ЄСПЛ розглянув справу щодо обмеження доступу до суду в справах про воєнні злочини

Ірина Кушнір,

менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»

У справі Couso Permuy проти Іспанії (2327/20, 25.7.2024) ЄСПЛ розглянув скаргу заявника на закриття кримінальної справи за фактом вбивства іспанського журналіста в Іраку через відсутність юрисдикції після законодавчої реформи, що обмежила універсальну юрисдикцію іспанських судів.

У 2003 році брат заявника, оператор іспанської національності, був убитий танковим пострілом, спрямованим на його готель американськими військовими в Багдаді під час висвітлення військового вторгнення до Іраку. Кримінальне провадження, що включало цивільний позов про компенсацію, було розпочато того ж року в Іспанії за скаргою заявника та інших родичів загиблого проти трьох американських військовослужбовців, які виступали в якості цивільних сторін у цьому провадженні.

На той час стаття 23(4) Закону № 6/1985 про судоустрій встановлювала режим абсолютної та необмеженої універсальної юрисдикції щодо тяжких злочинів, скоєних за межами іспанської території. У 2009 році до цього положення були внесені зміни, які обмежили універсальну юрисдикцію іспанських судів щодо таких злочинів вимогою певного зв'язку або відношення до Іспанії. Оскільки іспанське громадянство жертви було визнано достатнім зв'язком, провадження у справі було продовжено. У березні 2014 року інша законодавча реформа - Закон 1/2014 - запровадила нові критерії, які дозволяли переслідування за ймовірні воєнні злочини, скоєні за межами Іспанії іноземними громадянами, лише якщо останні перебували на іспанській території: громадянство жертви більше не становило достатнього зв'язку. Новий закон містив перехідне положення, яке встановлювало, що справи, які перебували на розгляді на момент набуття ним чинності, будуть тимчасово припинені доти, доки не будуть дотримані нові критерії. Оскільки провадження у цій справі не відповідало цим критеріям, іспанські суди вирішили, що вони більше не мають юрисдикції продовжувати розслідування вбивства брата заявника. Таким чином, провадження було припинено.

Висновки ЄСПЛ щодо права:

(a) Застосовність - Заявник мав право, визнане іспанським законодавством, не тільки стати приватним обвинувачем у кримінальному провадженні, в якому розслідувалося вбивство його брата, але й отримати цивільну компенсацію від винних осіб, якщо було встановлено факт кримінального правопорушення і винесено обвинувальний вирок. Ці висновки застосовуються незалежно від того, чи була встановлена юрисдикція іспанських судів на підставі вчинення злочину на території Іспанії, чи на підставі здійснення іспанськими кримінальними судами універсальної юрисдикції щодо злочинів, скоєних за межами її території. Таким чином, Суд встановив, що мав місце реальний і серйозний спір про цивільне право.

(b) Щодо суті справи

(i) Наявність обмеження права заявника на доступ до суду - Провадження у цій справі було припинено, включаючи розгляд тверджень заявника як цивільної сторони. Правовою підставою для такого обмеження був новий Закон 1/2014.

(ii) Чи переслідувало обмеження легітимну мету - Суд вже визнавав у своїй практиці, що для визнання універсальної цивільної юрисдикції держави щодо переслідування певних правопорушень не є нерозумним вимагати від держави наявності певних зв'язків з цією державою для визнання її універсальної цивільної юрисдикції.

Згідно з пояснювальною запискою до нового закону, реформа мала на меті чітко визначити - відповідно до принципу законності та з метою посилення юридичної визначеності - справи, щодо яких іспанські суди мають юрисдикцію розслідувати та розглядати злочини, вчинені за межами території, на якій Іспанія здійснює свій суверенітет. У зв'язку з цим Суд визнав, що екстериторіальна юрисдикція має винятковий характер і потребує ретельного встановлення. Уряд також вказав на ризик перевантаження національних судів, що могло б виникнути внаслідок зловживання судовими процесами на основі «абсолютної» моделі необмеженої універсальної юрисдикції незалежно від того, чи існує будь-який зв'язок з Іспанією, а також на практичні труднощі, з якими суди зіткнуться при наданні доказів. Крім того, Конституційний суд, відхиляючи клопотання заявника про застосування процедури ампаро, дійшов висновку, що необхідність фізичного перебування на іспанській території стверджуваних злочинців, скоєних за кордоном, для визнання юрисдикції Іспанії щодо таких злочинів була спрямована на забезпечення ефективності кримінального провадження.

Вищезазначені причини, взяті разом, можуть розглядатися як такі, що становлять переважаючу причину суспільного інтересу.

(iii) Чи можна вважати обмеження пропорційним - Обсяг свободи розсуду держави при регулюванні права на доступ до суду у випадках, подібних до цього, залежить, серед іншого, від відповідного міжнародного права.

Держави, які, як Іспанія, надали своїм судам юрисдикцію розглядати позови про відшкодування за воєнні злочини або інші міжнародні злочини, втілили в життя широкий консенсус у міжнародному співтоваристві щодо існування права жертв на належне та ефективне відшкодування - в тому числі, коли їхні позови ґрунтуються на діях, вчинених за межами географічних кордонів відповідної держави. Женевська конвенція 1949 року про захист цивільного населення під час війни (Четверта Женевська конвенція), сторонами якої були Іспанія, Ірак та Сполучені Штати, встановила імперативну модель універсальної юрисдикції, яка накладає на будь-яку державу, що підписала Конвенцію, зобов'язання розшукувати воєнних злочинців, якщо вони перебувають на її території, і притягати їх до відповідальності та судити за характером злочину, незалежно від місця, де відбулися події, і незалежно від громадянства обвинувачуваних.

Ця обов'язкова юрисдикція, однак, не поширюється на зобов'язання держав розшукувати воєнних злочинців за межами своєї території, а також здійснювати юрисдикцію з метою переслідування і суду над ними за відсутності елементів зв'язку.

Суд заявив, що він жодним чином не визначає, яким чином зобов'язання, встановлені у відповідних положеннях Четвертої Женевської конвенції, мають бути імплементовані в національне законодавство, або що вони мають бути поширені за межі територіальних кордонів держав-учасниць. Суд також не мав на увазі, що необмежена модель універсальної юрисдикції є найбільш адекватним правовим режимом для розслідування, переслідування та судового розгляду міжнародних злочинів. Хоча Суд визнав, що наявність обов'язку провести розслідування або передати справу іншій Високій Договірній Стороні, щоб остання зробила це відповідно до міжнародного права, відображає тяжкість передбачуваного злочину, з міжнародного права або Конвенції не випливає, що Договірні Держави зобов'язані набути універсальної цивільної юрисдикції.

У цій справі розслідування тривало деякий час після набуття чинності законодавством 2014 року, оскільки слідчий суддя спочатку вважав, що нові положення суперечать четвертій Женевській конвенції. Це рішення було підтверджено пленарним засіданням кримінальної палати Вищого суду Іспанії, а також Верховним Судом. Таким чином, не можна стверджувати, що втручання законодавчої влади - лише тому, що закон застосовувався до справ, які перебували на розгляді, - зробило безперспективним будь-яке продовження судового розгляду.

Крім того, протягом періоду між 2003 і 2015 роками, коли Іспанія мала юрисдикцію розслідувати цю справу, ця юрисдикція була ефективно реалізована. Заявник мав можливість подати свої скарги до суду, багато доказів було зібрано слідчим суддею на його запит, а іспанські судові органи провели дуже ретельне кримінальне розслідування з метою встановлення фактів, необхідних для пред'явлення обвинувачення і притягнення до відповідальності передбачуваних виконавців вбивства, а також з'ясування того, чи був цей злочин розслідуваний і міг бути притягнутий до відповідальності в Сполучених Штатах або в Іраку. Національні суди також звернулися до влади Іраку з проханням про судову співпрацю, яка не надала конкретної інформації про те, чи ведеться судовий розгляд у зв'язку з цими подіями. Судова комісія навіть здійснила виїзд на місце стрілянини в Багдаді.

На етапі розслідування було зроблено висновок, що судовий розгляд у будь-якому випадку був би неможливий, оскільки влада США не видала б обвинувачених військовослужбовців, а іспанське законодавство не дозволяє проводити заочний судовий розгляд.

Справу було закрито лише після того, як Верховний Суд Іспанії виніс перше рішення в іншій справі, розтлумачивши нові вимоги, запроваджені Законом 1/2014, та їхній вплив на справи, що перебувають на розгляді і були розпочаті відповідно до попереднього законодавства. На думку цього суду, нова редакція статті 23(4) та перехідні положення Закону 1/2014 означали, що юрисдикція іспанських судів може бути застосована лише в тому випадку, якщо стверджувані злочинці перебувають в Іспанії: громадянство жертви більше не є достатнім для встановлення юрисдикційного зв'язку, і це стосується справ, що перебувають на розгляді.

Суд не побачив підстав відступати від тлумачення національними судами застосовного законодавства щодо фактів цієї справи і вважав, що в їхньому висновку про відсутність юрисдикції не було нічого свавільного або явно необґрунтованого. Таке тлумачення відповідало меті цього закону (обмежити судові розгляди на основі універсальної юрисдикції тими справами, які мають достатній зв'язок з Іспанією) і було в межах свободи розсуду держави-відповідача.

Більше того, іспанські суди припинили провадження лише тимчасово, не виключаючи можливості його відновлення, якщо відповідачі опиняться на іспанській території, а отже, під іспанською юрисдикцією.

Нарешті, заявник скаржився на своє право на доступ до суду з точки зору цивільної сторони кримінального провадження і не стверджував, що існували будь-які перешкоди, які б завадили йому подати окремий цивільний позов поза межами кримінального провадження.

Відповідно, висновок іспанських судів про відсутність у них юрисдикції розглядати цивільний позов, який був частиною кримінального позову, поданого заявником у 2003 році, не був непропорційним переслідуваним цілям.

Цей висновок не ставить під сумнів широкий консенсус у міжнародному співтоваристві щодо права жертв міжнародних злочинів (як це визначено, зокрема, у Женевських конвенціях 1949 року та Римському статуті Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року) на отримання належного та ефективного відшкодування, а також той факт, що держави заохочуються до реалізації цього права шляхом надання своїм судам юрисдикції розглядати такі позови про відшкодування шкоди (у тому числі, якщо такі позови ґрунтуються на подіях, що відбулися за межами їхніх географічних кордонів). У цьому відношенні зусилля держав, спрямовані на те, щоб зробити доступ до суду максимально ефективним для тих, хто шукає компенсацію за міжнародні злочини, заслуговують на похвалу.

Однак не видається нерозумним для держави, яка встановила універсальну юрисдикцію, ставити її здійснення в залежність від наявності певних пов'язуючих факторів або юрисдикційних зв'язків з цією державою.

Висновок: порушення немає (одноголосно).

Переклад тексту стислого викладу рішення у справі, розміщеного в пошуковій системі HUDOC. Посилання на текст мовою оригіналу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.