Поради від Пленуму Вищого адміністративного суду України, як законно не виконувати «соціальні» судові рішення

Особисто мені, в світлі останній подій, огидно спостерігати війну, що точиться між мільярдерами та мільйонерами від уряду та ВР з «чорнобильцями», «афганцями», «дітьми війни» на іншими незахищеними верствами населення. Мільярдерами та мільйонерами які, твердячи «бюджет пустий, грошей нема», не гребують отримати з бюджету і безкоштовну квартиру і матеріальну допомогу, і користуватися такими радянськими анахронізмами як державна дача, відомчій санаторій і т.п .

Проте коли в цій війні на боці мільйонерів та мільярдерів виступають ще й вищі судові органи, робиться зовсім сумно.

Всі юристи, та й пересічні громадяни, які стикались з судовою системою знають, що обов’язковість виконання судового рішення в Україні гарантовано Конституцією, прописано у всіх процесуальних кодексах, про цю норму державі вже втомився нагадувати Європейський суд з прав людини….Існує в країні і адміністративне судочинство, завданням якого є  «захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів  юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (...) шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ».

От ще б додати до статті 2 КАС України слова «та судового контролю за неухильним, своєчасним та реальним виконанням судових рішень у адміністративних справах». Навіщо, запитають колеги юристи?: адже існує і судовий контроль за виконанням судових рішень, закріплений в статті 267 КАС України, існує також можливість оскаржити дії (бездіяльність) державного виконавця…

Проте, це все не завадило Пленуму Вищого адміністративного суду України в своїй Постанові №3 від 13.12.2010р «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» фактично дати пораду державним виконавцям не наполягати на виконанні судових рішень про стягнення з пенсійних та інших органів. Не вірите? Уважно прочитайте пункт 20 згаданої Постанови:

«Державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження"). Водночас, відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Тому судам слід ураховувати, що з огляду на зазначені законодавчі приписи виконавці мають право повертати виконавчі документи щодо виконання рішень адміністративних судів про стягнення з пенсійних органів та суб'єктів владних повноважень відповідних виплат пенсії, соціальної допомоги тощо, у разі здійснення державним виконавцем усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення.»

Хто скаже що це не чіткий «сигнал» Державній виконавчій службі??? Хтось може повірити в те, що, наприклад, в Пенсійного фонду немає коштів, або він не в змозі виконати рішення про перерахунок пенсії.

Далі в Постанові йдеться про те, що частиною третьою статті 76 Закону  України "Про виконавче провадження" визначено, що в разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника санкції та інші заходи, після чого виконавчий документ, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

Поясню. Хтось в Міністерстві юстиції чи в Державній виконавчій службі, свого часу вирішив, що якщо вони підготували стільки «корисних» змін до законодавства про виконавче провадження, то тлумачити його їм сам Господь велів. А тому повернення виконавчого документа з резолютивною частиною «зобов’язати…» до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, на підставі ч.3 статті 76 (в старій редакції закону «Про виконавче провадження», в новій це ч.3 статті 75 Закону) на думку ДВС, означає його неможливість пред’явлення на виконання повторно. І хоча суди були іншої думки, скасовуючи «відмовні» постанови ДВС, краще як кажуть в анекдоті, «штраф заплатити чим руку збивати». А тут ще й цілий Пленум ВАСУ таку позицію підтримав!

Таким чином, хотів громадянин адміністративного правосуддя- він його отримав, аж до касації включно. Просив виконання- теж отримав. Хто осудить його за те, що він ламає паркан Верховної Ради? Я особисто ні.

Авторгов Андрій Миколайович, адвокат, кандидат юридичних наук.