Нецька Л.С.,
кандидат юридичних наук, доцент
викладач відділу підготовки прокурорів
з представництва інтересів держави у суді
інституту спеціальної підготовки
Національної академії прокуратури України
Чайковська Н.П.,
старший викладач відділу підготовки прокурорів
з представництва інтересів держави у суді
інституту спеціальної підготовки
Національної академії прокуратури України
В Україні на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), держава як учасник господарських відносин має право на ефективний захист своїх інтересів при розгляді господарських спорів. Завдання господарського судочинства превалюють над будь–якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Аналіз сучасної судової практики розгляду господарських спорів свідчить про наявність правової проблеми відсутності чіткого правового регулювання підстав і порядку звернення прокурора до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі, в якій він не брав участі.
Зазначимо, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є самостійною стадією господарського процесу, де перевіряється наявність чи відсутність юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявникові, хоча врахування їх судом мало б наслідком ухвалення іншого за змістом судового рішення.
Які ж правові підстави представництва прокурором інтересів держави в суді у господарському судочинстві?
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді у випадку порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Участь прокурора у господарському процесі визначає стаття 53 ГПК України, відповідно до якої у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора. А також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор відмічає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Варто зауважити, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, яке охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, а тому їхня наявність має бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора до суду згідно із принципом jura novit curia (суд знає закони).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 дійшла висновку, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16ц наголошується на тому, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
З’ясуємо, чи вправі прокурор звертатися до господарського суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі, в якій він не брав участі.
Аналіз положень ГПК України та Закону України «Про прокуратуру» щодо наявності підстав для ініціювання прокурором перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами дає підстави констатувати наступне.
Відповідно до статті 321 ГПК України, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано учасниками справи. Частиною 3 статті 41 ГПК України до складу учасників справи, крім сторін та третіх осіб, віднесено також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Пунктом 3 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурора наділено правом звернення до суду із заявою про перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи. У розвиток цього положення нормою частини шостої статті 55 ГПК України закріплено процесуальне право прокурора з метою вирішення питання щодо наявності підстав для перегляду судових рішень у справі, розглянутій без його участі ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та отримувати їх копії. Тобто прокурору створюються можливості для звернення із заявою про перегляд судових рішень, і за нововиявленими обставинами включно.
Законодавець жодною нормою ГПК стосовно перегляду судових рішень не обмежує прокурора ні стадіями судового процесу (перша, апеляційна чи касаційна інстанція), ні видом перегляду судових рішень. У частині шостій статті 55 ГПК фактично передбачена можливість участі прокурора на стадії перегляду судових рішень у справах, коли прокурор не брав участі у їх попередньому розгляді судом (судами). Перегляд судових рішень регулюється розділом IV ГПК України, який складається з трьох глав, що дозволяє поєднати всі три види перегляду єдністю судового процесу і необхідністю логічного та законного його завершення. Така законодавча конструкція дозволяє зробити висновок, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами охоплюється і частиною шостою статті 55 ГПК України, і пунктом 3 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Зазначимо, що висновки про пріоритет норм ГПК України над нормами Закону України «Про прокуратуру» зроблено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №520/12904/15-ц.
Згідно з правовою позицією суду касаційної інстанції норми Закону України «Про прокуратуру» є спеціальними, а положення статті 53 ГПК України – загальними та відсилають саме до застосування спеціального закону, що виключає можливість темпоральної колізії при застосуванні зазначених норм процесуального права. Для використання темпорального правила правозастосування необхідними умовами є наявність норми, яка набула чинності пізніше іншої норми закону, дві норми законів повинні повністю або частково співпадати за предметом правового регулювання (мати гіпотези, що співпадають або частково перетинаються за змістом).
Вважаємо, що нова редакція ГПК України за часом прийняття закону є пізнішою, ніж редакція Закону України «Про прокуратуру». У зв’язку з цим мають застосовуватись ті положення ГПК України, які встановлюють нові процесуальні вимоги, порядок звернення до суду або містять чіткі обмеження для прокурора. Однак у частині норм спеціального Закону України «Про прокуратуру», щодо застосування яких ГПК України не встановлює заборон, обмежень і не замінює їх, мають діяти норми спеціального закону. Тобто потрібно визнати, що прямої колізії між ГПК України і Законом України «Про прокуратуру» немає, теоретичні позиції щодо темпоральності норм обох законів не можуть повно застосовуватись, адже закон загальної дії не може скасовувати (відмінювати) дію норм спеціального закону (вони співвідносяться як загальне і окреме).
Отже, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою) іншої особи. У таких випадках прокурор представляє державу і його потрібно вважати учасником справи в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Проте у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 916/1538/16 та від 09 квітня 2019 року у справі № 925/2073/13 висловлена позиція, що заяву про перегляд судових рішень, зокрема з підстав обізнаності особи з існуванням нововиявлених обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, може бути подано виключно учасником справи. На думку суду, хоча стаття 53 ГПК України і надає право прокурору звертатися до господарського суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, водночас таке право обмежується статтею 321 ГПК України, а саме за умови наявності у прокурора статусу учасника справи.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій у справі № 925/308/13-г, перевіряючи підстави представництва прокурором інтересів держави шляхом звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду про визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню, дійшли висновку про наявність підстав для представництва з огляду на порушення інтересів держави укладенням правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст.207 Господарського кодексу України через порушення загальнообов’язкового порядку сплати за електричну енергію, що було встановлено судовими рішеннями у справі № 910/24236/16 про визнання недійсним договору переведення боргу.
У листопаді 2019 року зазначена справа передана на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на необхідність погодження правової позиції про можливість ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами керівником регіональної прокуратури, який не приймав участі у справі з початку її розгляду, для захисту інтересів держави.
Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року касаційне провадження у справі № 925/308/13-г закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 та статті 296 ГПК України з огляду на відсутність повноважень у касаційного суду щодо здійснення касаційного перегляду таких судових рішень. При цьому об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо можливості перегляду в касаційному порядку постанови апеляційного суду, прийнятої за наслідком апеляційного перегляду нового судового рішення (ухвали) про відмову у задоволенні заяви про визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню, згідно з постановами Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 916/1538/16 та від 9 квітня 2019 року у справі № 925/2073/13.
На наш погляд, висновки суду про неможливість ініціювання прокурором перегляду судового рішення у справі, в якій він не брав участі, є помилковими та обмежують його процесуальні права, передбачені ГПК України та Законом України «Про прокуратуру».
У контексті окресленої проблематики заслуговує на увагу окрема думка суддів Касаційного господарського суду у складі об’єднаної палати Верховного Суду Катеринчук Л.Й. та Селіваненка В.П. від 21 лютого 2020 року у справі № 925/308/13-г щодо необхідності включення до мотивувальної частини ухвали касаційного суду висновків про право прокурора на звернення до господарського суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі, незалежно від його участі у такій справі з початку судового розгляду.
Cутність окремої думки полягає в тому, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає особливості здійснення прокурором окремих форм представництва інтересів держави в суді, Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних прокуратур, незалежно від їх участі в розгляді справи, надається право на подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній та господарській справі та надається право на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Ураховуючи викладене, наведеним вище посадовим особам прокуратури не може бути відмовлено в допуску до участі у справі та поданні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами за наявності порушення державного інтересу та відсутності компетентного органу, який може його захистити. Адже прокурор в такому випадку є представником держави та єдиним захисником її інтересів.
Формулювання частини першої статті 321 ГПК України щодо подання заяви про перегляд судового рішення учасниками справи не виключає обов’язку суду в такому випадку застосувати положення ГПК України про завдання господарського судочинства та спеціальні положення закону про прокуратуру щодо права певних посадових осіб прокуратури на звернення із заявами в порядку господарського судочинства незалежно від участі у справі.
Сподіваємося, що найближчим часом у судовій практиці буде сформовано узгоджену позицію щодо наявності у визначених законодавством про прокуратуру посадових осіб повноважень на звернення до господарського суду про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, незалежно від попередньої участі прокурора у справі.