Стілець в коридорі суду як показник доступу до правосуддя

З сайту Апеляційного суду м. Києва, котрий, як і вся судова система існує за кошти платників податків, можна дізнатись зокрема, про те, що «адміністрація апеляційного суду постійно намагається вживати всіх можливих заходів для того, щоб кожний відвідувач суду відчував турботу і піклування працівників установи..».

Також, на цьому ж сайті можна прочитати про те, що «в Апеляційному суді створені умови для відвідувачів суду -інвалідів. На автостоянці виділено місце для автомобілів інвалідів, яке позначено спеціальним знаком. Приміщення суду обладнано пандусами для руху інвалідних візків. На першому поверсі будівлі суду створені санвузли для людей з фізичними вадами. Ці приміщення також обладнані поручнями для людей з вадами зору. За допомогою ліфтів інваліди можуть піднятися на будь-який поверх, де розташований зал судового засідання…»

Сьогодні я майже 3 години в очікуванні розгляду цивільної справи  перебував в Апеляційному суді м. Києва.

До сьогодні, розгляд призначених в цьому суді справ, у яких я приймав участь здійснювався майже вчасно, і на «розглядини приміщення» якось не було часу.

Звичайно, слова стосовно «турботи і піклування» є явним перебільшенням, та й не повинні, на мою думку, працівники суду нагадувати персонал турецького готелю, принаймні мені достатньо рівного, офіційного та ввічливого ставлення.

Приємно пройтися коридорами нового приміщення, відчути прохолодне повітря системи кондиціонування, проїхатись в швидкісному ліфті, спостерігати зразкову чистоту коридорів, та, вибачте за натуралізм, місць загального користування, безперервну роботу прибиральниць, які майже кожні півгодини проводять вологе прибирання приміщення.

Приємно прочитати оголошення про те, що їдальня суду запрошує і співробітників і відвідувачів на смачні обіди. І нехай перехід до неї виявиться замкненим, але ….все рівно приємно.

Оце дійсно майже «Будинок Правосуддя», подумав я, але передчасно.

Піднявшись разом з судовим розпорядником на 9 поверх, та походивши з півгодини коридорами, я, маючи в руках, окрім матеріалів справи, свіжий номер «Судово- юридичної газети» вирішив згаяти час її переглядом, що було б доречним робити сидячи в кріслі або принаймні на стільці.

І тут мене неприємно вразила їх відсутність. В коридорі знаходилось близько 50 осіб і три(!!!) стільці, не було також жодного столу.

Переважна частина людей були жінками, особами літнього віку, також була декілька людей з обмеженими можливостями, що пересувались за допомогою палички, та про яких так піклується сайт Апеляційного суду. При цьому, люди від втоми сиділи на батареях опалення, підвіконнях, на цих же підвіконнях в неймовірних позах примудрювались писати якісь клопотання чи заяви….

Знову вже вкотре, маю нагоду згадати дивакуватих американців, які розуміють доступ до правосуддя в тому числі і так, що суди і судовий процес мають бути «доброзичливими до споживача».

І навряд чи про цю «доброзичливість» можна дізнатися виключно з сайту суду.

Тому візьму на себе сміливість від імені адвокатів, сторін, учасників судових процесів, звернутись до голови Апеляційного суду м. Києва:

Не треба нас охоплювати турботою-це для нас зайве, ми до такого не дуже звиклі…нам багато не потрібно….поставте лишень нам зо два –три десятки стільців на кожному поверсі, біля залів судових засідань, і викладене на сайті Апеляційного суду м. Києва щодо турботи про відвідувачів майже буде відповідати дійсності.

Наперед вдячний,

з повагою,

Авторгов Андрій Миколайович,

адвокат,

кандидат юридичних наук.