Тиск на суддів через обвинувачення їх у злочині

Незаконне внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення злочинів суддями може мати на меті здійснення тиску на них.

При розгляді резонансних справ судді піддані нападкам з різних сторін, як з боку учасників будь якої судової справи так і з боку інших зацікавлених осіб, найнятих ними активістів, політиків різного рангу та масштабу. Судді знаходяться під пильним наглядом ЗМІ, найчастіше налаштованих до суддів негативно та упереджено. Низькій рівень правової освіти та правової культури правоохоронців, активістів, реформаторів та інших осіб, який підігрівається викривленою інформацією засобами масової інформації дає їм самім та зацікавленим у певному рішенні суду особам змогу і можливість для тиску на суд у будь який спосіб. Від блокування роботи судів, зриву судових засідань, до захоплення адміністративних будівель суду, звільнення підсудних тощо та до звинувачення самих суддів, які розглядають справу по суті у скоєнні злочинів.

Будь які незаконні чи протиправні дії повинні тягнути за собою відповідальність встановлену законом. Якщо ж такі дії вчиняються співробітниками правоохоронних органів та й ще з метою примусити суддю ухвалити вигідне рішення то ці дії слід суворо карати. Але одразу хочеться зауважити, що повноваження суддів на оскарження дій слідчого чи прокурора дуже обмежені.

Хотілось би коротко сформулювати основні думки, які виникають при розгляді вказаної проблеми. 

Теза №1 Будь хто може звернутися із заявою про вчинення суддею злочину і за наслідками такого звернення слідчий прокурор зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, а у випадку якщо він такі відомості не внесе, то заявник може звернутися до слідчого судді в порядку передбаченому ст. 303 КПК України та зобов’язати його це зробити. Навпаки можливість оскаржити протиправне внесення слідчим відомостей до ЄРДР КПК не передбачає.

Стаття 214 КПК України говорить про те, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

З чого відповідно і розпочинається досудове розслідування.

Згідно п. 1 розділу 3 «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань» затвердженого Наказом ГПУ від 06.04.2016  № 139 унесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме заява, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення – у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України тобто невідкладно або не пізніше 24 годин.

Дату складання повідомлення про підозру, дату і час вручення повідомлення про підозру, зміну раніше повідомленої підозри – невідкладно.

Але строки оголошення особі про підозру нічим не визначені.

Теза №2 З моменту внесення відомостей про скоєння суддею будь якого злочину орган досудового розслідування розпочинається досудове розслідування але присікальні строки для оголошення особі про підозру у скоєнні злочину відсутні.

Так ст. 219 КПК встановлює строки досудового розслідування та визначає, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Або може бути продовжено до дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Таким чином КПК України допускає змішування поняття «початку досудового розслідування» так відповідно до ст. 214 КПК досудове розслідування починається з моменту внесення даних про злочин в ЄРДР та відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, саме з якої і починають спливати строки проведення досудового розслідування, які обраховуються відповідно до ст. 219 КПК України.

Судді оголошує про підозру Генеральний прокурор чи його заступник. Однак з метою тиску на суддю можливий вихід із такої ситуації шляхом відкриття кримінального провадження за ознаками злочину, а не відносно конкретного судді.

Тиск на суддю можливий, так як між початком досудового розслідування та оголошенням особі про підозру, може пройти певний, іноді тривалий проміжок часу.

З моменту внесення відомостей про злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань формально і починається досудове розслідування. В рамках розпочатого досудового розслідування слідчі мають право проводити будь які слідчі дії. Наприклад обшук чи виїмку документів.

Обшук, виїмку можна провести до визначення процесуального статусу особи, а саме до оголошення судді про підозру, при цьому участь захисника в цій слідчій дії прямо не передбачена, оскільки немає підозрюваного. Наприклад можна провести обшук в кабінеті суді і вилучити матеріали судової справи.

Теза №3 Оскаржити дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, в тому числі їх дії з проведення будь яких слідчих дій, в тому числі проведення обшуку чи виїмки до оголошення про підозру судді неможливо.

На мою домку на такі дії слід одразу реагувати заявами про скоєння злочину передбаченого ст. 376 КК України «втручання в діяльність судових органів», вимагати внесення даних про скоєння злочину до ЄРДР та у рамках цього кримінального провадження доводити протиправність дій правоохоронців.

Суддя, щодо якого внесена інформація про вчинення злочину до ЄРДР і власно на якого правоохоронці мають намір тиснути, не має ніякого процесуального статусу та відповідно прав, встановлених ст. 42 КПК України і фактично позбавляється права на власний захист. Можливо безпосередньо перед направленням обвинувального акту прокурору оголосити судді про підозру, або взагалі не завершувати кримінальне провадження тримаючи під загрозою його закінчення суддю і відповідно маючи на нього незаконний вплив.

Теза №4 КПК України не містить обов’язку та строків для слідчого оголосити судді про підозру у вчиненні злочину, передбаченого наприклад ст. 375 КК України, одразу після винесення ним рішення, яке вважається неправосудним.

Так, ст. 276 КПК України визначає, що повідомлення про підозру обов’язково здійснюється у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Тобто, фактично якщо суддя виніс неправосудне рішення то основний доказ неправосудності такого рішення це саме рішення, але саме визначення «неправосудності рішення» в українському законодавстві відсутнє, і тому слідчі не спішать оголошувати суддям про підозру.

Відсутність законодавчого закріплення поняття «неправосудність» дає підґрунтя для суб’єктивного трактування цього поняття. Сторона, як програла будь який спір у суді та не погоджується з судовим рішенням вважає його незаконним чи неправосудним. Статистику ВККС містить величезну кількість скарг щодо винесення суддями завідомо неправосудного рішення, хоч переважна кількість судових рішень залишається в силі та не скасовується вищестоящими інстанціями.

Статистика за минулі роки щодо застосування ст. 375 відносно суддів дуже цікава тим, що наявно показує неспроможність силовиків доводити вину суддів у скоєнні злочинів передбачених ст. 375 КК України.

У 2014 р по ст. 375 КК було зареєстровано 220 кримінальних проваджень. З них 110 закриті практично одразу, на стадії досудового слідства, по 13 оголошено про підозру і лише 1 справа направлена з обвинувальним актом до суду. За ст. 376 КК (втручання в судову діяльність або діяльність судового органу) в 2014 р було внесено в ЕРДР 74 заяви, закрито провадження на стадії досудового слідства по 30 і не вручено жодної підозри.

2015 р кількістю відомостей, внесених в ЕРДР, став рекордним. Тільки за перше півріччя заяв по ст. 375 КК до Реєстру було внесено 206. Закрито кримінальну виробництво на стадії досудового слідства по 62, вручено підозру в 8 випадках і спрямовані справи з обвинувальним актом до суду щодо 3 осіб. За ст. 376 КК було зареєстровано 55 проваджень, вручено підозра по 3, по відношенню до 2 осіб справи були направлені з обвинувальними актами до суду.

Проблема полягає і в тому чи необхідно скасувати рішення суду для порушення кримінального провадження за ст. 375 КК України, та як бути із тими судовими рішеннями, які взагалі не підлягають оскарженню, рішеннями ВСУ чи КСУ? Як на мій погляд скасування судового рішення, для того, щоб притягнути суддю до відповідальності за ст. 375 КК України необов’язкове. Наприклад. Винесено завідомо неправосудне рішення, порушена підсудність, невірно визначені сторони спору але строки апеляційного та касаційного оскарження минули, строки перегляду справи за нововиявленими обставинами минули, але рішення явно неправосудне, що робити? Якщо слідство доведе, що рішення неправосудне, притягне суддю до кримінальної відповідальності, а в суді буде доказано винесення завідомо неправосудного рішення, то в подальшому це і буде підставою для поновлення строків оскарження самого рішення та перегляду справи по суті.

Певна проблема полягає в тому, що велика кількість злочинів, пов’язаних з винесенням завідомо неправосудного рішення є латентними та залишається невиявленою та не зареєстрованою. Судді, виносячи неправосудні рішення, наділяють їх усіма ознаками законних рішень та крім того певні завідомо неправосудні рішення формально можуть відповідати вимогам закону, бути законним та обґрунтованим. Тому, з огляду на низький рівень знань та навичок працівників правоохоронних органів, як старих так і новостворених (які тільки печально розповідають про суддівський корпоративізм) важко сподіватись на зростання показників у розкритті вказаних злочинів.

Констатувати факт постановлення завідомо неправосудного рішення в переважній більшості випадків можливо тільки шляхом проведення слідчих дій та доказування у кримінальній справі. Але ж тут постає інша проблема, яка полягає у важкості доказування цієї категорії злочинів. Сподіватись на з’явлення із зізнанням судді, досвідченого юриста, який завжди може пояснити, що він не мав ніякого умислу на винесення завідомо неправосудного рішення, а просто помилився, не усвідомлював незаконність, що не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 375 КК України, важко. Саме «завідомість», яка дозволяє відокремити цей злочин від судової помилки, досудовому слідству буде встановити найважче. При цьому встановлення факту отримання суддею хабара не означає автоматичного визнання винесеного ним рішення неправосудним. Більш перспективними у плані розкриття подібних злочинів, є ті злочини де є потерпілі, де окрім основного безпосереднього об'єкту злочину, яким є встановлений порядок реалізації конституційних засад здійснення судочинства, порушуються і додаткові факультативні об'єкти, якими можуть виступати честь та гідність особи, її здоров'я та недоторканність, майнові блага. Так потерпілий у справі може заявити про порушення своїх прав тобто викрити злочин та крім того зібрати певні докази, дати показання.

Із невизначеності законодавчого закріплення поняття «неправосудність» витікає інша проблема крайньої непорядності українських політиків, правоохоронців, громадських активістів, які користуючись вказаною невизначеністю перебирають на себе функції правосуддя та дають свою, в більшості випадків невірну оцінку судового рішення, заявляють про «неправосудність» судового рішення. Якщо переглянути повідомлення у ЗМІ, які проголошувались політиками, високо посадовцями, активістами, тощо то складається враження, що майже усі рішення суддів «неправосудні», але всього «не набирається навіть 20 обвинувальних вироків» «КАРЛ», всього «до 20 вироків»…..

Багато розмов іде навколо того, що правоохоронці можуть тиснути на суддів шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але якщо повернутись до проблеми доказування то тим правоохоронцям, які внесуть відповідні дані до ЄРДР в подальшому необхідно буде зібрати докази вини судді, що є проблематичною справою навіть у випадку наявності вини судді, а у разі відсутності вини це майже не розв’язуване питання, крім того за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ст. 372 КК України передбачена також кримінальна відповідальність.

Саме внесення відомостей до ЄРДР про початок досудового розслідування за ст. 375 КК України не дасть можливості тиску на суддю, тобто затримати, обрати щодо нього запобіжний захід, тощо можливо лише після оголошення судді про підозру, а оголошувати про підозру судді «просто так» навряд чи хто захоче, оскільки і сам такий правоохоронець опиниться під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 372 КК України і це є ще однією причиною того, що досудове розслідування проводиться без оголошення судді про підозру,так як стаття 372 КК України встановлює кримінальну відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою.

Теза № 5 У випадку оголошення судді про підозру за ст. 375 КК України можливим способом захисту буде звернення із заявою про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ст. 372 КК України.

Звісно щодо суддів найчастіше можливо розпочати досудове розслідування за ст. 375 КК України, так, наприклад суддя розглядаючи будь яку справу виносить певну ухвалу і його будь хто починає звинувачувати у постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

В цьому також існує певна невизначеність, чи можна вважати неправосудним рішенням будь яке рішення суду яким не закінчується розгляд справи по суті, тобто проміжкові.

Теза №6 Роз’яснень ВСУ щодо того чи можуть визнаватись неправосудними рішеннями проміжкові рішення, чи може бути предметом злочину не скасоване рішення чи рішення яке не оскаржується немає, тому можна припустити, що у всякому випадку слідчі, прокурори можуть вносити в таких випадках дані до ЄРДР.

Існує питання як слідчий буде доводити незаконність рішення, коли рішення не скасовано судом вищої інстанції. І чи може слідчий одночасно подавати наприклад апеляційну скаргу на рішення судді та вносити дані до ЄРДР та що буде в тому випадку коли наприклад ці події відбулися одночасно але апеляційний суд не скасував а залишив в силі ухвалу суду, або що робити в тому випадку коли ухвала суду взагалі не оскаржується.

По суті слідчий повинен закрити кримінальне провадження але в такому разі виникають питання до закриття:

По перше КПК не містить строків коли слідчий повинен закрити кримінальне провадження, якщо старий КПК давав 10 діб на проведення дослідчої перевірки результатом якої було або порушення кримінальної справи або відмова в порушенні кримінальної справи то зараз слідчий взагалі може не приймати рішення по суті.

Закриття кримінального провадження можлива на підставі п.п. 1,2,3 ч. 1 ст. 284 КПК України, і якщо п. 1 не викликає заперечень, хоч таке і вряд чи можливо, щоб слідчий розписався у власній дурості. А ось вже п. 2 вже каже про «відсутність в діянні складу правопорушення», тобто річ іде про якесь «діяння», яке напевно скоїв суддя, і у скоєнні якого принаймні слід було б суддю підозрювати, тобто оголосити йому про підозру.

П. 3 ч. 1 ст. 284 КПК в даному випадку ще цікавіший, можливо оголосити судді про підозру у винесенні завідомо неправосудного рішення та закрити кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав, а саме за відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи і вичерпання можливостей для їх отримання.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.