою про тиск.

Однак Уляна Супрун вочевидь вважає нормальною практикою порушення принципу не лише презумпції невинуватості особи, а й дискредитацію судової влади як такої в Україні.

У відповідь на таку заяву в. о. міністра прес-служба Окружного адмінсуду Києва розмістила повідомлення, в якому зазначила: «Дивує, з якою завзятістю представники виконавчої влади порушують  не лише вимоги вітчизняного законодавства щодо невтручання у хід судового розгляду, поваги до незалежності суду, але й положення міжнародного права».

В. о. міністра знов на втримала свого незадоволення, що суд дозволив себе відповісти на необґрунтовані закиди, та розмістила нове повідомлення про те, що суд «загрожує здоров’ю громадян». 

Звернення про втручання

Суддя вирішив припинити «пінг-понг» заяв та вчинити згідно закону – звернувся із заявою про тиск, як це і зобов’язаний зробити згідно чинного законодавства.

Нагадаємо, що відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону «Про судоустрій і статус суддів» суддя не просто може, а зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.

Уляна Супрун в своєму дописі погрожує Євгенію Аблову зверненням до Нацполіції щодо нього. Разом з тим, розгляд справи МОЗ триває в суді. Якщо називати речі своїми іменами, щодо судді має місце ніщо інше, як відвертий тиск для прийняття необхідного МОЗ рішення.

Так, відповідно до рішення Ради суддів України від 8 червня 2017 року подання учасником будь-якого судового провадження заяви про внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей про скоєння суддею кримінального правопорушення до закінчення судового розгляду справи має ознаки впливу на суд, що передбачає кримінальну відповідальність за статтею 376 Кримінального кодексу України.

Як зазначає Євгеній Аблов у своєму зверненні до ВРП, аналіз практики Вищої ради правосуддя (зокрема її рішень від 18 липня 2017 року та від 23 листопада 2017 року) свідчить, що дії посадових осіб правоохоронних органів по внесенню до ЄРДР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 375 КК, як і дії по здійсненню такого кримінального провадження, є втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя.

Аналогічно, у щорічній доповіді ВРП про стан забезпечення незалежності суддів в Україні зазначено про те, що втручання у діяльність судді у вказаний вище спосіб є одним з найбільш небезпечних проявів тиску на суддю.

З огляду на те, що керівниця МОЗ піддає критиці рішення того суду, де розглядається її справа, очевидно, ці заяви обумовлені бажанням не отримати законне, справедливе та неупереджене рішення, а отримати рішення, яким будуть задоволені в міністерстві.

Такі подвійні стандарти означають, що суд має приймати рішення, які схвалюються іншими гілками влади, а саме це в свій час й призвело до тотальної недовіри громадян та падіння авторитету судової влади.

Нагадаємо, що раніше «Судово-юридична газета» публікувала інтерв’ю голови Консультативної ради європейських суддів Джуро Сесса, який зазначав про загрози, що несе в собі популізм, в тому числі для основ демократичного суспільства.

Тим часом в інших країнах

Відкритість та прозорість судової влади не передбачає безперешкодного втручання в її функціонування. У багатьох країнах Європи та у США існують норми, які передбачають відповідальність за прояв неповаги до суду або ж за необґрунтовану критику особи судді.

У Великобританії, наприклад, діє закон про неповагу до суду (The Contempt of Court Act), згідно з положеннями якого, пресі та іншим коментаторам забороняється робити висловлювання про судовий розгляд sub judice, тобто коли процес знаходиться в активній стадії. Ця стадія починає відраховуватися з призначення запобіжного заходу, пред’явлення обвинувачення або повістки до суду.

В 2012 році за натяк про те, що рішення британського суду - не істина в останній інстанції, поплатилася компанія Apple У 2018 році, як повідомляло агентство Bloomberg, представник правлячої династії Саудівської Аравії принц Хуссам ібн Сауд ібн Абдулазіз Аль Сауд був засуджений судом в Лондоні до року в'язниці за неповагу до рішень суду,.

В США у разі викривленого тлумачення органами виконавчої влади судового рішення суддя має право вжити заходів. Наприклад, в 2018 році мав місце випадок, коли судді довелося пригрозити звинуватити в неповазі до суду генпрокурора США Джеффа Сешнса і міністра внутрішньої безпеки Кірстен Нільсен, якщо не буде виконане його рішення. В результаті, мати і дочка, напередодні депортовані в Сальвадор, повернулися в США.

Втім, як стверджують самі американські судді, «протягом історії США дві інші гілки влади і суспільства в цілому з повагою ставилися до рішень Верховного суду та інших судів також» (цитата з інтерв’ю Сандри Дей О'Коннор - першої жінки, що стала членом Верховного суду Сполучених Штатів Америки).

Що стосується практики ЄСПЛ, відомим є рішення «Прагер і Обершлік проти Австрії». Суддя Віденського окружного кримінального суду подав позов до Прагера, який опублікував у місцевому журналі статтю «Увага! Суворі судді!» («Achtung! Scharfe Richter!»), що критикувала суддів. Стаття ґрунтувалася на власних враженнях автора від присутності на кількох судових засіданнях, на твердженнях адвокатів і судових репортерів та на опитуванні, виконаному університетськими дослідниками. Прагера було визнано винним у поширенні наклепу на суддю та засуджено до штрафу, сплату якого покладено солідарно на Прагера та видавця журналу Обершліка. Прагер і Обершлік звернулися до ЄСПЛ. Проте ЄСПЛ констатував, що оскаржуване заявником рішення мало мету «захистити репутацію інших осіб, у цьому разі – судді Й., та забезпечити авторитет правосуддя, тобто мету, що її пункт 2 статті 10 визнає за законну».

У цій справі ЄСПЛ зробив ключовий висновок: «Для того, щоб успішно виконувати свої обов’язки, судова система як гарант правосуддя – фундаментальної цінності в правовій державі – має користуватися довірою загалу. Тому може виникати необхідність захистити суддів від безпідставних і деструктивних нападок, особливо з огляду на їхній обов’язок утримуватись від реагування на критику».

Ще в одному рішенні «Перна проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що робота судів, що виступають гарантом справедливості та відіграють важливу роль у державі, яка керується принципом верховенства права, має викликати довіру суспільства: «Отже, судді мають бути захищені від безпідставних нападок, особливо з огляду на те, що обов’язок суддів діяти на власний розсуд спонукає їх утримуватися від коментарів».

Коли бачиш натовп людей, які юрмляться в коридорах українських судів, мимоволі задаєшся питанням: якщо суди такі погані, як кажуть, то чому вони так популярні? Чому б, у разі невиконання певної вимоги органом виконавчої влади, відразу не звернутися до громадських активістів, громадськості та оминути судовий шлях? Вказане стосується і органів влади, які чомусь продовжують звертатися до судів, паралельно стверджуючи, що судді упереджені.

Відмітимо, що системною проблемою Міністерства охорони здоров’я є грубе порушення законодавства про доступ до публічної інформації – відмова, ненадання та несвоєчасне надання відповідей на запити громадян, юридичних осіб та ЗМІ, про що наше видання розповість в наступних публікаціях.