Кримінальна відповідальність за ненадання допомоги потерпілому

Сьогодні численні громадські рухи та організації проводять для бажаючих курси з надання першої невідкладної домедичної допомоги (ДМД), на яких теоретично пояснюють та практично вчать, як перевіряти наявність у потерпілих у надзвичайних ситуаціях пулсу, робити штучне дихання і непрямий масаж серця (інакше – серцево-легеневу реанімацію СЛР/CPR), накладати пов’язки, зупиняти кровотечі тощо.

Слід чітко розуміти різницю між домедичною допомогою (ДМД) та першою медичною допомогою, яку мають право надавати виключно професійні медики (фахівці екстреної медичної допомоги, лікарень, служб медицини катастроф тощо).

Однак не всі знають, що чинним законодавством України передбачена кримінальна відповідальність за ненадання допомоги. Саме тому вважаємо за необхідне поінформувати читачів про обов’язки громадянина, що став свідком аварії, катастрофи чи нещасного випадку, внаслідок яких є потерпілі, що потребують невідкладної допомоги.

У Кримінальному кодексі України містяться статті 135 («Залишення в небезпеці») та 136 («Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані»).

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, — карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, — караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, — караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Для розуміння розміру можливих штрафів зазначимо, що відповідно до ч. 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (розділ XX ПКУ) та згідно з підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПКУ, сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (НМДГ) встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка станом на 01.01.2016 року складає 50% від прожиткового мінімуму з розрахунку для працездатної особи (у розрахунку на місяць) і становить 689 гривень.

Стаття 135 стосується осіб, які згідно своїх правових посадових обов’язків повинні піклуватися про потерпілого і мали можливість надати допомогу (батьки, усиновителі, піклувальники, діти щодо своїх батьків, пожежники, працівники бригад екстреної медичної допомоги, фахівці різноманітних аварійних та аварійно-рятувальних служб, офіцери поліції тощо), а також тих, хто своїми діями потавили потерпілого у небезпечний для життя стан.

Дія статті 136 розповсюджується на загалом на усіх без вийнятку громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства – тобто на усіх осудних осіб, які досягли 16-річного віку. Але, дія положень ст. 136 не поширюється на медичних працівників та будь-яких інших осіб, які за законом, іншим нормативно-правовим актом, цивільно-правовим договором зобов’язані надавати допомогу потерпілому. Для таких осіб застосовуються положення ст. 135.

Зі змісту наведених норм випливає, що навіть якщо свідок катастрофи просто не викликав «Швидку», але мав можливість це зробити, його бездіяльність кваліфікується і переслідується як кримінальний злочин.

Однак, викладачі ДМД не втомлюються повторювати, що надаючи допомогу потерпілому, у першу чергу слід пам’ятати про власну безпеку і навіть утримуватися від надання допомоги, якщо це завідомо загрожує життю та здоров’ю рятувальника (саме такі випадки і кваліфікуються як обставини, коли надати допомогу об’єктивно немає можливості). Пояснення дуже просте: ні за яких обставин не можна допустити ситуації, коли замість одного потерпілого буде двоє та доведеться рятувати і потерпілого, і того, хто необачно намагався допомогти, не оцінивши адекватно ризиків для себе з урахуванням існуючої обстановки.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.