Бездіяльність державних виконавців: у суді підвели підсумки

Судове рішення відповідно до ст. 129^-1 Конституції України є обов’язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У період 2017 року та I півріччя 2018 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було направлено 1113 виконавчих документів для стягнення з боржників судового збору та штрафу, як заходу процесуального примусу на користь держави. Проте з них 533 виконавчих документів поверталися до суду з  причин неналежного виконання державними виконавцями своїх посадових обов’язків.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені права та обов'язки виконавця, який зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як повідомили «Судово-юридичній газеті» у Ленінському районному суді м. Дніпропетровська, протягом 2017року та I півріччя 2018 року до суду було повернуто 404 виконавчих документи на сумму 240 000 гривень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. А також було повернуто 4 виконавчих документи на суму близько 1700 гривень на підставі  п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Разом із цим ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 4 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, з подальшими змінами, передбачено, що у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

З постанов державних виконавців про повернення виконавчих документів не вбачалося наявності вжитих державним виконавцем означених заходів. Більш того, перевіркою даних автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що державні виконавці із поданням про про розшук боржника відповідно до ст.ст. 18, 36 Закону України «Про виконавче провадження» в означених випадках до суду взагалі не зверталися.

Також відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

52 виконавчих документи на суму 17 000 гривень було повернуто з підстав подання виконавчих документів неналежним стягувачем або без заяви про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Згідно з Спільним листом-роз’ясненням Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України та Державної судової адміністрації України «Про виконання судових рішень щодо стягнення судового збору, накладення штрафу (як засобу процесуального примусу)» від 09.03.2017 року, наданого Державній судовій адміністрації України щодо відмов у відкритті виконавчих проваджень щодо стягнення судового збору, відповідно до якого, виконавчі документи, видані судом про стягнення судового збору з фізичних та юридичних осіб пред’являються судами самостійно для виконання до відповідних органів державної виконавчої служби, при цьому заява про відкриття провадження судом не подається.

46 виконавчих документів на суму 18 000 гривень було повернуто з причин незазначення ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номеру облікової картки платника податків, тобто недотримання вимог до виконавчого документу згідно ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У всіх цих випадках судом, для встановлення відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи, були зроблені запити до Державної фіскальної служби України. Але згідно з цими довідками Державної фіскальної служби України, надати РНОКПП не має можливості, оскільки фізичну особу неможливо однозначно ідентифікувати, про що було вказано у виконавчих документах. Інших даних у суду не було.

Разом з цим, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» з метою захисту інтересів стягувача державний  виконавець  у  процесі  здійснення  виконавчого провадження має право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тобто, у разі не зазначення індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків) у рішенні суду, виконавчому листі, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець може самостійно звернутися до відповідного органу державної фіскальної служби із запитом про витребування довідки індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків) боржника.

27 виконавчих документи на суму 10 000 гривень було повернуто необґрунтовано та без зазначення підстав або з причини незазначення ідентифікаційного коду юридичної особи, реєстраційного номеру облікової картки платника податків фізичної особи чи адреси місця знаходження/проживання/перебування боржника при тому, що ці відомості було зазначено у виконавчих документах або додано довідку з Державної фіскальної служби України чи Державної міграційної служби України.

Відповідно до п. 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, з подальшими змінами, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У жодному випадку повернення виконавчих документів на підставі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» до суду у постановах державних виконавців не було роз’яснено порядок повторного пред’явлення їх до виконання всупереч вимогам, які передбачено п. 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, відповідно до якого у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов’язково роз’яснюється порядок повторного пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Усі ці виконавчі документи було повернуто судом до відповідних відділів Державної виконавчої служби України, оскільки підстави їх повернення до суду мали формалізований характер та свідчили про невиконання державними виконавцями своїх посадових обов’язків відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження», прямим наслідком чого було ненадходження до Державного бюджету України суми грошових коштів, стягнутих судом на користь держави. А для економічного розвитку країни та успішного виконання державою своїх функцій є ефективність наповнення Державного та місцевих бюджетів.

Також відділами Державної виконавчої служби України повернутаються до суду  виконавчі документи за вироками суду у кримінальних провадженнях для конфіскації майна чи речових доказів. Усі ці виконавчі документи повернуто на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

При цьому порушуються вимоги Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 985 (далі – Порядок).

Відповідно до п. 14 Порядку у  разі  коли майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано   у   порядку,   встановленому  Законом  України  «Про виконавче  провадження»,  державний  виконавець вносить на розгляд комісії,  яка утворена відповідно до пункту 11 цього Порядку (далі -  комісія),  пропозицію  щодо  безоплатної передачі майна органам державної  влади,  закладам  охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення,   соціального  захисту,  зокрема  закладам,  у  яких виховуються   діти-сироти   та   діти,   позбавлені  батьківського піклування,  дитячим  будинкам  сімейного  типу, прийомним сім’ям, будинкам   дитини  при  установах  виконання  покарань,  установам виконання  покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі. Якщо  протягом місяця з моменту розміщення повідомлення жодна з  осіб,  яким  надано  право  на  безоплатне  отримання майна, не звернулася  до державного виконавця щодо його отримання, державний виконавець  виносить  на  розгляд  комісії питання щодо переробки, знищення  (утилізації)  майна.  Рішення  щодо  переробки, знищення (утилізації)  майна  приймається  також  в  разі, коли за рішенням комісії  майно  не  було  безоплатно  передано  жодній з осіб, які виявили бажання його отримати.

Тобто, вказані виконавчі документи та вироки суду в частині конфіскації майна чи речових доказів залишаються невиконаними.

Таким чином у зазначених випадках вбачається бездіяльність або неналежне виконання державними виконавцями своїх посадових обов’язків та функцій з виконання судових рішень, покладених державою всупереч вимогам, встановленим Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження».

Усі зазначені обставини мають наслідком не тілки ненадходження до Державного бюджету України суми грошових коштів, стягнутих судом на користь держави, що перешкоджає економічному розвитку країни, але й поршують принцип обов’язковості судових рішень та право людини на справедливий суд, гарантовані Конституцією Уккраїни, Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».