Правові наслідки недійсності заповіту: окремі ремарки в контексті судової практики

Василь Крат

кандидат юридичних наук, доцент,

суддя Верховного Суду

І. Загальні зауваги до розуміння недійсності правочинів

У ЦК України втілений підхід, за якого положення про недійсні правочини (§ 2 глави 16) мають загальний характер, і повинні поширюватися, як на односторонні правочини, так і на договори^[1]. Причому не викликає сумнівів, що більшість із цих норм розрахована на їх застосування до недійсного договору (наприклад, абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК).

У свою чергу, в окремих нормах, присвяченим певним договорам (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК), передбачено підстави для оспорювання умови (ч. 3 ст. 668), нікчемності умови договору (ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, абз. 2 ч. 1 ст. 739, абз. 2 ч. 2 ст. 787, ч. 2 ст. 867, ч. 2 ст. 1008, ч. 3 ст. 1056¹, абз. 2 ч. 2 ст. 1060, ч. 4 ст. 1061, ч. 1 ст. 1080, ч. 9 ст. 1109, ч. 2 ст. 1111, ч. 4 ст. 1112, ч. 3 ст. 1113, ч. 2 ст. 1122, ч. 1 ст. 1136, абз. 2 ч. 1 ст. 1137, абз. 2 ч. 1 ст. 1139, абз. 2 ч. 1 ст. 1142), підстави оспорювання (ст. 998) або нікчемності договору (ч. 3 ст. 719, ч. 2 ст. 981, п. 3 ч. 1 ст. 993, ст. 1055, ст. 1059, абз. 2 ч. 2 ст. 1107, ст. 1118), правові наслідки недійсності договору або умови (ст. 1057¹, ч. 2 ст. 1111, ч. 4 ст. 1119).

Як у вітчизняній доктрині цивільного права, так і на рівні норм ЦК традиційним є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані, що відповідно дозволяє його використати і в контексті недійсності договору^[2].

Аналіз статей 204^[3] і 215 ЦК свідчить, що законодавцем обраний підхід, при якому оспорюваність договору конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність договору має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого договору як нікчемного[4].

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК). Тобто існують причини для спору з приводу дійсності правочину, який оспорюється. Вони можуть бути досить різноманітні: помилка (ст. 229 ЦК), обман (ст. 230 ЦК), насильство (ст. 231 ЦК) та інші дефекти. У ЦК окремо регулюються певні підстави для оспорювання правочинів (статті 222, 223, 225, 227, 229–233, 234, 235), але вичерпний перелік підстав не міститься. Це означає, що будь-який правочин можна оспорити, якщо він не відповідає загальним вимогам чинності правочину (ст. 203 ЦК України).

Оспорюваність правочину втілюється у так званій «віртуальній» недійсності[5], коли перелічуються тільки найбільш типові підстави для оспорюваності (наприклад, статті 222, 223, 225, 227, 229–233, 234, 235 ЦК України). При цьому дозволяється оспорювання правочину шляхом пред’явлення позову про недійсність також з інших підстав. Іноді вони додатково вказуються (наприклад, ч. 3 ст. 668 ЦК України), але в цілому допускається й у разі порушення імперативних цивільно-правових норм, закріплених в актах цивільного законодавства, інтересів держави і суспільства, його моральних засад.

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов’язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред’явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК). До них, зокрема, відносяться договори вчинені: з порушенням вимог про нотаріальне посвідчення правочину (ст. 220); малолітньою особою, у разі відсутності подальшого схвалення правочину її законними представниками (ч. 2 ст. 221); без дозволу органу опіки і опікування (ч. 1 ст. 224) та інші (наприклад, ч. 3 ст. 719, ч. 2 ст. 981, п. 3 ч. 1 ст. 993, ст. 1055, ст. 1059, абз. 2 ч. 2 ст. 1107). Відсутність необхідності звертатися до суду з позовом про визнання нікчемного правочину недійсним повністю логічна. Адже в суді нічого доводити або оспорювати, тому що наявність порушень недотримання  норм закону очевидне, і як наслідок очевидна й нікчемність. Наприклад, якщо договір дарування нерухомості нотаріально не посвідчений, то це саме по собі свідчить про його нікчемність.

Нікчемність правочину втілюється в «текстуальній» недійсності, тому що вона існує тільки у разі прямої вказівки закону[6]. Така пряма вказівка може виражатися, зокрема, в формулюваннях: «нікчемний», «є недійсним».

Наприклад, ВС вказав, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним»[7].

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків (тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов’язків). У доктрині та судовій практиці тривалий час існували дискусії щодо допустимості позову про визнання недійсним нікчемного правочину (негаційного позову). Аргументи на підтримку існування висловлювалося те, що: окремі позови направлені тільки на констатацію факту, який існує незалежно від рішення суду; рішення суду прийняте за негаційним позовом лише констатує нікчемність правочину, адже вона встановлена в нормі закону. Недопустимість негаційного позову пояснювалася тим, що при оспорюванні має існувати предмет оспорювання (договір/правочин). Проте при пред’явленні позову про визнання недійсним нікчемного правочину «предмет» оспорювання відсутній, у зв’язку з тим, що нікчемність правочину передбачена імперативною нормою закону. Велика Палата Верховного Суду висловилася на підтримку недопустимості пред’явлення негаційного позову.

Зокрема, ВП ВС зазначила, що: «якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину»[8].

ІІ. Правові наслідки недійсності заповіту

По своїй суті недійсність заповіту дорівнює по правових наслідках відсутності заповіту. Тобто, недійсний заповіт не породжує тих правових наслідків, на які він був спрямований. У ст. 1257 ЦК України, присвяченій недійсності заповіту, диференціація правових наслідків встановлюється залежно від того, наскільки недійсність «поражає» заповіт (повністю або ж стосується тільки окремих розпоряджень).

Недійсність заповіту повністю, передусім, обумовлює у спадкоємця, позбавленого цим заповітом права на спадкування, виникнення права на спадкування за законом^[9] на загальних підставах (ч. 4 ст. 1257 ЦК України). Але цим зовсім не вичерпуються правові наслідки недійсності всього заповіту. Більше того, слід підкреслити, що очевидно, в ч. 4 ст. 1257 ЦК України закріплено не повне регулювання правових наслідків недійсності заповіту. Встановлення таких наслідків необхідно здійснювати з урахуванням як абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, так і окремих норм Книги Шостої ЦК України.

По-перше, право на спадкування за законом може виникати не тільки у спадкоємця вказаного у недійсному заповіті, але й в інших спадкоємців за законом (ч. 2 ст. 1223 ЦК України).

По-друге, правовим наслідком, залежно від підстави недійсності заповіту, може бути взагалі не спадкування. Відповідно до ч. 2 ст. 1307 ЦК України заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Звісно, що в такій ситуації не відбувається виникнення права на спадкування, оскільки за допомогою нікчемності забезпечується пріоритет спадкового договору над заповітом.^[10]

По-третє, впливає на визначення правових наслідків і кількість потенційних спадкоємців (як за законом, так і за заповітом). Оскільки за наявності тільки одного потенційного спадкоємця, вказаного в недійсному заповіті і який не включений в одну з черг спадкоємців за законом (ст. 1261 - 1265 ЦК України), право на спадкування за законом також виникати не буде. У цій ситуації можливий перехід спадщини як відумерлої у власність територіальної громади (ст. 1277 ЦК України).

ІІІ. Правові наслідки недійсності заповіту при множинності заповітів

Залежать правові наслідки недійсного заповіту і від кількості складених спадкодавцем заповітів. При множинності заповітів правові наслідки недійсного заповіту можуть суттєво відрізнятися.

Зокрема, якщо спадкодавець склав кілька заповітів, здійснив розпорядження різними об’єктами і призначив різних спадкоємців, то недійсність одного із заповітів жодним чином не впливає на інші заповіти. Таким чином, відносно об’єктів, вказаних у недійсному заповіті, виникатиме право на спадкування за законом.

Протилежна ситуація може мати місце при множинності заповітів, коли в першому заповіті міститься розпорядження всім майном одним спадкоємцям, а в останньому – іншим.

Згідно з ч. 4 ст. 1254 ЦК,^[11] якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України. Виключенням є ті випадки, коли заповіт визнається недійсним на підставі наявності певних дефектів волі (при складанні заповіту дієздатною фізичною особою, яка у цей момент вчинення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними або ж вчинила заповіт під впливом насильства).

По суті, правило закріплене в ч. 4 ст. 1254 ЦК України орієнтоване на обмеження випадків відновлення чинності попереднього заповіту, коли заповіт – оспорюваний. Про це свідчить використання словосполучення «визнаний недійсним». Звичайно ж, у цьому контексті необхідно з’ясувати чи може нікчемність заповіту відновлювати попередній заповіт.

У цивілістичній доктрині сформувалося два підходи: (а) зауважується, що перелік підстав відновлення попереднього заповіту є вичерпним[12]; (б) ч. 4 ст. 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності для оспорюваних заповітів і зовсім не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту[13].

У судовій практиці досить довго превалював підхід, за яким частина четверта статті 1254 ЦК України поширювалася і на випадки нікчемності. Наприклад:

(а) «скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову районний суд помилково дійшов висновку, що нікчемний заповіт, складений із порушенням вимог щодо його посвідчення, не скасовує попередній заповіт, як це передбачено ст. 1254 ЦК України. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують»[14];

(б) «постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В. від 30 квітня 2013 року № 1699/02-14 ОСОБА_8 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 14 листопада 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального круга Бардичевою Ж. О. за реєстровим № 6373, на квартиру АДРЕСА_1, на інше майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 відмовлено. Відмова мотивована тим, що заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., складений 01 вересня 2006 року, скасував попередній заповіт ОСОБА_9 , складений 14 листопада 2005 року на ім`я ОСОБА_8. Наявність судового рішення про визнання останнього заповіту нікчемним не відновлює дію попереднього (а.с. 16). Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед цим. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Встановивши, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі №2-39/10 визнано нікчемним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю. 01 вересня 2006 року від імені ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 (реєстровий номер 4976), у зв`язку з тим, що оспорюваний заповіт було вчинено з порушенням, а саме: його посвідчено свідком, яка є близьким родичем спадкоємця, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_8. Чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту»[15].

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року передано справу на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновків щодо застосування частини четвертої статті 1254 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження №61-21968св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18), та вказівки, що положення статті 1254 ЦК України не застосовуються до випадків нікчемності наступного заповіту та при нікчемності наступного заповіту слід вести мову не про відновлення чинності попереднього заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт[16].

У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року відступлено від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18), від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження № 61-21968св18) та у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18) та вказано, що:

«у ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків»;

«тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, що частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України»[17].

Таким чином, з урахуванням того, що нікчемний заповіт в принципі не може породжувати будь-який правовий результат, оскільки для права він взагалі не існує як волевиявлення. А тому при нікчемності заповіту не може поставати питання про відновлення чинності попереднього заповіту, тому що нікчемний заповіт не скасував його.

[1] Схожі підходи втілені й в окремих актах міжнародної приватноправової уніфікації права, але, як правило, норми розраховані на їх застосування, в першу чергу, до договорів. Наприклад, в ст. II.-7 : 101 вказується, що ця глава застосовується до договорів та з необхідними змінами до інших юридичних актів. Див.: Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of reference (DCFR). Prepared by the Study Group on a European Civil Code and the Research Group on EC Private Law (Acquis Group) / Ed. by Christian von Bar, Eric Clive, Hans Schulte-Nölk, European Law Publishers, Munich, 2009.

[2] Далі без окремої вказівки терміни правочин і договір вживаються як тотожні.

[3] Закріплення презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК) було розраховано на те, що вона може бути спростована або шляхом прямої вказівки закону про нікчемність правочину або ж рішенням суду про визнання правочину недійсним.

[4] Крат В.І. Недійсність договору: законодавче регулювання та види [Текст] / В.І. Крат // Проблеми законності : зб. наук. пр. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, 2017. – Вип. 138. – С. 11

[5] Крат В.І. Недійсність договору: законодавче регулювання та види [Текст] / В.І. Крат // Проблеми законності : зб. наук. пр. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, 2017. – Вип. 138. – С. 11.

[6] Крат В.І. Недійсність договору: законодавче регулювання та види [Текст] / В.І. Крат // Проблеми законності : зб. наук. пр. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, 2017. – Вип. 138. – С. 13

[7] Постанова ВС від 23.01.2019 по справі № 355/385/17. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

[8] Постанова ВП ВС від 10.04.2019 по справі № 463/5896/14-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень України. 

[9] В іноземній доктрині в цьому контексті підкреслюється, що при недійсності заповіту враховуються близькі сімейні відносини, які обумовлюють спадкування за законом. Hilary Hiram New Developments in UK Succession Law [Electronic resource] // Electronic Journal of Comparative Law. – 2006. – Vol. 10.3. – Режим доступу: http://www.ejcl.org/103/art103-7.pdf. Або ж робиться акцент на тому, що при повній або частковій недійсності заповіту майно спадкується повністю або частково без заповіту. Див.: Ronald J. Scalise Jr., Undue Influence and the Law of Wills: A Comparative Analysis // Duke Journal of Comparative & International Law. – 2008. – Vol.19. – № 1. – P. 55.

[10] Існування такого пріоритету досить парадоксальне, з урахуванням того, що спадковий договір в ЦК України, на відміну від інших правопорядків, не розцінюється як підстава для спадкування. У зарубіжних правопорядках договір про спадкування дуже часто кваліфікується як підстава для спадкування (наприклад, в § 2274 - 2302 Німецького Цивільного Уложення, ст. 9 Закону Естонської Республіки «Про спадкування»).

[11] В ч. 3 ст. 1493 проекту ЦК України пропонувалося встановити загальне правило, що у разі якщо новий заповіт, що його склав заповідач, був визнаний недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту.

[12] Цивільне право України. Особлива частина / за ред.: О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. – 3-є вид, перер. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – С. 1082.

[13] Крат В.І. Правові наслідки недійсності в спадковому праві [Текст] / В.І. Крат // Проблеми законності : зб. наук. пр. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, 2015. – Вип. 131. – С. 56.

[14] Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.06.2015 у справі № 6-15426св15. Єдиний державний реєстр судових рішень України. URL: 

[15] Постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18). Єдиний державний реєстр судових рішень України. 

[16] Ухвала Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 473/1878/19. Єдиний державний реєстр судових рішень України. 

[17] Постанова Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19). Єдиний державний реєстр судових рішень України. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.