Ірина Кушнір,
менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»
Обсяг та зміст позитивного зобов’язання в контексті домашнього насильства за Європейською конвенцією з прав людини (далі – Конвенція) стали предметом тлумачення Великої Палати Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у справі Курт проти Австрії (Kurt v. Austria).
У 2011 році чоловік заявниці був засуджений за заподіяння їй тілесних ушкоджень: щодо нього було видано ордер про заборону наближення до заявниці, яку він виконав. У 2012 році заявниця подала заяву про розлучення і повідомила поліцію про зґвалтування своїм чоловіком, домашнє насильство (включно з ляпасами їхнім дітям) і небезпечні погрози. Того ж дня проти нього було відкрито кримінальне провадження і видано новий ордер про заборону повертатися до їхнього будинку та наближатися до прилеглих до нього територій строком на чотирнадцять днів. Ключі були в нього вилучені. Через три дні він застрелив їхнього сина в школі та наклав на себе руки. Заявниця намагалася притягнути винних у цьому осіб до відповідальності, стверджуючи, що її чоловік повинен був перебувати в слідчому ізоляторі. Велика Палата Європейського суду не виявила порушень статті 2 Конвенції.
Рішення Великої Палати варте уваги з огляду на те, що воно роз’яснює обсяг і розкриває зміст позитивного зобов’язання за тестом Османа (вживати превентивних оперативних заходів для захисту особи, життя якої знаходиться в небезпеці внаслідок злочинних дій іншої особи, Осман проти Сполученого Королівства (Osman v. the United Kingdom) як загалом, так і в конкретному контексті домашнього насильства.
Щодо змісту : оцінка характеру й ступеня ризику становить невід’ємну частину зобов’язання вживати превентивних оперативних заходів.
Виникає питання, яким чином ця оцінка має відбуватись або як правнику перевірити, чи та оцінка, яка мала місце, є відповідною та достатньою? Ось критерії, розтлумачені Європейським судом в цьому рішенні:
– автономний і проактивний підхід, який вимагає від органів влади не покладатися винятково на сприйняття ризику жертвою, а збирати всю інформацію та надавати власну оцінку;
– усебічність, якій може сприяти використання стандартизованих, визнаних на міжнародному рівні, контрольних переліків із зазначенням конкретних факторів ризику, які були розроблені на основі надійних кримінологічних досліджень і передової практики; відповідні органи влади повинні час від часу проходити навчання та підвищувати свою компетентність, особливо щодо таких інструментів; будь-яка оцінка ризику має бути спрямована на систематичне виявлення та врахування усіх потенційних жертв – прямих або опосередкованих – враховуючи можливість того, що результатом може бути різний рівень ризику для кожної з них;
– базове документування проведення оцінки ризиків з урахуванням невідкладного характеру втручань і необхідності обміну відповідною інформацією між усіма залученими органами влади;
– надання жертвам інформації про результати оцінки ризику та наявні правові й оперативні заходи захисту; та
– взяття до уваги особливого контексту випадків домашнього насильства, їх особливостей і того, чим вони відрізняються від ситуацій, що лежать в основі епізодів, подібних до тесту Османа. Зокрема, «безпосередність» ризику має оцінюватися насамперед з урахуванням загальної лінії ескалації насильства в таких випадках і всебічних досліджень у цій сфері. Ризик подальшої ескалації необхідно оцінювати навіть після видачі ордера про заборону наближення та охоронного судового ордера. Проте на органи влади не повинен покладатися непосильний або непропорційний тягар.
Щодо обсягу : це зобов’язання стосується засобів, а не результату. Тож за обставин, коли компетентні органи відреагували на виявлену реальну і безпосередню загрозу, вживши відповідних заходів у межах своїх повноважень, той факт, що такі заходи все ж можуть не дати бажаного результату, сам по собі не може виправдати встановлення факту порушення державою зобов’язання вживати превентивних оперативних заходів за статтею 2 Конвенції. Заходи повинні:
–бути достатніми та співмірними з рівнем оціненого ризику. Ця вимога стосується як процесу ухвалення рішень, так і нормативно-правової бази, яка повинна забезпечувати відповідним органам влади достатні заходи на вибір, разом із програмами роботи з порушниками та навіть позбавленням їх свободи, якщо цього вимагають обставини;
– координація між різними органами влади, разом із планами управління ризиками, скоординовані служби підтримки постраждалих і оперативний обмін інформацією. Якщо залучено дітей або визначено, що існує ризик для дітей, слід якомога швидше повідомити органи захисту дітей, а також школи та/чи інші дитячі установи; та
– ретельне урівноваження конкуруючих прав, для яких існує загроза, та інших відповідних обмежень як на рівні загальної політики, так і на індивідуальному рівні. Будь-які вжиті заходи, якщо вони впливають на ймовірного порушника, повинні відповідати іншим зобов’язанням держав за Конвенцією, разом із необхідністю забезпечення того, щоб поліція виконувала свої повноваження з повним дотриманням належної правової процедури та інших гарантій, зокрема гарантій за статтями 5 і 8 Конвенції. Характер і серйозність оціненого ризику завжди будуть важливим фактором визначення пропорційності будь-яких заходів, яких мають вживати як у контексті статті 8 Конвенції, так і в контексті статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
Стосовно обставин цієї справи, то Європейський суд не знайшов жодних проблем із оцінкою сім’ї, яка не виявила жодного реального та безпосереднього смертельного ризику для дітей, а лише певний рівень несмертельного ризику в контексті домашнього насильства, що спрямоване насамперед проти їхньої матері. Призначені заходи були визнані достатніми для стримування цієї загрози, і не виникало жодних зобов’язань щодо вжиття подальших заходів як у приватних, так і в громадських місцях, таких як видача наказу про заборону наближатися до їхньої школи.
За великим рахунком це рішення узагальнило та систематизувало вимоги положень Конвенції щодо позитивних зобов'язань, які має держава, коли є небезпека для особи від третіх осіб, особливо від членів сім'ї.
У цьому рішенні Європейський суд підтвердив, що держава не всесильна і не може передбачити будь-яку поведінку людини, відповідно і несе відповідальність тільки за те, що могла, але не зробила. Вимоги щодо змісту та обсягу взаємопов’язані, провал змістовного, тобто неадекватна оцінка ризиків, з високим ступенем вірогідності призведе до провалу «обсягу» заходів.
Звертає особливу увагу вамога базового документування проведення оцінки ризиків з урахуванням невідкладного характеру втручань і необхідності обміну відповідною інформацією між усіма залученими органами влади. Це означає, що процес оцінки стає не суто інтелектуальною діяльністю працівника, яка починається і закінчується в голові, результат якої втілюється в рішенні по суті самої ситуації. Те, як відбулась сама оцінка, має бути відображено в документі, тобто письмово. Це варто б було унормувати...
Нагадую, що критерії Європейський суд пише не тільки сам для себе, ці критерії варто було б застосовувати національним судам при вирішенні відповідних скарг.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.