Справи, що виникають із сімейних правовідносин: як забезпечити сталість і єдність судової практики

У 2018 році відбулося чимало принципових законодавчих змін, значна частина яких стосувалася одного з найчутливіших питань — прав і законних інтересів дітей. Міністерство юстиції розробило цілу низку законів, що мали на меті підвищити відповідальність недобросовісних батьків та забезпечити найсприятливіші умови для гідного життя та всебічного розвитку дітлахів.

Разом з тим, такі зміни безпосередньо віддзеркалились і на судовій практиці. Саме тому 19 жовтня в Касаційному цивільному суді в рамках правового практикуму на тему «Особливості розгляду деяких категорій справ, що виникають із сімейних правовідносин: сталість та єдність судової практики», співорганізаторами якого виступили КЦС ВС, Міністерство юстиції України та юридичний журнал «Право України», науковці, судді та представники уряду обговорили особливості розгляду справ, що виникають із сімейних правовідносин.

Секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, секретар Пленуму ВС Дмитро Луспеник присвятив свою доповідь співвідношенню норм матеріального та процесуального права  та їх впливу на особливості розгляду судами цивільних справ.

На його погляд, суддя має добре знати не лише загальні норми, закріплені в ЦПК, але й спеціальні процесуальні норми в матеріальному законі, що містять виключення і доповнення стосовно порядку судочинства.

«Наприклад, саме норми Сімейного кодексу визначають, що стягнення додаткових витрат на дитину — це одна норма права та відповідні обставини, які потребують доведення. А стягнення аліментів як матеріальної допомоги у зв’язку з навчанням — це вже інша підстава позову, і ст. 185 не застосовується. Або спори між батьками щодо місця проживання дитини. Тут теж основною є норма матеріального права, яка розмежовує спори стосовно прав дитини, якій немає 10 років, дитини, якій виповнилося 10 або ж 14 років. На жаль, суди не завжди звертають на це увагу.  Ця ж норма матеріального права також визначить юрисдикційну належність спору», — зауважив секретар Пленуму ВС.

Ще однією особливістю цивільного судочинства у вказаній категорії справ, як зазначив Дмитро Луспеник, є те, що, вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми національного законодавства, а і колізійні норми, які містяться в конвенціях і міжнародних договорах про правову допомогу.

До того ж відповідна галузь матеріального права нерідко визначає порядок цивільного процесуального доказування. Так, ч.1 ст.13 Гаазької Конвенції покладає обов’язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує.

«У цьому випадку зазначене формулювання відображає загальне процесуальне правило про те, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести. Водночас, всупереч вимогам ст. 13 цієї Конвенції та статей 60, 61 ЦПК, обов’язок доведення відсутності підстав для відмови у поверненні дитини нерідко покладаться саме на позивача. Те саме стосується і справ про стягнення аліментів чи неустойки за прострочення сплати аліментів», — зазначив Д. Луспеник.

Матеріальні правовідносини, на думку судді КЦС, не лише впливають на правильне визначення предмета та підстави позову, але й формують їх, а в результаті впливають на зміст судового рішення.

«Так, у справах про стягнення аліментів на непрацездатне подружжя визначальною є норма про те, що у такої особи матеріальне забезпечення нижче від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Саме матеріальне законодавство визначає зміст рішення суду у справах про тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди іншого з подружжя», — пояснив Д.Луспеник.

У свою чергу із доповіддю щодо практичної реалізації оновленого законодавства у сфері захисту прав дітей, зокрема їх права на належне утримання, виступила і заступник міністра юстиції Світлана Глущенко. Вона наголосила на тому, що разом із нормативною базою, поступово почала змінюватись і судова практика. При цьому С. Глущенко акцентувала увагу на рішеннях ВС, у яких суд застосовував норми, про які у своєму виступі згадував Д. Луспеник.

Так, за її словами, якщо раніше Верховний Суд України виходив з того, що пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини, то Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне відступити від цієї правової позиції.

У рішенні ВП ВС, яке раніше також аналізувала «Судово-юридична газета», йдеться про те, що положення про рівність прав та обов'язків батьків не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а її тимчасовий виїзд за кордон у супроводі того з батьків,  з ким визначено її місце проживання та який забезпечує її всебічний розвиток, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

«У цій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність у одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, який може зашкодити інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки», — вважає заступник міністра.

Відповідно до закону, при перетині державного кордону в такому випадку необхідно пред’явити рішення суду про визначення місця проживання дитини або відповідний висновок органу опіки та піклування, а також (в окремих випадках) підтвердження мети виїзду за кордон та гарантії своєчасного повернення до країни постійного проживання.

Ще одна новела законодавства у сфері сімейних правовідносин стосується порядку обчислення пені за прострочення сплати аліментів. Тепер у разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти, заходів, передбачених ч.14 ст. 71 Закон «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання.

«Оскільки це питання прямо пов’язано із економічними правами дитини, дуже важливо, щоб суди наслідували новосформовану практику і нараховували розмір пені із максимальним забезпеченням прав дітей», — підкреслила С. Глущенко.

Також, за словами заступника міністра юстиції, сьогодні існує чимало випадків, коли одержувачі аліментів, бажаючи прирівняти розмір аліментів до встановленого законодавством мінімуму, звертаються до суду з відповідним позовом.

Касаційний цивільний суд висловив свою позицію з цього приводу, зокрема, у постанові від 3 травня 2018 року по справі №581/638/17-ц, зазначивши, що розмір стягнутих за рішенням суду аліментів та у випадку виникнення певних підстав може змінюватись. Прийняття Закону «Про внесення змін щодо мінімального розміру аліментів» спрямоване на посилення захисту права дитини на належне утримання, а тому є підставою для зміни розміру стягнутих з відповідача аліментів.

Такий висновок узгоджується і з офіційною позицією Мін’юсту, згідно з якою мінімальний рекомендований розмір аліментів має визначатися з урахуванням реальних інтересів дитини. Разом з тим, міністерство наголошує, що ці питання мають бути віднесені до компетенції державних виконавців, аби уникнути перевантаження судів суто технічними позовами.

Ще однією важливою новацією другого пакету законів, спрямованих на посилення інституту відповідального батьківства, стало впровадження штрафних санкцій за наявності заборгованості по сплаті аліментів.

Якщо її сума більша сукупного обсягу платежів за 1 рік, то боржник зобов’язаний додатково сплатити штраф у розмірі 20% від суми заборгованості; якщо ж заборгована сума перевищуватиме в сукупному розмірі суму відповідних платежів за 2 роки, то штраф становитиме вже 30%, а ще за рік — 50  від суми боргу.

Така система стимулюватиме недобросовісних батьків до виконання їх основного обов’язку щодо власної дитини, переконані в Мін’юсті. Водночас нарахування штрафних сум буде своєрідною компенсацією за несвоєчасне отримання коштів, що необхідні для забезпечення належного утримання дитини.

Крім того, Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає направлення боржників на суспільно-корисні роботи. Така практика є доволі ефективною і дає можливість непрацюючим батькам фінансово підтримувати власних дітей.

За даними Міністерства юстиції, загалом відкрито близько 480 тис. виконавчих проваджень щодо аліментів, із них 180 тис. стосуються заборгованостей строком понад 3 місяці. Державні виконавці склали та скерували до суду 25 668 відповідних протоколів, і вже 1 860 боржників направлені на суспільно-корисні роботи.

Про те, до яких робіт залучає боржників Київська міська державна адміністрація, читайте в коментарі начальника управління ДВС Головного ТУ  юстиції у місті Києві Віталія Чепурного для «Судово-юридичної газети».

Завдяки законодавчим змінам за десять місяців 2018 року державні виконавці стягнули понад 3,3 мільярди гривень заборгованості по аліментам, а це майже на мільярд більше, ніж минулого року.

Серед іншого С.Глущенко проаналізувала судову практику щодо скасування постанов державних виконавців про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Так, за її словами, однією з підстав, на яку посилаються суди, є те, що боржник має намір працювати водієм.  

«Органи ДВС не займаються утиском та безпідставним обмеженням прав боржників: тимчасове обмеження у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, якщо це позбавляє боржника основного джерела доходів для існування. Суди беруть до уваги гіпотетичні можливості боржників щодо працевлаштування у майбутньому, незважаючи на те, що тривалий час такі особи навіть не намагалися знайти роботу, через що і утворилась велика сума заборгованості», — констатувала заступник міністра.  

Також С.Глущенко висвітлила судову практику стосовно скасування довідок про розрахунок заборгованості із сплати аліментів. На її думку, проблема полягає в неповноті отримання державними виконавцями відомостей про доходи боржника — таку  інформацію можна отримати лише від самого боржника або від фіскальної служби, яка в свою чергу отримує звіти ФОП 1 раз на квартал, а отже така інформація може бути використана лише для перерахунку заборгованості за минулий час.

«Боржники активізувались і змушені виплачувати накопичені борги. Це свідчить про те, що законодавчі зміни виявилися дієвими. Але зупинятись на досягнутому ще зарано, тому для Мін’юсту дуже важливо побудувати діалог із суддівським середовищем, аби разом стати на захист інтересів наших дітей», — підсумувала свій виступ С. Глущенко.