Спільна діяльність при веденні бізнесу: правова оцінка

Є цікава ідея бізнесу або проекту? А самотужки втілити її в життя не вистачає засобів та ресурсів?
Вихід є – спільна діяльність!

Спільна діяльність це не новий інструмент ведення бізнесу в Україні, однак, нажаль, підприємці використовують його в своїй діяльності  рідко.

Спільна діяльність – це діяльність двох і більше учасників без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що здійснюється на основі об’єднання вкладів учасників або без їх об’єднання, і що не суперечить законодавству.

Як дає визначення податкове законодавство, спільна діяльність — господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними.

Відповідно до положень статей 1132, 1133 Цивільного кодексу за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом

учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Відповідно до статті 1134 цього Кодексу внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

Відповідне визначення спільної діяльності міститься в Господарському кодексі України, а саме в ч. 4 ст. 176: «Суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов’язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками».

Сторонами договору про спільну діяльність можуть бути два і більше учасників, як зі статусом юридичної особи, так і фізичні особи, резиденти або нерезиденти.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Науковці (Севрюкова І.Ф., Шевченко Я.М.) при аналізі норм Цивільного кодексу України, виділили такі загальні ознаки договору про спільну діяльність:

1) обов’язок сторін діяти спільно без створення юридичної особи;

2) мета діяльності, що об’єднує учасників, може бути будь-якою, але не може суперечити законові.

Договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі і може бути двох видів:

1. Договір, за умовами якого його учасники не об’єднують свої внески, але діють спільно для досягнення певної мети. Такий договір не має на меті одержання прибутку його учасниками і тому податкових і бухгалтерських зобов’язань у процесі його виконання не виникає.

2. Договір, за умовами якого його учасники об’єднують свої внески та діють спільно з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Такий договір про спільну діяльність називається договором простого товариства (п. 1 ст. 1132 ЦКУ). В такому випадку у часників виникають податкові зобов’язання.

Основні умови спільної діяльності

Розмір і порядок внесення сторонами договору своїх внесків у спільну діяльність.

При цьому, внесок — це все те, що кожна сторона договору вносить у спільну діяльність (спільне майно сторін договору). 
Всі сторони договору спільно здійснюють грошову оцінку внеску кожного учасника, що може бути рівним або не рівним для кожної із сторін. Розмір, вид внеску, в який строк кожний з його учасників повинен внести свій внесок у спільну діяльність і хто з учасників здійснює утримання спільного майна (внесків) указується в договорі. Те саме стосується і виготовленої в результаті ведення спільної діяльності продукції і отриманих від такої діяльності доходів. 

Порядок ведення спільної діяльності. У цьому розділі вказується, який учасник договору отримав згоду від інших учасників на одноособове ведення справ, які стосуються спільної діяльності (далі — уповноважений учасник). 

Уповноважена особа – учасник договору (контракту) про спільну діяльність (юридична особа, зареєстрована в Україні відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», або її відокремлений підрозділ), який є платником податку на прибуток і уповноважений вести облік результатів спільної діяльності іншими сторонами згідно з умовами договору (контракту) про спільну діяльність.

Договором може бути передбачено, що кожний учасник договору окремо або всі учасники разом будуть вести справи по спільній діяльності. Він повинен вести податковий облік спільної діяльності. Крім того, він повинен вести облік надходження внесків і їхнього використання на певні цілі; здійснювати розрахунок прибутку чи збитків; інформувати всіх учасників про порядок здійснення спільної діяльності; відповідати за результати ведення спільної діяльності. Про всі ці функції та права потрібно вказати в договорі.

Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно.

Витрати (збитки) спільної діяльності, розподіл прибутку, повернення майна учаснику. Учасники повинні вирішити та вказати в договорі, яким чином вони будуть відшкодовувати витрати (збитки), пов’язані з веденням спільної діяльності (ст. 1137 ЦКУ).Оптимальний варіант — це коли кожний учасник має витрати (погашає збитки) пропорційно вартості його внеску в спільне майно. Так само може розподілятися і прибуток — пропорційно вартості внеску.

Будь-який учасник у будь-який момент крім частини прибутку може вимагити свою частку в спільній діяльності (наприклад, пропорційну вартості його внеску в спільне майно) від інших учасників, і таким чином, вийти зі складу учасників договору. Крім того, якщо дія договору закінчена , кожен учасник може вимагати свою частку в спільній діяльності від інших учасників (пропорційну вартості його внеску в спільне майно або, наприклад, відповідно до ст. 1141 ЦКУ, у вигляді повернення йому раніше внесеного внеску, якщо він ще не використаний, без одержання додаткової винагороди.

Договір засвідчується підписом всіх сторін, що беруть участь у ньому, і печаткою (за наявності). Договір простого товариства підлягає реєстрації в податкових органах.
Уповноважений учасник повинен подати до ДПІ, де він уже перебуває на обліку як окремий платник податків, такі документи :
— заяву про взяття на облік за ф. № 1-ОПП;
— завірену учасниками копію договору про спільну діяльність.

Взяття на облік договорів у ДПІ

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві в Листі від 21.09.2015 № 14544/10/26-15-15-03-11 надало роз’яснення стосовно оподаткування спільної діяльності.

Так, відповідно до п. 64.6 ст. 64 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) на обліку у контролюючих органах повинні перебувати договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

У контролюючих органах не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку у контролюючих органах та виконує обов’язки платника податків самостійно.

Починаючи з 1 січня 2015 року Кодекс не встановлює особливий порядок оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, тобто, починаючи з 01.01.2015 договори про спільну діяльність не є окремими платниками податку на прибуток підприємств.

Водночас, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 розд. IІІ Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Цивільним законодавством передбачено обов’язок ведення бухгалтерського обліку спільної діяльності.

Пунктом 2 статті 1134 ЦКУ визначено, що ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.

Наказом Міністерства фінансів від 30.12.2011 №1873 (далі – Наказ №1873) затверджено Методичні рекомендації по бухгалтерському обліку спільної діяльності без створення юридичної особи.

Спільна діяльність є ефективний інструментом співробітництва та ведення спільних проектів, однак дуже часто думки та мета учасників розбігаються, що призводить до підстав припинення або розірвання договору спільної діяльності.

Договір простого товариства припиняється у разі:

1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

3) смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичної особи — учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

4) відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

5) спливу строку договору простого товариства;

6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов’язаннями щодо третіх осіб.

Також, учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства, але не пізніш як за три місяці до виходу з договору.

Якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов’язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.