Сама ідея державного органу, який відмовляється підкоритися рішенню суду, підриває концепцію примату закону
Судове рішення ще з часів радянського права визнається основою, фундаментом для встановлення законності та демонстрації верховенства права.
Принцип верховенства права є істотною характеристикою головного співвідношення між людиною і державою, його закладено у зміст суспільного договору як юридично-політичної категорії. З цієї точки зору зазначений принцип є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідами своїх цілей при укладенні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети – утвердження і забезпечення прав людини.
Одеський окружний адміністративний суд 11 вересня 2013 року виніс рішення, яким поновив порушене право фізичної особи на повагу до свого житла, зобов’язавши Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області зареєструвати декларацію про готовність до експлуатації двох прибудов до садового будинку.
Виносячи рішення, суд взяв до уваги той факт, що Інспекція фактично вимагала від фізичної особи документ, не передбачений законом, і такі дії, відповідно, є протиправними.
Однак це рішення не стало виключенням у тій великій кількості рішень, які не виконуються роками, і через три роки після його підписання фізична особа так і не змогла зареєструвати прибудови як готові до експлуатації. Наразі особа звернулась до Європейського суду з прав людини саме через невиконання рішень національних судів, у тому числі апеляційної та касаційної інстанцій, що підтвердили рішення Одеського окружного адміністративного суду.
Уявлення про масштаб проблеми можна отримати, скориставшись даними, які оприлюднені на парламентських слуханнях «Про стан виконання судових рішень в Україні» та згідно з якими близько двох третин судових рішень залишаються невиконаними, що призводить до зростання кількості звернень до Європейського суду з прав людини.
Слід зауважити, що у справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
Можна припустити, що тривале невиконання рішення ООАС змусило фізичну особу звернутись до ЄСПЛ із заявою щодо невиконання рішення національного суду, яка визнана Європейським судом прийнятною.
«Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін…» (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91).
На думку ЄСПЛ, після ухвалення пілотного рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» наша держава так і не спромоглася запровадити ефективні засоби юридичного захисту, здатні забезпечити виконання рішень суддів.
19 листопада 2010 року Консультативною радою європейських суддів (КРЄС) прийнято Висновок №13 (2010), який зокрема встановлює, що у державі, яка керується верховенством права, державні органи передусім зобов’язані поважати судові рішення і виконувати їх швидко ex ofilicio. Сама ідея державного органу, який відмовляється підкоритися рішенню суду, підриває концепцію примату закону (п. 31).
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що судова реформа, яка розпочата в Україні, не повинна обмежуватись реформуванням системи судів, добору суддівських кадрів та дисциплінарної відповідальності суддів. Важливим елементом відновлення довіри суспільства до судової влади є саме своєчасне виконання рішень судів, і ця проблема потребує законодавчого врегулювання, щоб забезпечити гарантування кожному громадянину держави права і свободи, закріплені у Європейській конвенції з прав людини та протоколах до неї.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.