Анатомія судової корупції

Питання, що турбує останнім часом усіх не байдужих до судової системи в Україні: «Чи може судова система самоочиститися?».

В тлумачному словнику самоочищення визначається дією, що полягає в звільненні від чогось зайвого, чужого, того що заважає.

Дійсно в судовій системі є зайві, випадкові люди, які заважають усій судовій системі, тягнуть її на дно, створюють негативний імідж, дозволяють реХворматорам звинувачувати усіх без розбору суддів в корупції, хабарництві, тощо.

РеХворматори, політики усіх рангів та мастей в один голос кричать про те, що судова система не хоче самоочищатись від суддів-корупціонерів, суддів-хабарників, суддів, які виносять неправосудні рішення, що серед суддів дуже розвинутий корпоративізм, судова система захищає «своїх» у будь яких випадках. Судова система не звільняє негідників в мантіях а навпаки всіляко захищає та підтримує їх. Виникають якісь маячні ідею про встановлення кримінальної відповідальності для суддів, якщо вони не повідомляють правоохоронним органам про вчинення корупційних правопорушень колегами, про контроль з боку виконавчої влади за судовими рішеннями, тощо.

Дійсно, виконавча влада, та контролюючи правоохоронні органи, які повинні розкривати злочини, що вчиняються суддями, в теперішній час безсилі, немає відповідного досвіду, практики розкриття таких злочинів, відповідного законодавчого регулювання та волі. І, як тепер модно, всі свої недоробки одразу ж ними покладаються на суддів – «не бажають самоочиститись».

Але спробуємо розібратися в тій ситуації яка склалась в теперішній час, чи є якісь повноваження у представників судової влади на самоочищення, виявлення правопорушень в судовому середовищі, тощо. Чи повинні судді займатись розкриттям злочинів, що вчиняються їхніми колегами, чи є можливість перевіряти рішення суддів в поза процесуальний спосіб, чи можуть судді вищестоящих судів якимось чином виплавати на суддів нижчої ланки, окрім перевірки рішень суддів при перегляді справ в апеляційному чи касаційному порядку.  

Для початку хочеться зауважити, що є два види відповідальності судді, це дисциплінарна та кримінальна відповідальність.

Будь який вид відповідальності судді є наслідком розслідування або певної перевірки. Так ось судді, голови відповідних судів, апеляційні суди, Вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України взагалі не наділені повноваженнями проводити ні розслідування ні перевірки діяльності конкретного судді чи суду в цілому.

Підстави дисциплінарної відповідальності для суддів на законодавчому рівні визначені у ст. 92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»

Відповідно до ст. 93 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Із законодавчого визначення бачимо, що до ВККС зі скаргою на дії судді може звернутись кожна особа, тобто якщо голова суду, заступник голови суду, інший суддя або працівник суду бачить порушення або конфлікт інтересів в діях іншого судді то він повинен звертатись як «будь яка особа». При цьому скарга повинна стосуватись конкретного судді.

Таким чином, щоб розпочати дисциплінарне провадження відносно судді обов’язково необхідне чиєсь звернення. При чому звернення повинно відповідати усім вимогам закону. Без звернення будь яке дисциплінарне провадження щодо судді розпочати неможливо. Перелік осіб, які можуть звернутись з відповідною скаргою до ВККС чи ВРЮ визначений у ч. 2 ст. 93 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» згідно якої право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх представників.

Провести перевірку діяльності судді можливо тільки в рамках дисциплінарного проваджена за заявою скаржника до ВККС, ВРЮ або в порядку кримінального провадження правоохоронними органами.

Якщо при перегляді справи вищестоящим судом будуть виявлені якісь порушення в діях судді то судді вищестоящих судів мають право реагувати окремими ухвалами. На мою думку суддя вищестоящого суду повинен мати можливість офіційно реагувати на порушення суддів нижчестоящих судів при виявленні порушень. Окрема ухвала може бути підставою для дисциплінарної чи кримінальної відповідальності судді.

Щодо організації перевірки роботи всього суду то підстав для проведення такої перевірки немає взагалі.

Але, якщо розібратись то корупційні ризики можуть розвиватися саме в неправильній організації роботи суду. А вже неправильна організація роботи суду бере свій початок в тому числі і у відсутності в будь кого повноважень на здійснення перевірки організації роботи суду. Тобто судді, працівники апарату суду усвідомлюючи те, що провести перевірку діяльності суду ні в кого немає повноважень, при наявності корупційної зацікавленості або недбалості, можуть допускати певні помилки в організації роботи апарату суду.

Що таке суд, як одиниця в системі судової влади – це складний організм, що складається з декількох напрямків роботи, починаючи зі служби судових розпорядників аж до ведення архіву. Якщо в суді робота організована неправильно, то саме це і створює передумови для корупції, для винесення завідомо неправильних, неправосудних рішень, для порушень прав громадян на швидкий та неупереджений розгляд справи у суд та інше.

Якщо законодавство деяких країн на пострадянському просторі передбачає здійснення нагляду вищими судами за діяльністю судів нижчих ланок, то національне законодавство не наділяє ВСУ та Вищі спеціалізовані суди такими повноваженнями. Раніше ВСУ міг направити до будь якого суду спеціально створену групу для проведення комплексної перевірки. Ті, хто давно працюють в судовій системі пам’ятають, що приїзд такої групи перевірки ВСУ це був жах для працівників суду. Деякі працівники суду, дізнавшись, що іде з перевіркою бригада ВСУ втрачали свідомість від страху.

Згідно статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: щодо суддів місцевих та апеляційних судів Вища кваліфікаційна комісія суддів України; щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України Вища рада юстиції. Відомо, що більшість членів складу ВККС та ВРЮ повинні становити судді, але чи можна назвати ці органи повністю судовими?

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, а згідно ст. 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України є постійно діючим органом у системі судоустрою України.

До того ж дисциплінарне провадження проводиться на підставі звернення зі скаргою, а що робити в ситуації коли, наприклад, правоохоронці задокументували факт вчинення злочину суддею чи працівником суду. Скарги немає, звернення до ВККС чи ВРЮ немає, чи можливо проводити якусь перевірку, відповідь одна не можливо. Однак, якщо замислитись, то злочин вчинений суддею, або працівником суду може супроводжуватись (а в більшості випадків так і є) втручанням в систему електронного документообігу суду, підробленням службових документів, порушеннями в веденні та зберіганні судової документації, тощо. Правоохоронці, розслідуючи злочин вчинений суддею чи працівником суду можуть навіть не розуміти, що в суді необхідно перевірити та які документи витребувати. З цього напрошується висновок, що в такому випадку слід проводити певну перевірку в суді, але ж в теперішній час немає ніякого законодавчого закріплення такої процедури.

Парламентська асамблея Ради Європи у своїй резолюції №1703 (2010) зазначає, що корупція глибоко вкоренилась у багатьох державах-членах Ради Європи, часто поєднуючись з серйозними проблемами корупції в інших державних та приватних інститутах.

Асамблея стурбована тим, що деяких державах спостерігається тенденція заперечувати, що в них існує проблема корупції у судах. Цього не скажеш про України. З цим у нас все добре, тільки лінивий не кричить про корупціє у судах, в переважній більшості випадків - безпідставно.

Парламентська асамблея Ради Європи закликає держави-члени створити механізм, який буде мінімізувати корупційні ризики. Пропонується розробити механізми забезпечення підзвітності суддів та прокурів та забезпечити проведення ефективних перевірок щодо них. 

З огляду на вищевикладене вважав би за необхідне запровадити механізм перевірки діяльності судів нижчестоящого рівня судами вищестоящих ланок або представниками органу суддівського самоврядування – Радою Суддів України чи ВККС або ВРЮ.

Рада Суддів України проводила перевірки деяких судів в Україні, але нормативно такі повноваження Ради Суддів не закріплені ніяк.

Перевірки діяльності судів, на мій погляд необхідні, особливо в теперішній час коли суспільство вимагає від судової системи самоочищення. Але ж для цього потрібне відповідне правове регулювання. Необхідно чітко визначити орган, або органи, які зможуть робити перевірки, чітко визначити випадки, коли ці перевірки необхідно проводити та визначити повноваження перевіряльників. 

Щодо Державної судової адміністрації, то на мій погляд, хоч вона і діє у системі судової влади але має статус органу, що уповноважений здійснювати організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, щодо здійснення функцій з перевірки діяльності судів ані слова.

Суди, як Верховний Суд України так і Вищі спеціалізовані суди України не мають ніяких повноважень на проведення перевірок діяльності судді.

Можливо, що перевірки зможуть проводити члени ВККС, чи ВРЮ або Ради Суддів, але обов’язково, що перевірка діяльності суду проводилась на місцях, в суді, досвідченими спеціалістами з усіх напрямків роботи суду, які б змогли виявити порушення, допущені суддями та працівниками апарату суду, встановити до якої відповідальності слід притягати винних осіб, дисциплінарної чи кримінальної. Можливо залучати до проведення перевірок суддів вищестоящих судів.

Випадки, коли необхідно проводити перевірку діяльності судів також повинні бути визначені у відповідному нормативному акті. Особисто я вважаю, що перевірки діяльності судів повинні бути планові та позапланові. Планова перевірка діяльності конкретного суду повинна проводитись, наприклад, один раз у 5-10 років, в залежності від навантаження, кількості працюючих суддів, тощо. Підставою проведення позапланової перевірки може бути, наприклад, притягнення судді або працівника суду до кримінальної відповідальності, за скоєння злочину, пов’язаного з його роботою в суді.

Перевірка може бути комплексною, тобто перевіркою діяльності усіх суддів та апарату суди, або може проводитись перевірка конкретного напряму роботи відповідного суду чи конкретного судді.

З огляду на викладене, висловлюю свою особисту думку про те, що в Україні необхідно на законодавчому рівні, на виконання резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи №1703 про корупцію в судовій системі, запроваджувати дієвий механізм перевірок діяльності судів, апаратів судів та окремих суддів для мінімізації корупційних ризиків.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.