Про аграрні розписки, виконавчий збір та негайне виконання

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в новій редакції, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Разом з тим, згідно пункту 1 частини п’ятої цієї ж статті, виконавчий збір не стягується, зокрема, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Зазначена норма була включена у 2015 році також і до попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» Законом №191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», і «непомітно» «перекочувала» і в його сьогоднішню редакцію.

Слід зазначити, що згідно частини 3 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

З наведеної норми можна зробити висновок, що якщо у тому чи іншому випадку, стягнення виконавчого збору Законом не передбачено, то не передбачено і стягнення основної винагороди, у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Споживачем даної «пільги», є, зокрема, боржники за виконавчими написами вчиненими на аграрних розписках.

Так, відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про аграрні розписки», у разі невиконання боржником за аграрною розпискою зобов’язань у вказаний у ній строк, кредитор за аграрною розпискою має право звернутися до особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, за вчиненням виконавчого напису, який підлягає негайному виконанню і на підставі якого орган або особа, що здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів протягом семи днів забезпечує передачу кредитору за аграрною розпискою предмета застави аграрної розписки.

Тобто вбачається, що з боржників за виконавчими написами що вчинені на аграрних розписках не може бути стягнуто ані виконавчий збір, ані основну винагороду державного виконавця.

Проте, чи буде від такої «пільги» користь стягувачу, адже як виконавчий збір так і основна винагорода приватного виконавця є для боржника своєрідною санкцією за відмову виконати рішення суду, або іншого органу, у добровільному порядку.

В даному ж випадку, боржник, навпаки не буде зацікавлений у добровільному виконанні, оскільки жодних санкцій чи втрат, ну окрім витрат виконавчого провадження, він не понесе.

Якщо ж стягувач звернеться до приватного виконавця, то в цьому випадку постане питання сплати стягувачем додаткової винагороди, яка, нагадаю, з боржника стягненню не підлягає.

Крім того, виникає питання: чи є така «пільга» справедливою по відношенню до інших боржників, наприклад за виконавчими написами про звернення стягнення на предмет іпотеки?

Можна виправдати ідею щодо «негайності» виконання таких рішень метою пожвавити економічний обіг у сільському господарстві, проте й тут вона не спрацює, оскільки в Законі України «Про виконавче провадження», негайне виконання було фактично профанацією, а в новій редакції Закону це поняття нівелюється тим, що строк на самостійне (добровільне) виконання боржнику вже не надається.

Навряд чи такий стан речей можна вважати задумом законодавця, оскільки ЗУ «Про аграрні розписки» і зміни до минулої редакції ЗУ «Про виконавче провадження» щодо того, що виконавчий збір не стягується за рішеннями що підлягають негайному виконанню, були ухвалені в різний час.

З огляду на це вважаю що законодавцю цю ситуацію необхідно виправити, скасувавши таку собі «пільгу» для вищезазначеної категорії боржників.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.