Звернути стягнення на незареєстроване майно: що потрібно врахувати

Максим Селезньов,

приватний виконавець, к. ю. н.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судове рішення є обов’язковим до виконання.

Аби реально втілити цю норму Основного Закону в життя, приватні виконавці та органи виконавчої служби кожного дня ведуть неоголошену війну із несумлінними боржниками, головна мета більшості з яких – будь-яким чином уникнути виконання судового рішення.

І в цьому їхній винахідливості та завзяттю можна лише позаздрити.

Одним із таких «винахідливих» маневрів є намагання окремих боржників приховати належне їм нерухоме майно, не здійснюючи його державної реєстрації.

Так, ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Абзац 3 ч. 2 ст. 331 цього Кодексу передбачає, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Мабуть, зважаючи на вказані положення діючого законодавства, боржники вважають, що дієвий спосіб не дати виконавцю реалізувати майно в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом – просто не здійснювати державну реєстрацію такого майна.

Але такі боржники явно недооцінюють можливості примусового інструментарію, яким законодавець наділив виконавців.

Що передбачає Закон?

Абзацом другим частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) передбачено, що у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання щодо звернення стягнення на таке майно.

Нормами ЦПК (ст. 440) та ГПК України (ст. 336) встановлено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Одночасно Закон та вказані кодекси, на жаль, не містять визначеного переліку необхідних вимог, за умови настання яких такі подання виконавців підлягають задоволенню.

Тож, аби врахувати, на які обставини суди зважають при вирішенні питань щодо задоволення або, навпаки, відмови у задоволенні подань виконавців, звернемось до судової практики.

Так, при окремих неоднозначних поглядах на певні обставини, значна частина рішень судів містить однакові положення щодо основних критеріїв, за якими здійснюється оцінка обґрунтованості подань виконавців про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Аналіз змісту таких рішень дозволяє виокремити наступні вимоги, які має враховувати виконавець, звертаючись до суду з таким поданням.

Судова практика рекомендує

Так, до звернення із відповідним поданням до суду виконавець повинен здійснити усі інші передбачені Законом заходи для належного виконання судового рішення, та довести цей факт в суді.

Така вимога зумовлена тим, що основною підставою відмови у задоволенні подань виконавців є встановлення судами факту не здійснення всіх заходів, передбачених Законом, для належного виконання судового рішення. Крім того, одночасно судами досліджується й факт наявності у боржника грошових коштів або рухомого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача.

Наприклад, Київський апеляційний суд у постанові від 13.11.2019 р. за справою № 756/9759/19, дослідивши норми Закону, зокрема, ст. ст. 18, 48, 50, дійшов висновку, що звернення стягнення на нерухоме майно боржника здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Проте, оскільки даних щодо вжиття виконавцем заходів з розшуку належного боржнику рухомого майна та коштів матеріали справи не містять, виконавцем не здійснені всі заходи, передбачені Законом для належного виконання судового рішення, а отже, подання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, задоволенню не підлягає.

Дніпровський апеляційний суд у постанові від 30.01.2019 р. за справою № 199/5648/18 також навів положення ст. 18 та 50 Закону та дійшов висновку, що виконавцем не вчинено в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів та рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу.

Судом визначено, що звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, в яких проживає особа, є виключним заходом, може бути застосоване в останню чергу, що визначено частинами першою, третьою статті 50 Закону, з метою уникнення обмеження конституційних прав громадянина. Таким чином, звернення приватного виконавця з поданням про вирішення питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, є передчасним.

Аналогічну позицію судів попередніх інстанцій підтримав і Верховний Суд України. Зокрема, постанова Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 2-592/09 містить висновки, згідно з якими основною підставою для відмови у задоволенні подання виконавця стало не здійснення останнім у повному обсязі виконавчих дій, спрямованих на виявлення коштів, рухомого майна боржника. Тому подання виконавця визнано передчасним.

Аналогічні висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі № 522/6400/15-ц.

Нюанси

Одночасно такі вимоги стосуються подань, які направляються виконавцями при виконанні рішень про стягнення з боржника коштів. Якщо рішенням передбачено звернення стягнення на майно боржника, позиція щодо дотримання таких вимог, безумовно, є безпідставною, що підтверджено й постановою Верховного Суду від 10.02.2020 р. у справі № 676/1314/19.

Так, Верховний Суд погодився із позицією судів попередніх інстанцій про задоволення подання виконавця, яке подано у межах виконання виконавчого документа, резолютивною частиною якого передбачено звернення стягнення на майно боржника.

При цьому посилання боржника на те, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюються у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна, визнав безпідставними, оскільки виконавець в ході проведення виконавчих дій має звернути стягнення на усе майно, що зазначене у виконавчому документі, і порядок звернення стягнення у даному випадку значення не має.

Також необхідно врахувати

Ще одна умова – виконавець має довести у суді, що відповідне нерухоме майно дійсно за боржником не зареєстроване (підтвердженням може бути інформація БТІ, Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна тощо).

Одночасно виконавець має надати докази того, що боржник фактично є володільцем майна (підтвердженням може бути свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу нерухомого майна, рішення суду тощо).

Крім того, супутнім чинником, який враховується судами у таких випадках, часто стає умова, коли для правового режиму нерухомості цьому майну не вистачає не тільки державної реєстрації права на нього, а й прийняття його до експлуатації.

Так, ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20.06.2018 р. у справі № 2018/15226/2012 та постановою Апеляційного суду Харківської області від 11.09.2018 р. у цій справі основною мотивацією відмови у задоволенні подання виконавця стало не надання доказів з приводу того, що нерухоме майно не було належним чином зареєстроване у встановленому законом порядку.

Зокрема, судами звернуто увагу, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набрав чинності лише 01.01.2013 р., та не зобов'язував власників нерухомого майна, право власності на яке було зареєстровано у встановлений на той час законодавством спосіб, здійснювати повторну реєстрацію права власності в електронному реєстрі. А тому відсутність інформації в електронному реєстрі права власності боржника на приміщення не свідчить про те, що право власності не зареєстровано за боржником в установленому законом порядку.

Доказів про те, що заявник звертався до БТІ з приводу надання відомостей щодо реєстрації за боржником права власності на спірне нерухоме майно, до суду не надано. Отже, достеменних доказів того, що зазначене нерухоме майно не було зареєстроване у встановленому законом порядку, до суду також не надано.

Аналогічна мотивація наведена в ухвалі Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у справі № 1407/2-1680/11, якою відмовлено у задоволенні подання виконавця про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, а саме: на земельні ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування житлового будинку, в тому числі з підстав не надання виконавцем належних доказів того, що зазначене нерухоме майно не було належним чином зареєстровано у встановленому законом порядку.

Верховний Суд постановою від 29.01.2019 р. за справою № 914/1362/17 підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли висновків про відсутність підстав про задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника внаслідок не доведення факту набуття права власності на це майно. Так, оскільки умовами договору про спільну діяльність не встановлено виділення нерухомого майна стороні цього договору, не передбачено набуття нею права власності на створене майно, в тому числі у зв'язку із виготовленням на її замовлення та за її кошти вказаного об'єкта, а також за відсутності відображення в балансі спільної діяльності належності спірного майна цій стороні, факт набуття права власності на це майно не доведено.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2018 р. за справою № 1708/3246/12 скасовані рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено подання виконавця про звернення стягнення на земельну ділянку з підстави того, що суди попередніх інстанцій не з'ясували юридичного факту належності майна, та не з'ясували, хто саме є її власником на час розгляду подання. Зауважено про наявність простроченого рішення сільської ради про дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та не надання будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Отже, належним документом, що підтверджує право власності, в даному випадку суд визнає не рішення сільської ради про дозвіл на складання проекту землеустрою, а акт про право приватної власності на ділянку.

За висновками Миколаївського апеляційного суду від 27.08.2019 р. у справі № 488/3753/17, жилий будинок, з приводу звернення стягнення на який виконавець звернувся до суду, не був введений в установленому порядку в експлуатацію, а тому за таких обставин неможливо проведення державної реєстрації права власності на цей об’єкт, і передчасним є вирішення питання про звернення стягнення на цей об’єкт до введення його в експлуатацію.

Інша корисна практика

Зважаючи на інші аспекти виконавчого провадження, доцільно також враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2019 р. у справі № 200/22329/14-ц про те, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Так, Верховний Суд проаналізував положення ст. 331 ЦК України у системному зв’язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов висновку, що право власності на новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

За приписами ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об’єктів забороняється.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461, прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Отже, за висновками суду, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання ж права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Підсумки

Таким чином, головними умовами для задоволення судами подань виконавців про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є:

• здійснення усіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення;
• відсутність у боржника грошових коштів або рухомого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача;
• наявність належних доказів, які підтверджують факт, що нерухоме майно за боржником не зареєстроване;
• наявність належних доказів, які підтверджують факт, що боржник є володільцем майна;
• у випадках, передбачених законодавством, майно введено в експлуатацію.

Звичайно, в судовій практиці є й інші підстави для відмови у задоволенні таких подань виконавців, проте вони не мають системного характеру.

Публікація М.Селезньова з даного питання у Всеукраїнському щотижневому професійному юридичному виданні «Юридична Газета online».