Банкрутство податкового боржника без його відома: чи можливо це

У грудні 2015 року на веб-сайті Державної фіскальної служби України (далі – ДФС) було оприлюднено розроблений цим органом проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Необхідність внесення змін до зазначеного Закону ДФС пов’язує з потребою вдосконалення процедури банкрутства шляхом впровадження на законодавчому рівні:

-         безспірності грошових вимог контролюючих органів;

-         оподаткування ПДВ під час продажу майна банкрута у ліквідаційній процедурі;

-         застосування спрощеної процедури банкрутства щодо платників, які не мають майна для погашення податкового боргу та/або відсутніх за місцезнаходженням.

Першою та найбільшою зміною, яку цей фіскальний орган пропонує внести до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є надання можливості податковим органам ініціювати процедуру банкрутства суб’єктів господарювання, які мають податковий борг та у яких відсутнє майно та кошти для його погашення.

На сьогоднішній день ізаконодавство України,і судова практика не дозволяють податковому органу ініціювати відкриття провадження у справі про банкрутство суб’єктів господарювання, які мають заборгованість зі сплати податків.

Так, частиною 3 ст. 10 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності безспірних грошових вимог кредитора, які підтверджуються рішенням суду, що вступило в законну силу, та постанови про відкриття  провадження.

Саме неможливість податковими органами отримувати постанови про відкриття виконавчого провадження та подавати їх до господарського суду в якості підтвердження своїх безспірних вимог і є перепоною для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Справа в тому, що чинне законодавство України чітко розмежовує порядок примусового стягнення звичайної заборгованості боржника та податкового боргу суб’єкта господарювання податковим органом. Такого висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі №1484/12/13-13 від 24 жовтня 2013 року.

Так, відповідно до статей 95 - 99 Податкового кодексу України примусовестягнення коштів з банківських рахунків боржника в рахунок погашення податкового боргу, а також примусовий продаж майна боржника, що перебуває в податковій заставі, здійснюється податковими органами без відкриття виконавчого провадження, а отже у адміністративних судів відсутні підстави для видачі податковим органам виконавчих листів на примусове виконання рішення суду.

Слід зазначити, що на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України вже подано інший  проект Закону про внесення змін до деяких законів України з питань банкрутства (щодо забезпечення європейських стандартів у сфері відновлення платоспроможності боржника та спрощення умов ведення бізнесу в Україні) №3161.

Відповідно до цього законопроекту вказану проблему пропонується вирішити шляхом альтернативностіпідтвердження безспірних вимог кредитора:АБО рішенням суду,АБО постановою про відкриття виконавчого провадження.

Оскільки законопроект № 3161 вже поданий до Верховної Ради України та містить вирішення вищезазначеної проблеми, включення норм, що покликані вирішити цю ж проблему,в законопроект, розроблений ДФС, є недоцільним.

Крім того, Державною фіскальною службою пропонується ввести окрему скорочену процедуру банкрутства для боржників, які відсутні за своїм місцезнаходженням, абоу разі ненадання таким боржником протягом року до органів доходів і зборів податкової звітності, а також за наявності інших ознак, передбачених законодавством, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника. При цьому, розмір заборгованості не визначено. Внесення вказаних змін фіскальна служба пояснює необхідністю «розчистки» таких боржників.

Суть запропонованої скороченої процедури полягає в тому, що суд у двотижневий строк після винесення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання боржника банкрутом,  відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора.

В ліквідаційній процедурі, у разі виявлення майна боржника, кошти від його продажу направляються на покриття витрат, пов’язаних з проведенням ліквідаційної процедури. Крім того, у разі виявлення майна боржника, за клопотанням боржника суд може винести ухвалу про припинення ліквідаційної процедури та переходу до загальної процедури у справі про банкрутство.

Крім того, Державною фіскальною службою пропонується закріпити безпосередньо в Законі норму, відповідно до якої до завершення процедури банкрутства боржник залишається платником податку на додану вартість, а у вартість майна, що продається, пропонується включати податок на додану вартість.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день з моменту визнання судом боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури відповідно до ст. 38 Закону у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Згідно із діючими нормами вимоги щодо сплати податків і зборів задовольняються у 3 чергу.

Однак, як видно, Державну фіскальну службу третя черга не влаштовує. А тому наші податківці вирішили трохи поповнити бюджет та підняти свої показники за рахунок кредиторів першої та другої черги, поставивши таким нехитрим способом вимоги щодо сплати ПДВ в першу чергу шляхом їх прирівняння до витрат на здійснення ліквідаційної процедури.

Таким чином, законопроект, розміщений на веб-сторінці ДФС, є дуже «сирим», суперечить іншим нормам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та потребує значного доопрацювання.

Канцурак Олександр, юрист

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.