«Непризначенці»

Ольга Примак-Березовська,

Голова Асоціації помічників суддів України,

непризначенець             

За усю історію незалежності України, судова система мабуть уперше стикнулася з такою надзвичайною кризою. Почалося усе з нібито благих намірів реформування та перезавантаження, однак закінчилося тим, що ми опинилися у кадровому колапсі. Це в свою чергу вплинуло на порушення строків розгляду справ, відтік кадрів та безліччю викликів, з якими віч на віч зустрілися судді, працівники апарату судів та громадяни, які кожен день очікують на справедливе вирішення своїх справ, що тривають роками.

Перезавантаження сьогодні сприймається як термін, що дорівнює – слову «покарання». Як колись перед ешафотом стояли засуджені до страти, сьогодні так стоїть українська Феміда з «широко заплющеними очима», вона не знає який саме вид перезавантаження її чекає?!

Чи можливо було уявити, що ті, хто покликані державою здійснювати правосуддя та захищати порушення прав, самі опиняться в ситуації, яка вимагатиме захищатися від посягань на свою незалежність.

Дійсно перезавантаження інколи позитивно впливає на деякі процеси державного управління, однак принцип «стримувань та противаг» ніхто не відміняв, і пишучи історію становлення справжнього правового демократичного суспільства, ми мусимо пам’ятати про помилки попередніх каденцій найвищих органів влади.

Саме про такі помилки і їх жахливі наслідки ця стаття. Вона покликана насамперед для того, щоб ніколи ніхто в нашій країні більше не стикався з подібним свавіллям та дискримінацією. Щоб процедури перезавантаження, реформування, реорганізації тощо мали на меті не каральну функцію, а були покликані покращити в першу чергу саму систему правосуддя, її очищення від корупції та направлені на непорушну незалежність цієї гілки влади. Тільки так ми зможемо відновити довіру суспільства до українських судів.

У 2016 році Президент України Порошенко П.О. допустив помилку, що призвела до утворення такої собі групи «НЕПРИЗНАЧЕНЦІВ», які до сьогодні виборюють своє право на посаду судді. Окремої уваги заслуговує той факт, що ці «непризначенці» були просто викреслені з Указів Президента України від 01.09.2016р., 24.09.2016р. та 29.09.2016р. Тобто фактично судді, готові для заміщення посад, пройшовши усі стадії добору, на яких держава витратила адміністративний ресурс, кошти та час, з незрозумілих нікому причин і правових підстав, були «викинуті» за борт потужної судової реформи 2014 року.

Чому так сталося? Питання дуже риторичне. Воно неприйнятне для правового розуміння та в цілому кричуще у своїх наслідках для принципу дії верховенства права в Україні, законності та справедливості.

А що ж власне сталося? Те, що навіть президенти допускають помилки, і інколи їх навіть визнають. Комусь може здатися це нереальною казочкою. Однак, рішення Верховного Суду в справах №800/671/16 від 22.02.18р. і 22.11.18р. та №9901/898/18р. від 13.06.19р., які містяться в ЄДРСР, доводять, що просити примирення у позивача-«непризначенця» не так вже й страшно! Навіть якщо ти і Президент держави.

Гаранту Конституції було б дивно не визнати абсурду ситуації, коли вибірковий підхід у призначенні суддів дискримінує права останніх та допускає небезпечний для країни прецедент, прямого впливу та упередженості.

Сьогодні ми маємо наступного Президента України, він декларує зовсім інше бачення судової реформи та діє за принципом виправлення помилок, які залишились у спадок.

Цей спадок складається з багатьох різних категорій представників судової гілки влади, зокрема:  суддів Верховного Суду України, Верховного Суду, суддів-пятирічок, суддів, які пройшли кваліфоцінювання, й тих, які його пройти не встигли, суддів апеляційного суду, суддів, що прагнуть переведення, а ще «недосуддів», тих яким вдалося відновити свої права на посаду через законодавчі зміни.

Можна називати цих непризначених представників по-різному – «недосудді», «непризначенці», «почекуни посад»… Безсумнівним є лише одне, усі вони важко та довго боролися за своє визнання та виокремлення від загальної кількості різних категорій кандидатів, оскільки їх взагалі некоректно називати кандидатами.

Матеріали по ним вже були в Адміністрації Президента Порошенка П.О., проте вони не прийшлися до смаку, чи то з причин своєї надмірної принциповості, а може з інших причин? Як сказав один суддя касаційної інстанції під час судового розгляду справи за позовом одного з «непризначенців» до Президента Порошенка П.О.: - «Може паста в ручці закінчилась в Адміністрації Президента? Чи папір?». Усе це звісно іронія, однак Президент Порошенко П.О. забув видати Указ по цим кандидатам і це факт.

Крок за кроком багатостраждальні і нікому не потрібні «непризначенці» роками боряться за своє законне право на посаду судді. Відношення до них може бути різним, однак беззаперечно те, що вони вистояли в боротьбі й довели свою здатність стояти на варті законності та справедливості, захищаючи себе перед потужною машиною реформ та законодавчих змін в країні.

Як на мене, ця невеличка група людей, є прикладом того, як одна маленька історія несправедливості та дискримінації може вплинути на систему в цілому, позаяк прецедент створений ними запустив механізм очищення від бруду тих, хто намагався встановити тотальний контроль, переслідуючи власні інтереси призначення «ручних суддів».

Спільнота цих «непризначенців» показала, що «ручними» вони не будуть ніколи, але й не змиряться з тим, що їх хотіли викинути як непотріб на узбіччя аутсайдерів. Вони вже переможці, оскільки не скорилися, взявшись за руки пішли виборювати чесно та відкрито право на професію усього свого життя, у тому числі до ЄСПЛ. І тільки у справді завзятого «правдолюбця» могло вистачити сил та волі не побоятися до самого кінця боротися: за мрію, власну честь, правду та закон, який має бути один для всіх.

То ж які ще потрібні судді цій країні? Як не ті, що довели свою доброчесність пройшовши численні спецперевірки та здатність захищати себе і Закон?! Які не склали рук, продовжуючи впевнено крокувати до своєї мети, і незважаючи на низку перешкод, вони залишаються  незламні.

Попри усі митарства, які довелося витримати, ця спільнота з 36 «непризначенців» в судді продовжує вірити у те, що дуже скоро їх почують, відновлять справедливість та знайдуть шлях вирішення цієї штучно створеної попередньою владою крамолою.

Для більшого розуміння читача, трошки статистики, яка як усім відомо, річ уперта!

У 2016 році кандидати на посаду судді у кількості 75 осіб наївно сподівалися на те, що в Укази Президента, якими було призначено більше 220 суддів, вони не потрапили випадково і ця прикрість буде  виправлена у найближчий час. Через більш як 30 днів (саме такий термін дається Президенту, згідно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» для виконання своєї церемоніальної ролі призначення судді на посаду), деякі з них звернулися до тодішньої Адміністрації Гаранта за роз’ясненнями. У відповідь їм повідомили, що їх матеріали було повернуто до Вищої ради правосуддя, а деяких навіть запевнили, що у найближчий час їх буде призначено. Цікаво те, що ст. 80 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» містить пряму імперативну вказівку про те, що будь-які звернення не перешкоджають призначенню на посаду. Такі можуть лише після призначення бути підставою для порушення перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

Однак, не зважаючи на це, документи кандидатів повернули з Адміністрації Президента без належного Указу, а після було прийнято низку законів, які прямо суперечили Конституції України, кандидатів розділили на так звані групи за балами – «75+» і «75-». Один з таких законів призвів у тому числі до ситуації, яка сталася з суддями Верховного Суду України, яку нещодавно справедливо виправив Конституційний Суд України рішенням від 11.03.2020р. у справі № 1-304/2019(7155/19).

Приблизно таке саме часткове виправлення ситуації відбулося з тими, хто був не призначений суддями у 2016 році, тільки іншим шляхом. Для цього було внесено відповідні законодавчі зміни, а кандидатам, які відповідають вимогам абзаців 3, 7 пункту 13 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII, надано право участі в окремому конкурсі.

Ці зміни набули чинності 15.12.2017р. з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. № 2147-VIII, і протягом майже двох років не виконувалися ВККСУ, яка є органом уповноваженим на проведення конкурсних процедур для суддів, з підстав нібито неможливості «окремої конкурсної процедури».

І знову інсайт! Як бачимо з останнього рішення Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2020р., ухваленого у справі № 9901/378/19, окремий конкурс для кандидатів – є законним і можливим.

Тут необхідно зазначити, що «непризначенці», передбачені абзацами 3, 7 пункту 13 Закону № 1798-VIII наголошували на цьому увагу ВККСУ ще 2 роки тому, направляючи відповідні звернення, відвідуючи особисті прийоми членів комісії, просячи, вимагаючи, благаючи оголосити окремий конкурс та виконати Закон. Однак чомусь їх не чули?

Нарешті, після обрання нового Президента України окремий конкурс все ж таки було оголошено 05.08.2019р.! Дочекалися! Проте, чомусь ВККСУ вирішила, що кандидати, передбачені абзацами 3, 7 пункту 13 Закону № 1798-VIII мають пізніше за інших прийняти в ньому участь, хоча отримали право на такий у часі раніше майже на два роки.

Нажаль, каденція старого складу ВККСУ показала свою роботу, як то кажуть «в усій красі» й дотепер судова система потерпає від наслідків її дій та рішень. Зокрема непризначені судді, які очкували на конкурс майже 2 роки, так і не завершили його процедуру через припинення повноважень ВККСУ.

Звісно, ситуація, що склалася потребує негайного вирішення шляхом внесення законодавчих ініціатив, а частка «Не» можливо у майбутньому буде викреслена назавжди з цієї вічної історії боротьби за справедливість. У найближчий час «Непризначенці» стануть «Призначенцями» та суддями з Указом нового Президента України, на що ми щиро сподіваємося і віримо усім серцем.