Забезпечення права на справедливий суд неможливе без реалізації гарантій незалежності судді

Софія Данилів,

суддя Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

24 лютого 2020 року на сайті SUD.UA у блозі шеф-редактора газети було розміщено статтю «Чому в Україні скоро може зупинися правосуддя», у якій було здійснено прогноз, що скоро судова влада може зупинитися через відсутність у належному обсязі коштів для оплати праці працівників суддів. Минуло трохи більше тижня, і, на жаль, цей прогноз вже починає збуватися.

Так, чи не вперше в Україні, починаючи з 2010 року, склалась ситуація із несвоєчасною або не виплаченою у повному обсязі суддівською винагородою суддям за лютий 2020-го у деяких регіонах країни, та значне зменшення розміру заробітної плати усіх працівників суду, починаючи з січня 2020 року.

Статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням.

У рішенні від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України підкреслив, що встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм. Вона пов’язана із набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав та свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Відповідно до ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, та є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх місцевих та апеляційних судів.

Згідно із ч. 3 Типового положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 104 від 15 липня 2015 року, основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

У п.п. 4.3 та 4.4 цього положення визначено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснюють функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіальних управлінь та місцевих загальних судів і забезпечують організацію роботи щодо надання матеріалів для формування пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України відповідно до потреб місцевих загальних судів.

Також п. 6 цього ж положення визначено, що начальник територіального управління несе персональну відповідальність за виконання покладених на територіальне управління завдань.

Однак, незважаючи на вищенаведені законодавчі вимоги щодо дотримання гарантій незалежності судів та персональну відповідальність за невиконання покладених обов’язків, в окремих регіонах є ситуації, де допускаються порушення гарантій незалежності суддів і працівників апарату суду.

Наприклад, станом на 2 березня 2020 року суддівську винагороду у повному обсязі не отримали судді місцевих загальних судів у Запорізькій, Полтавській, Сумській, Тернопільській областях. Частково суддівська винагорода (у різних % співвідношеннях) була виплачена суддям у Рівненській та Хмельницькій областях.  

Що ж стосується фінансування видатків на оплату праці працівників апарату суду, то у даному випадку, замість  підвищення заробітної плати, відповідно до постанови КМУ №72 від 12.02.2020 р., фактично відбулося її зменшення. І навіть зменшену заробітну плату за лютий місяць не було своєчасно сплачено у повному обсязі з огляду на відсутність достатнього обсягу плану асигнувань на лютий 2020 року за КЕКВ 2120. Наприклад, працівники апарату суду одного з міськрайонних суддів Запорізької області у лютому 2020 року отримали заробітну плату у розмірі від 120 до 270 грн, що  становить 5,9% від загальної суми нарахованої заробітної плати.

Вибіркова інформація, наведена у таблиці, дає можливість зробити висновок, що заробітна плата у окремих працівників суду не те що не збільшилась, а навпаки, стала меншою. Навіть у порівнянні із січнем 2020 року.

Така ситуація щодо несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам апарату суду у певній мірі унеможливлює виконання ними своїх посадових обов’язків, оскільки стосовно них не виконуються гарантії, визначені статтями 43, 47, 48  Конституції України щодо права на працю, яка включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає, та право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї ciм'ї.

Перефразовуючи загальновідомий вислів К. Станіславського, слід констатувати, що перше знайомство із судом та судовою владою розпочинається з працівника суду, який, перед тим як стати державним службовцем та присвятити  свою професійну діяльність державі, проходить доволі суворий конкурсний відбір, під час якого як ставляться високі вимоги професійного й етичного плану, так і встановлюються службові обмеження, наприклад, щодо права на страйк.

Водночас не забезпечення працівників апарату суду гарантіями, що визначені Конституцією України, є небезпечним для усієї судової влади в цілому, оскільки жоден суд не зможе працювати без секретаря судового засідання (без якого жодне судове засідання неможливе), працівників канцелярій (де фактично судова справа починає своє «життя»), судових розпорядників та помічників суддів.

Аналіз вищенаведених статистичних даних дає підстави зробити висновок, що, на жаль, у деяких територіальних управліннях ДСА існують різні підходи щодо виконання своїх прямих посадових обов’язків в частині своєчасної виплати суддівської винагороди суддям та заробітної плати працівникам апарату суду.

І наслідком таких дій є те, що низка працівників апарату суду через низьку та несвоєчасну (у деяких областях) оплату їхньої кваліфікованої праці вже подають заяви на звільнення за власним бажанням. В цілому це ставить під загрозу  незалежність судової влади, оскільки існує велика ймовірність продовження звільнення з судів цих професіоналів.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на неприпустимість зазіхання на незалежність судової влади. Зокрема, у Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів Конституційний Суд України вказав, що важливим механізмом забезпечення особливого порядку фінансування судів є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов’язок держави забезпечувати таке фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, які б обмежили будь-який вплив на суд та забезпечили гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, однак забезпечення права на справедливий суд вимагає реалізації гарантій незалежності судді та працівників апарату суду, у тому числі і щодо належного та своєчасного матеріального забезпечення.