Європейська мета Економічного кодексу

Лукач І.В.

доктор юридичних наук, професор

професор кафедри господарського права юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Поєдинок В.В.

доктор юридичних наук, професор

професор кафедри господарського права юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Які причини прийняття нового Економічного кодексу?

Євроінтеграційний курс України вимагає вжиття комплексних зусиль з європеїзації національного законодавства, і чи не в першу чергу — в царині правових умов ведення бізнесу. Уявляється, що такі зусилля мають торкнутися і системоутворюючого акта господарського законодавства — Господарського кодексу України.

Чинний ГК розроблявся упродовж 1992-1995 років на виконання Концепції судово-правової реформи в Україні 1992 р. Цілком очевидно, що завдання, які стояли перед законодавцем на той час, були абсолютно іншими, ніж ті, що існують в поточному моменті. За таких обставин поверхове «покращення» існуючого ГК буде типовою «window-dressing reform», інакше кажучи — імітацією реформи. Натомість, мову слід вести про розробку принципово нового кодексу.  

Що може являти собою такий кодекс?

Ми не вважаємо за можливе й доцільне відразу визначатися з його змістовним наповненням — первісно слід прийняти рішення щодо найбільш загальних аспектів його концепції, до яких належать, принаймні:

а) назва кодексу;

б) позиціонування кодексу в системі координат «публічне — приватне право»;

в) ідеологія кодексу;

г) засади організації та глибина деталізації нормативного матеріалу.

А який європейський досвід регулювання економічних відносин?

Відповідні кодекси країн світу виступають під різноманітними назвами: Господарський кодекс України, комерційні, торговельні, економічні кодекси. Вважаємо, що новий кодекс потребує і нової назви, що буде не просто «зміною вивіски», а свідчитиме про його принципову новизну.

Назва «господарський» [кодекс] походить від радянського штампу «народне господарство», тож відмова від цієї назви свідчитиме про остаточний розрив з радянською традицією. Термін «торговельний» [кодекс] наразі має переважно історичне значення (наприклад, німецький Handelsgesetzbuch 1897 р.). Прийменник «комерційний» для найменування кодексу також не є задовільним, не тільки  (і не стільки) тому, що чинний ГК регулює і некомерційну господарську діяльність. В сучасних умовах отримання бізнесом прибутку вже не виступає його визначальною характеристикою. Так, 19 серпня 2019 р. керівники більш як 200 провідних корпорацій США прийняли заяву, згідно з якою максимізація прибутків акціонерів більше не є головною метою діяльності корпорації. Натомість, у порядку денному американського бізнесу на перше місце виходять інвестування в працівників, задоволення вимог споживачів, етичні відносини з постачальниками та підтримка зовнішніх спільнот. Таким чином, найбільш прийнятною назвою нового кодексу буде економічний кодекс; на користь цього говорять як змістовна адекватність, так і відповідність законодавству ЄС, яке послуговується терміном «економічна діяльність».

З точки зору належності до приватного або публічного права, відповідні кодекси світу можливо поділити на три групи:

1) кодекси приватного права (Німеччина, Франція, Австрія, Іспанія, Чехія, Естонія, Туреччина та ін.). Порядок денний цих кодексів загалом орієнтований на традиційну комерціалістику, хоч і може доповнюватися публічно-правовими вимогами до комерційної діяльності, правилами щодо реєстрації компаній, публічної звітності, конкуренції, ціноутворення, банкрутства, та, навіть, правилами судоустрою і кримінальними нормами (наприклад, Комерційний кодекс Франції 2000 р.);

2) кодекси публічного права (Одноманітний торговельний кодекс США, Підприємницький кодекс Казахстану). Насправді ці кодекси являють собою ніщо інше, як інкорпорацію законів з питань державного регулювання економіки;

3) «функціональні» кодифіковані акти, які в принципі перебувають за рамками дихотомії «приватне — публічне право». Прикладом такого акта є Економічний кодекс Бельгії 2013 р., який виконав функцію імплементації законодавства ЄС в бізнес-сфері. Саме цей підхід уявляється найбільш підходящим і для України з огляду на те, що необхідність прийняття нового кодексу в принципі розглядається нами в контексті європеїзації національного законодавства.

Тут потрібно відмітити, що законодавство ЄС, у свою чергу, не є статичним, а розвивається, відповідаючи на економічні, політичні, технологічні та соціальні виклики. Зокрема 20 червня 2019 р. було прийнято Директиву 2019/1151 про діджиталізацію в корпоративному праві. Вочевидь, процес відслідковування новел законодавства ЄС буде невід’ємною складовою підготовки нового кодексу.

Окрім євроінтеграційної мети, які ще є передумови прийняття нового кодексу?

Євроінтеграційної теми в принципі достатньо для того, щоб забезпечити ідеологічне підґрунтя нового кодексу; втім, успішній адвокаційній кампанії  не завадять і додаткові аргументи. Одним з головних закидів противників чинного ГК є нібито використання ним адміністративних підходів до втручання держави в економіку. Безвідносно до справедливості цього звинувачення, слід відзначити, що загальним трендом розвитку юридичної думки в Україні є відмова від етатизму на користь ліберально-демократичних месиджів.

З урахуванням цього, концепція нового кодексу повинна врахувати дві певною мірою конкуруючі ідеї:

1) забезпечення легкості ведення бізнесу (що передбачає дерегуляцію та захищеність прав суб’єктів бізнесу) та

2) забезпечення дотримання бізнесом прав людини (що передбачає провідну роль держави як регулятора та виконавця законів, а також захищеність прав від суб’єктів бізнесу).

«Бізнес і права людини» є глобальною течією юридичної думки, яка зосереджується на питаннях відповідальності компаній за шкоду, заподіювану правам людини їхньою діяльністю. Нормативну основу цієї течії становлять Керівні принципи ООН з прав людини в сфері бізнесу 2011 р. Рада ООН з прав людини закликала всі держави прийняти національні плани дій (НПД) для імплементації зазначених Керівних принципів;  наразі НПД розроблено й опубліковано переважною більшістю країн ЄС, США, Південною Кореєю, Колумбією, Чилі, Грузією. Україна належить до країн, які перебувають в процесі розробки НДП; вважаємо, що положення такого НДП повинні бути інтегровані в новий кодекс.

Якою має бути структура нового кодексу?

Архітектура нового кодексу повинна бути відкритою, що означає принципову можливість урегулювання будь-якої кількості питань, кожному з яких буде присвячено окремий розділ. Не підтримуємо виділення в кодексі загальної частини; разом з тим, перший розділ кодексу має бути присвячено, по суті, загальним для усієї сфери регулювання поняттям. Кількість і перелік розділів повинні визначатися, виходячи з практичної доцільності урегулювання відповідних питань саме в кодексі, виходячи з фактичного стану економічного законодавства в Україні. Вважаємо за потрібне наголосити, що кодекс не повинен бути «конспектом» основних положень про всі галузі й сфери господарювання: питання, винесені в кодекс, повинні бути врегульовані саме в ньому на рівні, який вимагатиме хіба що підзаконної деталізації, інакше знову матимемо проблему бланкетних норм та низької регулятивної сили кодексу, а отже, й сумніви в доцільності його існування.