Єдиний податок як плата за право на працю

Після прийняття Податкового кодексу не вщухають дискусії щодо майбутнього податкової системи України, зокрема, чи бути єдиному податку і в якому вигляді.

Ідей багато. Ставка пропонується як фіксована, так і плаваюча, залежить від обсягу виручки, виду підприємницької діяльності, наявності найманих працівників, розміру населеного пункту, рівня мінімальної заробітної плати в країні.

Починаючи від моделей, заснованих на передбачуваних витратах підприємців на підприємницьку діяльність, до моделей, які ґрунтуються на розрахунку від зворотного: сума, яку уряд хоче отримати від платників, ділиться на їх кількість. Пропозиції бувають різні, однак аргумент влади "залізний": дуже потрібні гроші!

Однак ставка єдиного податку - це не просто сума грошей, яка періодично вилучається державою у підприємця, її величина і порядок оплати визначається державою, і за порушення цього порядку настає покарання.

Пропоную глянути на єдиний податок з іншого боку - з боку самого платника. Чим є для нього єдиний податок і яка його ціна, виходячи з можливої альтернативи? Де та межа, за якою він краще закриється або піде у тінь? Як він її визначає?

Оскільки держава вирішила вчинити демократично і дала можливість висловитися з цього приводу самим донорам бюджету з трибуни Ради підприємців при Кабміні, то й інші підприємці вирішили спробувати вплинути на ситуацію.

Відтак, виникло кілька робочих груп, які паралельно працюють над однією проблемою. Групи різні і результати у них різні, як і аргументація.

Група розробників при уряді, група ?1, для розрахунку ставки єдиного податку взяла передбачувані витрати підприємця на ведення діяльності і розрахувала податкове навантаження, виходячи із запропонованого рівня максимального обороту.

Отримані значення ставок починаються з 400 гривень на місяць, і це лише єдиний податок. Крім нього, є ще єдиний соціальний внесок і податок на доходи фізосіб, який також сплачується роботодавцем. Разом - 700 гривень на місяць навіть за відсутності найманих робітників. Дуже істотно, враховуючи, що доходу може й не бути.

Це не єдиний недолік. Головне, що ставки прив'язані до змінної величини, отже, підприємець повинен стати ще й бухгалтером. Скільки часу залишиться на роботу? Крім того, база нарахування постійно зростає, значить, буде рости і податок. Однак чи виростуть доходи підприємця? Невже вони теж постійно ростуть? Аж ніяк!

За останні два роки вони тільки скорочуються - позначається загальний занепад економіки, тоді як витратна частина будь-якого бізнесу невблаганно зростає. До того ж, єдиний податок підприємець платить авансом. У підсумку - постійно зростаючий авансовий платіж, ймовірність якого 100%, та абсолютно невизначені доходи.

Привабливі умови ведення бізнесу, правда? Цивілізовані принципи оподаткування, які проголошують, що податки нараховуються та сплачуються з доходу чи прибутку, а не з витрат, не знайшли підтримки у даній концепції. Напевно, так було простіше.

Потяг авторів з ради при Кабміні до прогресивного збільшення податкового навантаження на підприємця залежно від кількості найманих робітників невиправний.

Покладаючи на себе зобов'язання роботодавця, підприємець повинен знати, що буде покараний державою за таку самовпевненість - відрахування в бюджет і фонди збільшуються багаторазово, досягаючи десятків тисяч гривень на рік.

Однак сам факт наявності найманих працівників ще не гарантує отримання додаткового доходу, а тим більше прибутку. Зате гарантовано збільшуються витрати підприємця із сплати як єдиного податку, так і решти податків.

Держава дає зрозуміти, що розвиток бізнесу не вітається. Вихід - при прийнятті даної моделі оформляти найманих працівників підприємцями або не показувати їх зовсім.

Друга група розробників, створена після податкового майдану і підтримувана профільним парламентським комітетом, виходила з того, що єдиний податок є ціною держави на певну послугу - право займатися підприємницькою діяльністю.

Послуга користуватиметься попитом на ринку лише тоді, коли ціна буде прийнятною для обох сторін. Відтак, для визначення ставки єдиного податку правильніше використовувати іншу модель ціноутворення.

Виходячи з класичної теорії ціноутворення, ціни на товар або послугу встановлюють для того, аби їх продати і отримати прибуток. При цьому важливо призначити не дуже високу і не дуже низьку ціну. Надто дорогу послугу ніхто не купить, а надто дешева не покриє затрат виробника. Треба шукати золоту середину.

Є дві моделі ціноутворення. Одна орієнтована на витрати, друга - на споживачів. Політика цін, орієнтована на витрати, ставить за мету покрити всі або, принаймні, більшість витрат. Їх розрахунок будується на основі даних виробничого обліку і планування. Мабуть, група розробників ?1 є прихильником саме цієї моделі.

Однак навряд чи ідеологи, які пропонують цю модель визначення величини єдиного податку, розглядали фактичні витрати фізосіб на ведення різних видів діяльності і порівнювали їх з доходами, які вони отримують. У цій моделі треба розглядати витрати держави на адміністрування єдиного податку, а не витрати підприємця.

Моделі, орієнтовані на споживача, використовують принцип вільного ціноутворення, за якого ціна не призначається, а формується в результаті торгу, на основі взаємної угоди між продавцем і покупцем, у результаті взаємодії попиту і пропозиції.

Сума фіксованого податку повинна бути такою, щоб навіть за відсутності будь-якого доходу у звітному періоді, що дуже ймовірно, вона була посильною для підприємця.

Держава, виступаючи в ролі і виробника, і продавця своїх послуг, прагне підвищити ціну, керуючись витратним принципом і бажанням отримати вагомий прибуток. Покупець, у даному випадку фізособи-підприємці, виходячи з корисності для них такої послуги і бажання знизити витрати, прагне до "своєї" ціни.

Однак якщо на конкурентному ринку споживачеві допомагає конкуренція, то тут альтернативи у підприємців нема: цю послугу можна купити тільки у держави.

Розумна держава не буде зловживати своїм монопольним становищем у задоволенні потреби громадян вести на свій страх і ризик підприємницьку діяльність і призначить прийнятну ціну. Недалекоглядність може дорого коштувати.

Підприємці підуть "у тінь", і державі доведеться витратити набагато більше зусиль і ресурсів у спробі повернути хоч щось з того, що можна було отримати як податок, але тепер вже у вигляді штрафів. І ще невідомо, чи матиме ця спроба успіх.

Підприємництво дуже важливе для економіки кожної країни. Малі підприємства легше пристосовуються до умов ринку, швидше реагують на технологічні новації. Будучи основою економіки, малі підприємства закладають основи великих.

Разом з тим, вони вкрай вразливі і дуже болісно реагують на найменше погіршення бізнес-середовища. Тому перш ніж експериментувати, державі слід подумати про наслідки. Істина народжується в суперечці, у прагненні сторін прийти до згоди.

«Економічна правда»