Олена Петрушевська,
к. ю. н., адвокат, експерт у сфері податкового права,
спеціально для
«Судово-юридичної газети»
Застосування податковою адміністративного арешту майна чи коштів на рахунках —найшвидший механізм впливу на платника податків. Розгляд судом заяви податкової про застосування арешту майна обмежений строком, дотримання якого покладається не тільки на суд, але й на податкову. Якщо податкова звернулася до суду із пропуском 96 годин, це є підставою для відмови у відкритті провадження чи у задоволенні заяви про підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна.
Адміністративний арешт майна має досить багато юридичних аспектів, оскільки процедура його застосування регулюється не тільки матеріальними нормами, але й процесуальними, між якими існує правова колізія у механізмі їх застосування. Тому це було та залишається досить актуальним питанням. Цей механізм діє з часів набрання чинності КАС України, який діяв у юридичній площині Закону №2181, а на сьогодні він більш чітко прописаний у ст. 94 Податкового кодексу України.
Як правило, механізм застосування арешту майна чи коштів на рахунку платника здійснюється у таких випадках: у разі недопуску податкової до перевірки (документальної, фактичної) чи обстеження майна, яке перебуває у податковій заставі, недопуску податкового керуючого до опису майна чи за наявності податкового боргу. Правові підстави застосування адміністративного арешту майна та коштів на рахунку однакові, відрізняється лише процедура застосування. Арешт майна накладається рішенням керівника податкової, яке перевіряє суд протягом 96 годин, а арешт коштів застосовує тільки суд, що розглядається у порядку загального позовного провадження.
Беззаперечно, це є досить дієвим механізмом для податкової у випадку недопуску до перевірки. У такому разі зазвичай доказується сам факт недопуску та дотримання процедури вручення наказу про перевірку. Однак такий механізм має низку правових колізій та юридичних тонкощів, при правильному застосуванні яких можна належним чином захистити свої права.
Актуальність цього питання була підкріплена рішеннями, прийнятими Верховним Судом, протилежними за юридичними висновками у вирішенні спору щодо застосування арешту коштів на рахунках платника податків та майна. З однієї правової позиції, у постанові ВС від 27.03.2018 у справі №813/2316/17 про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках випливає, що арешт коштів на рахунках платника можливий лише у разі існування арешту майна. Водночас інша колегія ВС у постанові від 26.06.2018 у справі №820/1929/17 дійшла висновку, що накладення арешту на кошти платника не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно. У зв’язку з різними правовими позиціями ВС щодо застосування норми права у подібних правовідносинах це питання передане на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
Слід зазначити, що арешт майна та арешт коштів на рахунках не є тотожними поняттями, які фактично залежать одне від одного, оскільки податкова має право застосувати обидва чи один із цих механізмів впливу. Або ж, прийнявши рішення про арешт майна, податкова пропустила строк 96 годин на його подачу до суду. Однак при прийнятті рішення суд повинен враховувати саме наявність судового рішення про підтвердження арешту майна, оскільки правові підстави застосування адміністративного арешту та арешту коштів на рахунках однакові.
Наприклад, за недопуск до перевірки податковою подано заяву до суду про арешт майна і позов про арешт коштів на рахунках. Абсурдним буде у такому разі прийняття рішення про задоволення позову про арешт коштів на рахунках за наявності рішення про відмову податковій у підтвердженні арешту майна, оскільки суд надає оцінку одним і тим же обставинам справи, які стали підставою для застосування арешту, тобто факту недопуску до перевірки.
Тому арешт коштів можна прив’язати до арешту майна у випадку, якщо дійсно було подано заяву до суду і суд надав правову оцінку підстав прийняття податковою рішення про арешт майна. А за відсутності судового рішення про задоволення чи відмову у задоволенні заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна неможливо прив’язати до обов’язкових критеріїв вирішення спору щодо арешту коштів, оскільки ці два поняття є самостійними інститутами права, і механізм їх дії різний. Податковій як контролюючому органу надано право застосовувати ці правові засоби впливу на платника податків разом чи окремо, механізм їх застосування не залежить один від одного.
Тому вважаю, що недоцільно ставити у залежність один від одного обов’язковість застосування до платника податків арешту майна та арешту коштів на рахунках. У даному випадку доцільно враховувати наявність судових рішень, які не повинні суперечити одне одному у вирішенні питання щодо арешту майна та арешту коштів на рахунках платника при наданні правової оцінки фактично одним і тим самим обставинам справи.
Актуальність питання підкріплюється також тим, що воно є складовою правового механізму протиправності дій посадових осіб податкового органу. Тобто якщо відносно платника незаконно вживаються дії щодо арешту майна чи арешту коштів на рахунках, то це вже вчиняються протиправні дії щодо платника. Правовими нормами ПК України передбачено механізм захисту у разі оскарження рішень податкової, які пов’язані із донарахуванням. Якщо платник звертається до суду на оскарження до дня набрання рішенням законної сили, податкове зобов’язання вважається неузгодженим, а будь-які дії щодо стягнення неузгодженого зобов’язання забороняються. Із правової точки зору ухвала про відкриття провадження про скасування податкового повідомлення-рішення є механізмом зупинення будь-яких дій податкової щодо цього податкового зобов’язання.
Наприклад, адміністративний арешт у випадку недопуску до перевірки. Щоб укріпити правову позицію свого захисту щодо незаконності перевірки, платник оскаржує до суду наказ на перевірку і, відповідно, протиправність дій щодо проведення такої перевірки. Однак податковій нічого не заважає прийняти інший наказ із встановленням іншого строку перевірки й застосуванням нового арешту у разі недопуску до перевірки за іншим наказом. Це свідчить про те, що сам механізм у процедурі оскарження протиправних дій не підкріплений спеціальними нормами ПК України, не зупиняє вчинення цих дій. Є лише процесуальний запобіжник, що тільки суд може прийняти ухвалу на забезпечення позову із зупиненням відповідних дій.
Основним недоліком процедури оскарження протиправних дій контролюючих органів є те, що подання позову не зупиняє оскаржуваної дії. У зв’язку з цією проблематикою, яка існує тривалий час, у дисертаційному дослідженні О. В. Петрушевської «Гарантії захисту прав платників податків в Україні в умовах євроінтеграції» було запропоновано доповнити п. 56.18 ст. 56 ПК України новим абзацом: «Поданий платником податків до суду позов щодо визнання протиправних дій контролюючих органів зупиняє вчинення таких дій до дня набрання судовим рішенням законної сили».
Слід зазначити, що у разі наявності спору суд має право не відкрити провадження за заявою податкової, тобто у разі оскарження платником наказу на проведення перевірки. З урахуванням правової позиції у постанові ВС від 22.05.2018 у справі №808/1030/17 після відкриття провадження, встановивши наявність спору, суд може закрити таке провадження, що дає податковій право звернутись у порядку позовного провадження. Однак знову виникає правова колізія процесуальних та матеріальних норм ст. 283 КАС України та п. 94.10 ст. 94 ПК України, що встановлений строк перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна 96 годин не може бути подовжений. Оскільки застосування адміністративного арешту майна обмежене чітким строком, його у такому разі аж ніяк не можуть дотримати ні податкова, ні суд при розгляді заяви у загальному порядку. Своєчасне оскарження наказу про проведення перевірки чи інших рішень, дій посадових осіб стане підставою для відмови у відкритті чи закритті провадження та призведе до збігу строку на застосування адміністративного арешту. До того ж, слід врахувати, що за незаконний арешт майна прописана відповідальність посадових осіб.
За таких умов адміністративний арешт майна застосувати до платника податків досить складно, на відміну від арешту коштів на рахунках, що підтверджує відмінність цих правових категорій впливу на платника. З правового аналізу наведеного можна дійти висновку, що лише при правильно обраному способі захисту та своєчасності його застосування платник податків може належним чином захистити свої права.