18 грудня Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за апеляційною скаргою Надії Савченко.
До Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції вона звернулася з вимогою скасувати постанови Верховної Ради України про надання згоди на притягнення її до кримінальної відповідальності, затримання та обрання щодо неї запобіжного заходу.
Разом з тим, Н.Савченко просила визнати протиправною бездіяльність парламенту щодо перевірки достатності, законності та обґрунтованості подань, на підставі яких ВР ухвалила оскаржувані постанови.
Так, на думку позивачки, народні обранці не врахували усіх обставин, що мали значення для прийняття ними зазначених рішень, діяли упереджено і недобросовісно, грубо порушили принцип рівності перед законом та не дотримались необхідного балансу охоронюваних законом інтересів.
15 березня 2018 року до Верховної Ради України надійшли три подання: №10/4-18316-15 "Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України Н.В.Савченко"; №10/4-18316-15 "Про надання згоди на обирання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) народного депутата України Н.В.Савченко"; №10/4-18316-15 "Про надання згоди на затримання народного депутата Н.В.Савченко".
Зазначимо, що подання ґрунтуються на фактах, встановлених в ході проведення досудового слідства слідчими СБУ в кримінальному провадженні за ознаками злочинів проти основ національної безпеки (ч. 1 ст. 109; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 109; ч.1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 112; ч. 1 ст. 14, ч. З ст.258; ч.1 ст. 258-3; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 KK).
Надалі зазначені подання були передані на розгляд Комітету з питань регламенту та організації роботи ВР, а Н.Савченко було направлено лист із пропозицією впродовж 5 днів надати свої пояснення з приводу відомостей, наведених у поданнях. Однак отримувати цей лист і, відповідно, надавати будь-які пояснення, вона відмовилася.
22 березня Комітет одноголосно ухвалив висновки щодо передачі зазначених подань до Верховної Ради. На пленарному засіданні парламенту, що відбулося в той самий день, депутати переглянули відеозаписи, отримані під час проведення слідства, заслухали висновки Комітету, доповідь генпрокурора та виступ самої Н.Савченко.
Після цього парламентарі проголосували окремо за кожне рішення:
- про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності (291 голос «за»);
- про надання згоди на затримання (277 голосів «за»);
- про надання згоди на арешт (268 голосів «за»).
Н.Савченко стверджує, що генпрокурор під час своєї доповіді на засіданні Комітету, як і на пленарному засіданні Ради, не пояснив, якого саме подання з трьох стосується наведена ним інформація, яку процесуальну дію вона обґрунтовує та не навів жодних посилань на конкретні докази, що підтверджують вчинення нею інкримінованого їй злочину.
Тож, на думку Н.Савченко, твердження Генерального прокурора про її причетність до скоєння правопорушень базувалась лише на його власних припущеннях.
Разом з тим, у позові зазначається, що у той самий день, коли Комітет прийняв рішення, без проходження процедури узгодження Погоджувальною радою депутатських фракцій, дані подання було винесено на загальний розгляд парламенту. І цей розгляд розпочався з інформації головуючого на пленарному засіданні стосовно наявності даних подань (без оголошення їх змісту) та відповідного висновку Комітету.
Посилаючись на положення Регламенту, ВР зауважила про відсутність законодавчої вимоги узгодження порушеного питання з Погоджувальною радою депутатських фракцій.
А неоголошення головуючим на пленарному засіданні повного тексту подань, на думку відповідача, не може розцінюватись як порушення, оскільки взагалі не вплинуло на права та інтереси позивачки.
До того ж, ВР вважає, що факти, наведені у поданнях є конкретними, наведена хронологія подій охоплюється інкримінованим органом досудового розслідування кримінальними правопорушеннями.
Так, за результатами розгляду подань щодо народного депутата України Н.Савченко, Комітет дійшов висновку, що воно є законним, оскільки:
- ініційоване належним суб'єктом;
- обґрунтовується, зокрема, тим, що Н.Савченко не припинила відносини зі своїми співучасниками та не полишила наміру закінчити свій злочинний умисел;
- надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки інкримінованих Н.Савченко злочинів дає підстави вважати, що вона намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності, продовжити вчинення цих кримінальних правопорушень та впливати на свідків.
Твердження Н.Савченко щодо необґрунтованості подань та, як наслідок, безпідставності рішень парламенту КАС ВС спростував, встановивши, що у поданнях фактично відображено хід досудового слідства та наведено встановлені ним факти та докази, якими вони стверджуються, що є підставою для притягнення Н.Савченко до кримінальної відповідальності, необхідності її затримання та застосування запобіжного заходу.
«Щодо відповідності подання таким критеріям як "достатність", "законність", обґрунтованість", "законність одержання доказів", то Суд констатує, що чітких ознак цих критеріїв немає та й, очевидно, не може бути, зважаючи на те, що Комітет і Верховна Рада України не є органами досудового розслідування чи судом.
Тому вимогу ч.1 ст.220 Регламенту не можна тлумачити як таку, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, хоча й не звільняє від обов'язку обґрунтовувати рішення. За змістом подання не є вироком суду, а тому не може містити доведених фактів та висновків про те, наскільки законними та обґрунтованими є доводи про обвинувачення позивачки», - йдеться у рішенні КАС від 11 вересня 2018 року (судді В.Кравчук, М.Гімон, О.Стародуб, Н.Коваленко, А.Бучик).
Таким чином, суд дійшов висновку, що обґрунтованість рішень в даному разі виявляється у всебічному розгляді питання за участю всіх зацікавлених сторін, тобто в заслуховуванні та обговоренні цих подань, можливості заперечувати, ставити запитання, як з боку органу, що уповноважений прийняти певне рішення, так і з боку сторони, щодо якої проводився розгляд.
Доводи Н.Савченко про покладення генпрокурором в основу подання неналежних та недопустимих доказів суд відхилив з огляду на те, що це питання може бути предметом оцінки суду лише у відповідному кримінальному провадженні.
Разом з тим, суд зауважив, що неоголошення повного тексту подань та висновків в цілому не вплинуло на встановлену процедуру розгляду питання, тим більше що зазначені тексти документів були надані усім народним депутатам для ознайомлення.
«З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Суд встановив, що оскаржувані постанови Верховної Ради України прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Наведене вище є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог», - вирішила колегія суддів КАС ВС.
У судовому засіданні ВП ВС представник Н.Савченко заявив, що оскаржувані рішення Верховної Ради були лише засобом усунення її від політичного життя країни, і аж ніяк не переслідували законної мети – забезпечення кримінального провадження.
«Парламент мав докласти зусиль для всебічного дослідження обставин, викладених у поданнях, та запобігти встановленню авторитарного режиму в державі. Надія Савченко була присутня на засіданні регламентного комітету та пленарному засіданні парламенту, однак вона не є юристом за фахом, а тому не могла захистити себе належним чином. До того ж, частина відеоматеріалів, продемонстрованих депутатам, бути отримані під час негласних слідчих розшукових дій, проведених з порушенням вимог закону. І саме на підставі цих відеозаписів народні депутати сформували свою позицію, яка вплинула на прийняте ними рішення», - переконаний представник позивачки.
В свою чергу, представник Верховної Ради Анатолій Селіванов зауважив, що парламент, як і Касаційний адміністративний суд, розглядали цю ситуацію не в політичному, а в правовому розрізі.
«При всій повазі до Надії Вікторівни, Верховна Рада вчинила саме так, як того вимагав закон – перевірила усі доводи, наведені у поданні генпрокурора, і жодних фальсифікацій чи порушення процедури голосування за прийняття оскаржуваних рішень не було», - підкреслив А.Селіванов.
У відповідь на заяву адвоката позивачки з приводу того, що вона не мала змоги належним чином відстояти свою позицію на засіданні комітету та пленарному засіданні Ради, представник ВР звернув увагу на те, що Н.Савченко було надано 5 днів для підготовки письмових пояснень, і за цей час вона мала змогу отримати правову допомогу, однак не зробила цього.
Заслухавши пояснення учасників процесу, Велика Палата ВС вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення КАС ВС – без змін.
Повний текст постанови буде складено 28 грудня.
Нагадаємо також, що 29 листопада Велика Палата Конституційного Суду України розпочала розгляд справи за конституційними скаргами Надії Савченко, Марини Ковтун та Ігора Костоглодова щодо конституційності положення ч.5 ст.176 Кримінального процесуального кодексу. Зазначена норма закону регулює порядок обрання запобіжного заходу. Продовжиться розгляд скарги 19 грудня.