Монізм чи дуалізм приватного права в регулюванні відносин у сфері господарювання: дилема чи міф

12:53, 22 марта 2021
В Україні дуалізму приватного права, проти якого так войовничо висловлюються цивілісти, не було і немає.
Монізм чи дуалізм приватного права в регулюванні відносин у сфері господарювання: дилема чи міф
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Валентин Щербина

доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України,

заслужений юрист України, професор кафедри господарського права та господарського процесу  Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Монізм приватного права, який з новою силою нав’язується цивілістами в процесі оновлення Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України), не слід розуміти як монополізм ЦК України у регулюванні відносин у сфері господарювання. Теорія монізму приватного права – це далеко не «радянщина», а «середньовіччя», оскільки вона вже в ті часи протистояла теорії дуалізму приватного права, і не відображала зародження торгових, ще далеко не комерційних (у розумінні підприємницьких) відносин, які згодом сформуються і розвиватимуться в умовах становлення капіталістичного способу виробництва в інших галузях і сферах економічного життя країн Західної Європи.

Звичайно, що теорія дуалізму приватного права, яка обґрунтовувала існування в законодавстві низки західноєвропейських країн Торгових (Комерційних) кодексів, мала прогресивний характер, проте сьогодні говорити про дуалізм приватного права, на наш погляд, немає достатніх підстав.

Якщо в праві загалом (без виокремлення його окремих галузей) допустимий дуалізм шляхом поділу його на приватне і публічне (хоч «розмита» межа між ними скоріше дає підставу поділяти норми права на приватні та публічні), то говорити про дуалізм у приватному праві в умовах державного регулювання та саморегулювання економіки, а тим більше, про квазідуалізм, яким позначається існування дуалізму приватного права у вигляді двох кодексів – Цивільного і Торгового (останній, виходячи з точного перекладу з багатьох мов на українську, має називатися Комерційним), як кодексів приватного права, – це вчорашній день правової думки, що відображала реалії тих часів.

Сьогодні в усіх економічно розвинених державах більшою чи меншою мірою, але існує вплив держави на економіку. Не є винятком і Україна, хоч її економічний стан в силу різних обставин далекий від рівня не лише європейських країн, але і низки колишніх радянських республік.

Комерційні кодекси, особливо прийняті останнім часом, вміщують поряд з приватно-правовими нормами і норми публічно-правового характеру. І в цьому, зокрема, знаходить свій вияв державне регулювання певних організаційних відносин в економічних процесах. Тому визнавати зазначені кодекси актами приватного права немає жодних підстав. Тим самим зникає підґрунтя для дуалізму приватного права.

Тим більше, такого підґрунтя не було і немає в Україні. Про дуалізм приватного права в Україні можна було б говорити, якби Господарський кодекс України (далі – ГК України) регулював виключно приватні суспільні відносини, чого навіть самі цивілісти не визнають, всіляко заперечуючи проти поєднання в ГК Україні публічно-правових і приватно-правових норм. Нам неодноразово доводилося писати про те, що так само, як і в ГК України, приватноправові і публічно-правові норми входять до Водного, Земельного, Лісового, Сімейного кодексів України, Кодексу законів про працю України та інших законів. Але цей факт аж ніяк не може бути підставою для визнання їх нечинними і перенесення частини норм до оновленого ЦК України, як це пропонується вчинити щодо ГК України.

Більше того, попри характеристику оновленого ЦК України як акта приватного права, розробниками Концепції оновлення Цивільного Кодексу України (далі – Концепція), пропонується закріпити в кодексі «закритий перелік» організаційно-правових форм юридичних осіб. Чи не є це спробою закріпити в законі втручання держави в приватний бізнес, бо назвати це державним регулюванням економіки навряд чи можна?

Економічна наука вирізняє сьогодні кілька моделей державного регулювання економіки: західноєвропейську, американську, японську, скандинавську тощо, до яких в останні десятиліття додалося державне регулювання економіки в східноєвропейських країнах. З Концепції, навіть при прискіпливому аналізі її положень, не вбачається, яку ж з моделей державного регулювання економіки буде закладено в оновлений ЦК України і чи буде закладено взагалі. На можливі, а то й обов’язкові, заперечення, що ці відносини не є предметом регулювання ЦК України, може бути лише одна відповідь: тоді ці відносини мають регулюватися законом, предметом регулювання якого мають бути нерозривно пов’язані і взаємообумовлені організаційні і майнові відносини. Таким законом представниками господарсько-правової науки сьогодні пропонується Економічний кодекс України. Залишати ж зазначені відносини без регулювання в соціальній державі, якою проголошена Україна в Конституції України, – це не просто ігнорування очевидних речей, це значно більше і набагато гірше.

Звичайно, що в Україні прийнято чимало (якщо не занадто багато) законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері господарювання (ми навмисно не звужуємо її до сфери підприємництва, зважаючи на різницю між змістом цих понять), проте їх кількість (множинність), на жаль, не переросла в їхню якість.

Тому «приведення до спільного знаменника» положень законів господарсько-правового спрямування шляхом визначення і закріплення в кодифікованому нормативно-правовому акті основних принципів та інших загальних положень регулювання відносин у сфері господарювання  сприятиме, по-перше, усуненню протиріч і неузгодженостей між актами поточного законодавства (наприклад, Закони України «Про державні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі» містять низку неузгодженостей, не пов’язаних зі специфікою предмета закупівель); по-друге, значному скороченню норм, що дублюють одна одну, регулюючи схожі, а то і тотожні відносини в різних галузях і сферах (наприклад, закони про різні види транспорту); по-третє, формуванню системи господарського законодавства та його систематизації, в тому числі – шляхом як консолідації, так і нової кодифікації.

Отже, питання щодо монізму чи дуалізму приватного права в регулюванні господарських відносин у нашій державі нічим іншим, як міфом Середньовіччя, визнати не можна. В Україні дуалізму приватного права, проти якого так войовничо висловлюються цивілісти, не було і немає. А монізм приватного права нехай знаходить своє закріплення в оновленому ЦК України, відображаючи приватні інтереси.

Взагалі питання щодо «чистоти» публічного чи приватного права, виходячи з природи їх норм, в сучасних умовах видається більше теоретичним, аніж прагматичним, особливо, коли йдеться про зміст нормативно-правових актів, покликаних не фрагментарно, а комплексно регулювати відносини у сфері економіки. Тим більше, що більшістю юристів поділ права на публічне і приватне, запропонований римлянами, виходячи із захисту охоронюваних інтересів (публічних і приватних), за словами відомого теоретика права М.М. Коркунова, був визнаний неспроможним (див.: Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. 9-е изд. (без изм.). СПб. 1909. С. 165).

Часи Стародавнього Риму і римського права давно минули. Творити законодавство і розвивати юридичну науку слід, виходячи з сьогоднішніх реалій.       

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Михайло Слободін
    Михайло Слободін
    суддя Східного апеляційного господарського суду
  • Михайло Новіков
    Михайло Новіков
    член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики