Забезпечення позову — біг з перешкодами

Забезпечення позову у майновому спорі, звичайно, не є стовідсотковою гарантією виконання майбутнього судового рішення, разом з тим, вжиття таких заходів значно збільшує вірогідність того, що після ухвалення рішення у боржника залишиться майно на яке можливо звернути стягнення.

Переконати суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача було та є непростим завданням для позивача, як в цивільному так і в господарському процесі.

Разом з тим, навіть якщо суд і постановив ухвалу про забезпечення позову, позивачу необхідно встигнути виконати її раніше, аніж відповідач «позбавиться» майна на яке накладено арешт.

Нагадаю, що ухвали про забезпечення позову підлягають негайному виконанню. В свою чергу, сутність негайного виконання полягає в тому, що судове рішення підлягає виконанню незважаючи на його апеляційне оскарження, негайно, з часу його проголошення в судовому засіданні. Цим, за задумом законодавця, має забезпечуватися якнайшвидший захист прав та інтересів громадян та юридичних осіб.

Разом з тим, на практиці, негайне виконання рішень про забезпечення позову є здебільшого декларативним, з огляду на те, що від їх постановлення, виготовлення, та до їх виконання Державної виконавчою службою або органами що здійснюють державну реєстрацію обтяжень рухомого або нерухомого майна, проходить досить тривалий час. Цього часу буває цілком достатньо для того, щоб недобросовісний відповідач використав всі можливості ухилитися від виконання судового вердикту щодо забезпечення позову.

Якщо мова йде про арешт коштів на рахунку, то позбавитись їх відповідач може натиснувши декілька клавіш комп’ютера, на якому встановлено систему «кліент -банк», а для відчуження, наприклад, нерухомого майна, щодо якого постановлено ухвалу про арешт, відповідачу достатньо одного візиту до реєстратора.

В цьому зв’язку є досить показовою Постанова Верховного Суду України по справі № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року.

Так з Постанови вбачається, що відповідач будучи обізнаним про зміст заходів забезпечення позову, вжитих судом, і про час дії цих заходів, здійснив відчуження нерухомого майна, на яке судом було накладено арешт.

При цьому апеляційний суд і касаційна інстанція прийшли до висновку, що оскільки на підставі ухвали суду про арешт майна запис про встановлені обтяження нерухомого майна у відповідний державний реєстр внесено не було, а тому нерухомість під забороною відчуження… не перебувала.

ВСУ з такою позицією не погодився, та зазначив, що «…конституційний принцип обов’язковості судових рішень, поширюється також і на ухвалу суду про забезпечення позову.

Забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо».

Зазначу, що описаний випадок, нажаль, не є виключенням.

На сьогоднішній день зроблено ряд кроків в напрямку часткового вирішення цієї проблеми. Так, з березня цього року державні виконавці отримали доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та є реєстраторами у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень.

Крім того, суд не позбавлений права направити таку ухвалу безпосередньо реєстратору.

Разом з тим існує ще цілий ряд реєстрів в яких реєструється рухоме майно, таке як, наприклад, автотранспортні засоби, сільгосптехніка, спецтехніка, маломірні судна, морські судна, цивільні повітряні судна...

При цьому реєстрація обтяження рухомого майна відповідача в реєстрі рухомого майна на підставі ухвали суду про забезпечення позову, абсолютно не означає неможливість переходу права власності від відповідача до іншої особи на вищевказане рухоме майно. З огляду на це, існує необхідність направлення ухвали ще й в органи які ведуть реєстр такого майна.

Також важливо своєчасно накласти арешт на кошти, що знаходяться на банківському рахунку відповідача. Так, якщо відчуження нерухомого майна ще можливо відслідкувати в реєстрі, то довести що відповідач «позбувся» коштів на рахунку в період між постановленням ухвали про арешт коштів та її виконанням, для позивача є непосильним завданням, з огляду на банківську таємницю. Окрім того, негативні правові наслідки таких дій відповідача законодавством не визначено.

В цьому зв’язку можна лише вітати появу законопроекту №3768 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження системи автоматизованого арешту коштів у цивільному та господарському судочинстві».

Проте, нажаль, у другому читанні він не набрав необхідну кількість голосів депутатів, та був направлений ВРУ на повторне перше читання. Крім того, в разі його ухвалення, він набере чинності в кращому випадку, з 01.01.2018 року.

Разом з тим, вважаю, що подібний оперативний автоматизований порядок арешту, в майбутньому, необхідно поширити і на інше майно: рухоме та нерухоме. З цією метою, спочатку, необхідно навести лад та звести в єдиний реєстр усі ті реєстри, в яких реєструється рухоме майно.

На мій погляд, саме такі заходи, спрямовані на оперативність та невідворотність виконання судових рішень у цивільних та господарських справах з часом зменшать і кількість судових спорів.

А поки проблеми виконання судових рішень залишаються проблемами стягувачів.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.