Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Офіс реформи адміністративних послуг та група народних депутатів України здійснили чергову спробу позбутися такого рудименту радянського закріпачення, як обов’язкова прописка за місцем проживання. У Верховній Раді зареєстрований законопроект №9218, який, на думку авторів, закріплює свободу пересування громадян та вільний вибір місця проживання в Україні.
Законопроект вже активно коментують у соцмережах. «Судово-юридична газета» вирішила звернутися до одного з ідеологів змін — першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Максима Нефьодова, щоб уточнити основні положення запропонованої реформи інституту прописки, а також з’ясувати, наскільки ця реформа буде цікавою пересічному громадянинові.
Чому важко подолати такий рудимент радянської епохи, як прописку?
Інститут прописки вважається спадщиною радянської епохи, яку протягом 15 років в Україні намагаються реформувати. У 2003-му був ухвалений закон, який формально скасував прописку. Однак на практиці вона була просто перейменована в «реєстрацію місця проживання», а процедура реєстрації залишилася такою ж, як і процедура прописки.
Рудиментом виступає сама процедура прописки, яка має дозвільний характер. Тобто людина реєструється там, де дозволили зареєструватися, а не там, де вона дійсно живе. Тому інформація про місце проживаня в реєстрах територіальних громад на 30% не відповідає дійсності.
Водночас реєстрація місця проживання справді необхідна. Усі держави світу ведуть облік місця проживання та міграції свого населення, оскільки державі, місцевим органам, громадянам потрібна така інформація для розподілу бюджетних коштів, планування розвитку населених пунктів та інфраструктури, офіційного листування тощо.
Що собою представляє декларативний принцип реєстрації та онлайн-механізм його здійснення?
Згідно зі статтею 3 законопроекту №9218, декларативний принцип полягає в наданні адміністративних послуг з реєстрації та зняття з реєстрації виключно на підставі відомостей, зазначених суб'єктом звернення в заяві, без надання додаткових документів, які підтверджують ці відомості. Підтвердження відомостей здійснюється тільки у випадках, передбачених законом. Орган реєстрації або центр надання адміністративних послуг не має права вимагати підписання заяви іншими особами (наприклад, власником житла), крім суб'єкта звернення, чи вимагати присутності зазначених осіб при подачі такої заяви.
Така послуга буде доступна онлайн, якщо використовувати електронний цифровий підпис (ЕЦП) або інші засоби ідентифікації, які в подальшому будуть визначені в Правилах реєстрації місця проживання.
Чи обов'язкова в цьому випадку прив'язка до конкретної адреси, і яку роль тут відіграють права власності на житло?
При реєстрації місця проживання прив'язка до конкретної адреси буде обов'язковою. Це дозволить отримувати офіційну кореспонденцію за адресою місця проживання, а також дасть першочергове право на зарахування в школу за місцем реєстрації дитини. Крім того, виборче та податкове законодавство, а також законодавство про військовий обов'язок передбачають наявність у громадянина конкретної адреси. Відповідні реєстри будуть отримувати відомості про місце проживання громадянина з реєстру територіальної громади.
Водночас, реєструючи місце проживання, особа не отримує права власності та проживання в цьому житлі. Згідно зі статтею 9 законопроекту, факт реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання не є підставою для набуття або позбавлення суб'єкта прав на житло та інше майно, що знаходяться за адресою зареєстрованого або знятого з реєстрації місця проживання. Це усуває всі ризики для власників житла і дозволяє громадянам, наприклад, зареєструвати місце проживання в орендованому житлі без будь-яких погоджень і підтверджень з боку власника. Але при реєстрації особою місця проживання, власник житла отримує повідомлення від органу реєстрації.
Чи буде створюватися єдина електронна база зареєстрованих громадян, і чи позбавить це їх від отримання одних і тих же довідок у різні органи?
Єдина електронна база зареєстрованих громадян створюватися не буде. Однак проектом закону передбачається, що всі реєстри територіальних громад будуть між собою взаємодіяти через відповідні інформаційно-телекомунікаційні системи, а органи будуть обмінюватися інформацією про місце проживання без залучення громадян. Це нововведення забезпечить відповідність інформації про місце проживання і дійсності на момент її запиту, виключить можливість дублювання реєстрації в реєстрах територіальних громад, усуне необхідність подавати довідки про місце проживання громадянина або склад сім'ї та скасує паперовий документообіг.
Як держава буде контролювати реєстрацію всіх громадян? І чи потрібно це?
Жодній державі світу не під силу контроль реєстрації місця проживання усіх громадян (за винятком тоталітарних режимів). Інформація про місце проживання державі потрібна, але не настільки, щоб отримувати її примусово або здійснюючи жорсткий контроль. Простий і доступний механізм реєстрації, запропонований законопроектом, мотивує громадян реєструвати місце проживання без будь-якого примусу і контролю з боку держави.
Як все ж таки позбутися прив'язки реєстрації (прописки) до нарахувань всіляких комунальних платежів, субсидій тощо?
По-перше, щоб оплачувати реальні обсяги споживаних комунальних послуг, а не нормативи споживання, потрібно встановлювати лічильники за споживання газу, електрики, води, тепла. В такому випадку реєстрація або зняття з реєстрації місця проживання осіб ніяк не впливатиме на нарахування комунальних платежів.
По-друге, однозначної прив'язки реєстрації місця проживання до нарахувань комунальних платежів і субсидій немає. Фактична кількість осіб, які проживають у житлі, є більшим пріоритетом для комунальних підприємств, ніж кількість зареєстрованих осіб.
Окрім того, законодавством не передбачено, що комунальні підприємства можуть використовувати дані з реєстрів територіальних громад для нарахування чи перерахунку вартості послуг. Відносини між постачальниками відповідних послуг та громадянами регулюються виключно договором.