Луспеник Д. Д.
Секретар Пленуму Верховного Суду,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу
Сакара Н. Ю.
Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу
22 лютого 2021 року на сайті «Судово-юридичної газети» була опублікована стаття заступника голови Донецького апеляційного суду Андрія Гапонова під назвою «Чому ЦПК потребує вдосконалення в частині підстав для закриття провадження у справі».
У вищевказаній статті автор висловлює занепокоєння щодо недосконалого врегулювання в чинній редакції ЦПК й, відповідно, відсутності підстав для закриття провадження або залишення позову без розгляду у разі відкриття провадження у справі про визнання фізичної особи недієздатною за заявою особи, яка не має право її підписувати, що має наслідком необхідність розгляду такої заяви по суті та прийняття відповідного рішення. При цьому в описаній у статті ситуації в якості особи, яка не мала права підписувати заяву, була визначена особа, яка в силу імперативних приписів ч. 3 ст. 296 ЦПК, не могла бути заявником по такій категорії справ. У зв’язку з наведеним суддею запропоновано доповнити ч. 1 ст. статті 255 ЦПК, яка регулює підстави закриття провадження у справі, п. 9 наступного змісту: «заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має право її підписувати».
Вважаємо, що такі висновки та пропозиції автора статті є помилковими і у зв’язку з наведеним є необхідність проаналізувати норми ЦПК щодо інституту закриття провадження у справі.
За загальним правилом судовий розгляд закінчується ухваленням рішення. Разом з тим є й інші форми закінчення розгляду справи. Це дві форми: закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду. Кожна з названих форм відрізняється підставами, порядком і наслідками їх застосування.
Закриття провадження у справі – це форма закінчення цивільної справи без ухвалення судового рішення, яка застосовується через відсутність у позивача (заявника) права на пред’явлення позову (коли суд незаконно відкрив провадження у справі) або в зв’язку з ліквідацією спору, що перешкоджає повторному зверненню до суду з тотожнім позовом.
Залишення заяви без розгляду – форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв’язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же, тобто тотожнім позовом.
Законодавець встановив відмінності між інститутами закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду, які стосуються підстав і правових наслідків, що наступають.
По-перше, відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості цих справ встановлені цим розділом.
Особливістю правового регулювання справ окремого провадження є наявність норм бланкетного та відсильного характеру, так як вказує на дотримання загальних положень, встановлених ЦПК (ч. 3 ст. 294), а також відсилає до інших нормативно-правових актів, якими можуть визначатися порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення (ч. 2 ст. 315).
З наведеної норми вбачається, що за наявності підстав, зазначених у ст. ст. 255, 257 ЦПК, суд закриває провадження у справі окремого провадження або залишає заяву без розгляду незалежно від того, що у вказаних нормах законодавець в більшості випадків оперує категоріями, притаманними позовному, а не окремому провадженню («позовна заява», «позов», «позивач» тощо), оскільки ці норми процесуального права є загальними й підлягають застосуванню на всіх стадіях цивільного судочинства та під час розгляду справ за правилами всіх провадженнях.
У той же час, у ч. 6 ст. 294 ЦПК передбачена спеціальна підстава для залишання без розгляду заяв, поданих в порядку окремого провадження. Так, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
По-друге, у ст. ст. 46, 47 ЦПК України закріплені загальні вимоги щодо цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності. Разом з тим, наука цивільного процесуального права виходить із того, що передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є правосуб’єктність, тобто специфічна властивість суб’єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм прав та обов’язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини. Остання закріплює коло осіб, які можуть бути суб’єктами прав та обов’язків, конкретизує тим самим коло правовідносин, що виникають на основі правосуб’єктності. У свою чергу, її зміст структурований і складається з двох елементів: а) можливості мати права і нести обов’язки (правоздатність) та б) можливості самостійного здійснення прав і обов’язків (дієздатність). Це теорія і доктрина цивільного процесу (Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. В.В. Комарова. Х.: Право, 2011, с. 400).
Для осіб, які можуть виступають заявниками в окремому провадженні правосуб’єктність є спеціальною, оскільки визначається окремою статтею, розміщеною у відповідній главі Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК. Так, відповідно до ч. 3 ст. 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
У зв’язку з цим, хоча особа, яка не входить до кола суб’єктів, зазначених у ч. 3 ст. 296 ЦПК, може подати заяву про визнання фізичної особи недієздатною особою, володіючи загальними цивільною процесуальною правоздатністю (ст. 46 ЦПК) та цивільною процесуальною дієздатністю (ст. 47 ЦПК), однак цивільні процесуальні правовідносини за її участі не можуть виникнути, оскільки вона не має правосуб’єктності заявника по такій категорії справ. Наведене пов’язане з тим, що її дієздатність, яка є складовою правосуб’єктності, у такій ситуації має «дефектність», обумовлену тим, що вона не відноситься до певної групи осіб, які наділяються правами та обов’язками заявників по таким категоріям справ. Таким чином, особа не має процесуальної дієздатності заявника.
По-третє, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.
Оскільки, як вже зазначалося, вищезазначена норма процесуального права є загальною і має застосовуватися внаслідок того, що в Розділі IV «Окреме провадження» не встановлені виключення або обмеження щодо цього, то суд, встановивши після відкриття провадження у справі, що заява подана особою, яка не може виступати заявником по такій категорії справ окремого провадження, повинен залишити заяву без розгляду.
Більше того, такі процесуальні питання вже були у судовій практиці Верховного Суду України і Верховного Суду, вони вирішені і судам надано тлумачення застосування термінів «процесуальна дієздатність» і «не мав права підписувати заяву», про що свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Таким чином, вбачається, що чинний ЦПК України належним чином урегульовує повноваження суду у разі подання заяви особою, яка не може бути заявником по певній категорії справ окремого провадження.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.