Кодифікація господарського (економічного) законодавства з позицій економічного аналізу права: нарративний аналіз

Пацурія Ніно Бондовна,

доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри господарського права
юридичного факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
м. Київ, Україна

На переконливу думку фахівців (як вчених, так і практиків), одним із фундаментальних національних інтересів України є сталий розвиток національної економіки, який можливо забезпечити виключно за наявності дієвого механізму правового регулювання, орієнтованого на створення сприятливих умов для ведення бізнесу, що обумовлює наявність системоутворюючого, комплексного, сучасного кодифікованого акта.

Варто відзначити, що, на думку академіка В.К. Мамутова, специфічна риса європейської континентальної законотворчості — це кодифікація. Із зазначених підходів кодифікація розглядається як необхідна умова галузевої організації правових норм, забезпечення системності удосконалення законодавства. На його переконання, кодифікація створює можливість здійснення синтезуючого підходу забезпечити поєднання прихильності до власного досвіду з урахуванням досягнень світової цивілізації, особливо у сфері регулювання економічних відносин. Наявність системоутворюючих кодексів створює можливість нарощування стрижневих, основних законів, уточнення їх положень у зв’язку з розвитком суспільства замість нескінченного видання безлічі нових законів. Велика кількість законів сама по собі не дозволяє забезпечити системне несуперечливе, прозоре правове регулювання. Велика кількість переходить у негативну якість законодавства, підриває його ефективність, ступінь реалізації.

Здійснюючи аналіз кодифікаційної діяльності, О.Я. Рогач, у свою чергу, наголошує, що кодифікація як найбільш досконала форма систематизації законодавства сприяє посиленню стабільності законодавства, ліквідації колізій, створенню чіткої, заснованої на науковому підґрунті системи нормативних актів. Вона є правовим фундаментом для побудови укрупнених нормативних блоків, кодифікаційних систем. У процесі здійснення кодифікаційної діяльності стає можливим вирішення таких взаємопов’язаних завдань, як удосконалення змісту і форми законодавства, а також забезпечення відносної стабільності його форми та змісту.

Викладене обумовлює доцільність модернізації господарського (економічного) законодавства України на базі оновленого кодифікованого нормативно-правового акту, з огляду на наявність певних передумов, що об’єктивно склалися: 1) необхідність стабільності, внутрішньої єдності та максимальної відповідності господарського (економічного) законодавства і господарського права; 2) необхідність узгодження практики застосування господарського (економічного) законодавства з науковим підходами обґрунтування такої кодифікації; 3) обов’язковість забезпечення системного підходу до формування господарського (економічного) законодавства.

В свою чергу низка відомих українських вчених у монографічному дослідженні («Теоретико-методологічні засади диференціації та уніфікації в цивільному, господарському й адміністративному судочинстві в Україні» за заг. ред. В.І. Бобрика) зазначили, що трансформація умов соціально-економічного розвитку української держави визначила істотні зміни у правовому регулюванні окремих видів економіки: «на жаль, такий розвиток не завжди відбувався послідовно, виважено, логічно та правильно, адже на нього як і на будь-яку іншу людську діяльність, істотно впливає суб’єктивний фактор… З огляду на це, одним із найважливіший і найактуальніших завдань юридичної науки є визначення тих викликів сьогодення, які зумовлюють необхідність правового регулювання кожної сфери суспільних відносин, а також адекватних правових способів та засобів такого регулювання».

В цьому зв’язку принагідно слід звернути увагу на ініціативу законодавця, щодо скасування Господарського кодексу, яка на мою думку, може призвести до негативного ефекту.

Господарський кодекс є актом систематизації розгалуженого господарського законодавства.

Як вказує д.ю.н. С.Ф. Демченко, по відношенню до господарської діяльності кількість діючих законів (не рахуючи акти, що приймають інші гілки влади) складає тисячі, і саме в цій сфері потрібні: чіткі правила «гри» та стабільність. Ось чому у сфері господарювання дуже важлива кодифікація законодавства. Крім того кодифікація господарського законодавства забезпечує основне завдання економіки — оптимізує приватні і публічні інтереси, чим забезпечується правовий господарський порядок в економіці. Питання іншого порядку, яке є актуальною ознакою сьогодення — це форма кодифікації (модернізації) господарського законодавства.

Сучасні наукові школи господарського права пропонують різні підходи до вирішення означеної проблеми: внесення змін та доповнень до чинного ГК України, викладення ГК України у новій редакції, прийняття нового Комерційного/Економічного кодексу України. Проте, пануючою є головна ідея — кодифікації господарського законодавства, завдяки якій є можливість: посилити правове забезпечення оптимального поєднання державного регулювання економіки і саморегуляції, наблизити господарське законодавство України з інкорпорованим господарським правом Європейського союзу, забезпечити баланс приватних і публічних інтересів у сфері економіки. Викладене доводить, що функціонування нормального господарського обороту, належного здійснення господарської діяльності різних організаційних форм, форм власності, різноманітних товарних ринків і сфер економіки, можливе лише за допомогою господарсько-правового регулювання, яке має бути у «сконцентрованому», кодифікованому вигляді регулювати загальні і спеціальні питання здійснення господарської діяльності як такої, так і її окремих видів враховуючи їх специфіку.

З метою здійснення належного порядку здійснення процедури кодифікації господарського (економічного) законодавства, його осучаснення, є сенс звернутися до найкращих світових практик у цій царині, з метою вивчення та застосування іноземного досвіду.

У цьому зв’язку перспективним предметом досліджень може стати вивчення економічного аналізу права (Law and economics) та ефективності правового регулювання окремих сфер та галузей економіки, ефективності правового регулювання. Law and economics, на переконання О.В. Шмакова, на сьогодні є найбільш дискусійним напрямом поєднання наукових можливостей двох дисциплін — права й економіки.

У контексті евроінтеграційних процесів вказаний науковий напрям вбачається доволі перспективним, адже його результати можуть безпосередньо позитивно впливати як на внутрішню, так і на зовнішню економічну політику України (як довгострокову (стратегічну), так і поточну (тактичну)), її економічну інтеграцію із Європейським Союзом та виконання Україною прийнятих на себе зобов’язань, щодо розбудови і розвитку ринкової економіки, що прямо передбачено в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року.

Сучасна наука господарського права поєднує у собі ключові концепції економічного аналізу права, виводячи його на новий міжгалузевий рівень, проте, повністю не вирішує існуючих проблем. І якщо розуміти економіку як універсальний метод вивчення раціонального функціонування економічних систем різних рівнів, то право — це один із видів регуляторів суспільних відносин; система загальнообов'язкових, формально-визначених, гарантованих державою правил поведінки, що регулюють суспільні (в тому числі економічні) відносини.

Слід наголосити, що інтерес до економічного аналізу права полягає у тому, що економічна теорія надає в розпорядження юристів основні принципи, які дозволяють більш чітко організувати всю сукупність правових норм. Економічний підхід спонукає юристів враховувати кінцеві цілі, результати правових норм і звертає увагу на можливі несприятливі наслідки прийняття і їх застосування. Головний «ідеолог» сучасного Law and economics Р.А. Познер ввів в науковий обіг основний його принцип — принцип ефективності, суть якого полягає в тому, що економічний аналіз права дозволяє приймати такі рішення, які спонукають юристів імітувати «ідеальний ринок», тобто економіку. Саме даний принцип повинен стати для юристів своєрідною «точною відліку» при проведенні наукових досліджень.

Вказана формула («ідеального» ринку) широко відома юридичній спільноті. Мова іде про системоутворюючу категорію правового господарського порядку, нормативні засади якої закріплені у ч. 1 ст. 5 Господарського кодексу України «Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання». Відповідно до зазначеної норми правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Фактично мова іде про систему ідеального економічного середовища, яке має ґрунтуватися на нормах Конституції України і віднайти баланс між приватно-публічними інтересами представників різних рівнів господарських систем. Відповідно до теорії систем, яка набула популярності протягом останнього століття, організовані групи людей будь-якого рівня (суспільство, територіальна громада, організація) розглядаються як соціально-економічні системи, сутнісні характеристики яких науковці визначають як діалектичну єдність інтересів, що у свою чергу детермінуються потребами економіки як цілісного організму. В аспекті цього дослідження нас цікавлять суб’єкти господарювання та їх об’єднання як соціально-економічні (господарські) системи, що характеризуються специфікою. Інтереси такої системи зумовлюють її завдання та функції в економіці держави і спрямовані на забезпечення та вирішення спеціальних завдань.

Будучи частиною національного правового порядку, правовий господарський порядок спрямований на забезпечення ефективного функціонування економічної системи, в цілому, та її складових. Насамперед, такий висновок випливає з характеру норм, які складають конституційні основи правового господарського порядку, закріплених у ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України. По суті у правовому вимірі отримали вираз такі елементи економічної системи країни, як: соціально-економічні відносини; організаційно-правові форми господарської діяльності; господарський механізм; система стимулів і мотивацій учасників; економічні зв’язки між підприємствами та організаціями. Саме така структура економічної системи переважно представлена у наукових джерелах економічного профілю. Досвід економічних перетворень протягом останніх десятиліть дає можливість замислитися над досить важливими у конституційно-правовій площині питаннями визначення вектору розвитку економічної системи держави та винайдення ефективних економіко-правових методів забезпечення її сталого розвитку.

Проте не лише представники сучасної господарсько-правової науки розуміють актуальність поєднання надбань економіки і права. Економіст К. Маркс зазначав, що право — це надбудова над економічним базисом, це юридичне оформлення громадських, в першу чергу економічних відносин. Теоретик права С.С. Алексєєв вказував, що держава і право пов'язані з економічними відносинами безпосередньо, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. Саме в них знаходять концентроване вираження соціально-економічні потреби та інтереси. У нашій країні проблеми співвідношення економіки та державно-правового управління (регулювання) набули в останні роки особливої гостроти і актуальності. Надії на автоматичне (після виникнення стихійного ринку) оздоровлення економіки не виправдалися і не могли виправдатися. Стихійний розвиток економічних процесів веде до розладу і занепаду всієї системи матеріального виробництва. Світовий досвід доводить, що політична влада може заподіяти економічному розвитку найбільший шкоду, підірвати і попусту розбазарити економічний потенціал країни. Результати такого згубного впливу державної влади на нашу економіку стали очевидним і безрадісним фактом. У цьому чимала провина і економічної, і юридичної науки.

Зрозуміло, що економічний базис є основою суспільства як системи, що інтегрує всі його частини та підсистеми в єдиний організм, зумовлюючої, в кінцевому рахунку, їх зміст, функціонування і розвиток. Що ж до основних керуючих (держава) і регулюючих (право) механізмів суспільства, то треба розуміти визначальну роль економічного базису. Адже держава і право — це розташовані безпосередньо над базисом частині надбудови, які доповнюють його керуючими і регулюючими механізмами. Залишаючись елементами надбудови, вони, тим не менш, як регулюючі чинники є найближчими «помічниками» базису. Звідси випливає, що особливості права, як і держави, безпосередньо обумовлені економічним базисом не тільки тому, що таку роль він відіграє по відношенню до надбудови взагалі, але й тому, що функціонування економічного базису і права взаємопов’язані.

Все це доводить актуальність і цінність економіко-правових досліджень. Як зазначає О.В. Шмаков, Law and economics юристам необхідний для аналізу результатів прийнятих нормативних актів. Натомість вивчення економічного аналізу права економістами сприятиме глибшому розумінню впливу правової системи на економічне середовище і дозволить посилити точки дотику між економічним і юридичним способом мислення.

Проте чи є такий напрям новим для правової науки? На сьогодні вказане поєднання наукових можливостей двох дисциплін — права і економіки — з успіхом реалізується в межах господарсько-правової доктрини.

За визначенням Г.Л. Знаменського, основне призначення господарських правовідносин у механізмі господарського-правового регулювання полягає в індивідуалізації вимог правових норм у частині взаєморозташування суб’єктів, наділення їх правами та обов’язками. Вчений акцентує увагу на тому, що в господарсько-правових нормах відображаються не тільки економічні інтереси окремих учасників господарської діяльності, а й загальний економічний інтерес суспільства. При цьому, в правових нормах потребує закріплення пріоритет загального інтересу. Саме в цьому, на нашу думку, знаходить свій вияв ідея загального господарського правового порядку.

Як зазначають вчені, методологічна недостатність наявних досліджень правовідносин полягає у використанні науковцями теоретичної бази виключно юридичної науки. Проте економіко-правові дослідження щодо питань стосовно форми економічного/господарського відношення повинні враховувати надбання економічної науки. За неоінституціоналістською теорією Р. Коуза, фактичні економічні відносини за певних умов можуть не потребувати правового регулювання. Як наслідок, правовідношення є лише можливою формою певного економічного відношення.

У свою чергу, В.В. Поєдинок, підтримуючи визнання особливої ролі права в системі соціальних регуляторів, вважає, що множинність останніх дозволяє говорити про правовідношення як про форму економічного відношення лише з часткою певної умовності, оскільки правове відношення охоплює лише частку (окремий аспект) змісту економічного відношення. На думку дослідниці, в цьому випадку термінологічно більш правильно говорити про правовідношення як про спосіб вияву економічного відношення в праві або як про опосередкування правовідношенням економічного відношення.

Академік В.К. Мамутов послідовно і переконливо доводить, що для здійснення економіко-правових досліджень недостатньо лише визнання їх необхідності і можливості. Проведення таких досліджень вимагає від юридичної і економічної науки конструктивного підходу саме до завдань таких досліджень. Основним завданням юридичної науки є проведення досліджень, спрямованих на забезпечення оптимального правового регулювання, на аналізі сутності врегульованих правом відносин і на досягнення відповідності регулювання цієї сутності. Саме це потребує виходу за межі права і правових категорій, розгляду відповідних економічних питань, вивчення ефективності права, его вплив на життя і розробку необхідних коригувань до чинного законодавства.

Наука повинна сприяти реалізації норм, повному і ефективному застосуванню права для впливу на економіку. Таким чином, для забезпечення оптимального правового регулювання необхідно проведення комплексних економіко-правових досліджень, спільної цілеспрямованої роботи економістів і юристів-господарників.

Адже існування такої системи законодавства, яка відповідала б вимогам узгодженості, збалансованості і повноти є скоріше ідеалом, ніж реальністю. Забезпечення повного, несуперечливого та самодостатнього законодавчого регулювання всіх можливих відносин в принципі не можливо, як таке, що не сумісне із ринковим типом економіки (господарювання) з його множинністю автономних центрів (господарських/економічних систем) прийняття рішень та механізмом договірної саморегуляції відносин.

До речі, академік В.К. Мамутов вперше ввів в науковий обіг таких термін як «юрекономіка» та переконливо обґрунтував актуальність такого наукового напряму та його позитивний ефект для економіки держави. Економіко-правові дослідження (юрекономіку) можна охарактеризувати як певне поєднання конкретно-економічного і господарсько-правового напрямів. Правовий компонент такого утворення базується на арсеналі науки господарського права. Емпіричний — на конкретно-економічних дослідженнях, які можна назвати економікою правового регулювання. Предметом такого наукового напряму є відносини управління економікою.

Суть такого ефекту полягає в тому, що право є головним фактором соціально-економічного розвитку, важливою організуючою силою, інструментом упорядкування суспільних відносин, однією із форм управляння економікою.

Господарське право спрямовано, перш за все, на регулювання господарської діяльності різних форм власності, організаційних форм, видів діяльності та сфер економічного буття суспільства.

Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організованості і порядку в економіці. За висловом В.К. Мамутова: «Право — важливий засіб організації, суттєвий фактор розвитку економічної науки».

Ефективне правове регулювання економічних процесів, що відбуваються в державі на сьогодні можливе лише за допомогою господарсько-правових норм, які характеризуються такою специфічною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської (економічної) діяльності та/або організації, управління такою діяльністю).

Вказане дає всі підстави стверджувати, що як юристами, так і економістами вже давно (починаючи із 60-х років ХХ століття) розуміється необхідність інфільтрації та конвергації економіки і права. Позитивним вбачається те, що такі процеси (конвергації та інфільтрації) дозволять: досягти позитивного ефекту для економіки держави завдяки належному правовому регулюванню окремих сфер та галузей економіки; уникнути конфлікту інтересів між суб’єктами різних рівнів господарських систем; забезпечити потреби усіх суб’єктів різних рівнів господарських систем; забезпечити (як наслідок) баланс інтересів суб’єктів різних рівнів господарських систем, що наблизить економіку держави до стану правового господарського порядку, як бажаної «ідеальної» моделі економіки.

Проте, з урахування набутого досвіду, слід зосередити свою увагу на теоретико-методологічних засадах диференціації та уніфікації між Law and economics та юрекономікою. Полярність поглядів різних вчених на можливості, важливість та доцільність застосування (як для права, так і для економіки) Law and economics сягає від повного беззастережного схвалення до критичного несприйняття.

Прибічники Law and economics вказують, що такий розвиток наукових досліджень являє собою передовий напрям на стику економіки і юриспруденції, є окремою науковою дисципліною, яка має як велике теоретичне, так і значне практичне застосування. Вона може використовувати методологічний апарат економічної науки при вивченні, наприклад, теорії права та здійсненні аналізу законодавства і судової практики. Основою такого вивчення стає метод неоінституційної економічної теорії, на підставі якого є можливість здійснювати аналіз ефективності застосування різних юридичних доктрин без наполягання на тому, що така ефективність є, або може стати критерієм їх оцінки.

Антитезою цьому слугують позиції, щодо яких методологія позитивної економічної теорії в тому вигляді, в якому вона описана вище, насилу сприймається юристами. Позитивні економічні моделі занадто спрощені і не охоплюють всієї складності правових явищ які треба пояснити. Економічний підхід не може забезпечити всеосяжного охоплення правових питань, він неповний і є допоміжним засобом для інших точок зору. Він неминуче акцентує увагу на тих правових аспектах, в роботі з якими має відносну перевагу. Використання юристом економічної теорії для отримання дескриптивних теорій про економічний зміст і послідовності правових систем, піднімає проблему як методологічного, так і емпіричного плану. Дескриптивні правові моделі засновані на методології, відмінної від використовуваної в моделях, створених виключно для прогнозування. Проте, критики зазначають, що їх підхід не означає, що економічний аналіз права є неспроможним. Критична позиція виправдана переконанням, що тільки за допомогою розгляду обмежень і недоліків економічної теорії можна повністю оцінити її внесок у юридичну науку.

Натомість ефективність в праві, як правило, оцінюється з позиції ефективності механізму правового регулювання. Механізм правового регулювання націлений на досягнення певного соціального результату, отримання такого ефекту, до якого законодавець свідомо прагнув при введенні в дію відповідної правової норми. Проблема ефективності механізму правого регулювання є частиною більш широкої проблеми — ефективності права. У цілому під ефективністю права розуміється результативність правового впливу. Вона характеризується, перш за все, відношенням між фактичним результатом дії юридичних норм і тієї соціальною метою, для досягнення якої ці норми були видані. Так, питання про ефективність права може бути розглянуто з точки зору його соціальної ефективної «якісної» сторони. З цієї точки зору ефективність права виражається в тому, якою мірою досягається стратегічна мета права як регулятора — забезпечуються організованість і порядок у суспільному / економічному житті. Вимірювання соціальної ефективності права має, перш за все, виходити з оцінок права з якісної сторони.

В якості висновків слід зазначити, що комплексний характер економіко-правових досліджень за напрямом Law and economics в якості основної мети повинен спрямовуватися на ефективне функціонування економіки задля встановлення господарського правового порядку та забезпечення балансу приватних і публічних інтересів як бажаної моделі розвитку економічних відносин за допомоги господарсько-правового регулювання.

Безумовно, при застосуванні економічного аналізу права перевага повинна віддаватися комплексному підходу до вивчення актуальних проблем економіки та їх ефективного правового регулювання. При цьому, не слід гіперболізувати можливості господарсько-правового підходу до правового регулювання економіки. Мова повинна йти про синергію наукових підходів, до вивчення основних проблем економічного розвитку держави в цілому та усунення їх за допомогою правових норм, належного правового регулювання, метою яких (економіко-правових досліджень) повинна стати належне забезпечення розвитку усіх економічних процесів держави.

Сучасна наука господарського права поглинає собою ключові концепції економічного аналізу права, виводячи його на новий міжгалузевий рівень, проте, повністю не вирішує існуючих проблем. І якщо розуміти економіку як універсальний метод вивчення раціонального функціонування економічних систем різних рівнів, то право — це один із видів регуляторів суспільних відносин; система загальнообов'язкових, формально-визначених, гарантованих державою правил поведінки, що регулюють суспільні (в том числі економічні) відносини.

Вказаний науковий підхід дозволить модернізувати господарське (економічне) законодавство на базі оновленого кодифікованого нормативного акта.

Завданнями модернізації має стати: вирішення проблеми множинності актів господарського (економічного) законодавства; спрощення, скорочення та угрупування масиву законів, що становлять правову основу господарської (економічної) діяльності на засадах зрозумілості, виконуваності та системності; досягнення несуперечливості та стабільності дії актів господарського (економічного) законодавства, закладення підґрунтя для послідовного та логічного розвитку такого законодавства; зосередження в оновленому кодифікованому акті господарського (економічного) законодавства норм прямої дії, що визначатимуть основні засади, регулюватимуть ключові (базові) питання організації та здійснення господарської (економічної) діяльності, з урахуванням правозастосування, сучасних економічних реалій; підготовка системних, взаємоузгоджених змін та доповнень до інших нормативно-правових актів господарського (економічного) законодавства; узгодження модернізованого господарського (економічного) законодавства із основними засадами цивільного законодавства; імплементація прогресивного зарубіжного досвіду законодавчого регулювання економічних відносин, адаптація (господарського (економічного) законодавства України до права Європейського Союзу; втілення в господарське (економічне) законодавство принципів сталого розвитку, які у триєдиному взаємозв’язку екологічного, соціального та економічного компонентів мають справити вирішальний вплив на формування та реалізацію основних напрямів державної економічної політики; конкретизація правових засад організації і здійснення економічної (господарської) діяльності, заохочення суб’єктів такої діяльності до дотримання правового економічного порядку; уточнення положень щодо об’єктивно зростаючої ролі саморегулівних організацій у визначенні правил здійснення підприємництва на товарних ринках тощо.

Проведення модернізації сприятиме покращенню умов ведення господарської (економічної) діяльності в Україні, загального соціально-економічного стану країни, підвищенню її позицій у рейтингу «Doing Business», зокрема, дозволить забезпечити: досягнення правової визначеності основних засад господарської (економічної) діяльності з урахуванням сучасних економічних реалій в умовах наближення законодавства України до права Європейського Союзу; упорядкованість організації і здійснення господарської (економічної) діяльності на більш високому рівні; взаємоузгодженість нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері економіки, відповідність законодавства сучасним потребам суб’єктів господарювання; підвищення рівня ділової активності суб’єктів господарської (економічної) діяльності, дотримання ними правил провадження цієї діяльності, розширення кола таких суб’єктів; оптимальне поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки, збалансування публічних і приватних інтересів в економічній сфері; системне усунення корупційних ризиків в економічних відносинах; розвиток добросовісної конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату та утримання макроекономічної стабільності; посилення дієвості захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання; єдність відповідної правозастосовної (в тому числі судової) практики; зменшення кількості економічних правопорушень, господарських спорів, які підлягають судовому розгляду; виведення принципів господарювання на рівень дієвих інструментів вирішення господарських спорів тощо.

На доцільність модернізації та збереження кодифікації як оптимальної форми систематизації господарського (економічного) законодавства вказують, зокрема:

• стійка інтегрованість базових положень Господарського кодексу України у систему національного законодавства (на сьогодні понад 300 базових чинних законів оперують термінологією, що розкривається у Господарському кодексі України («суб’єкт господарювання», «господарська діяльність» та ін.), містять норми, які безпосередньо кореспондують із положеннями цього Кодексу; більш ніж 40 базових законів містять пряме посилання на Господарський кодекс України);
• необхідність забезпечення стабільності і послідовності у розвитку господарського (економічного) законодавства, збереження та подальшого вдосконалення низки раніше прийнятих норм такого законодавства, ефективність яких підтверджена практикою;
• позитивний досвід європейських країн, де прийнято економічні (комерційні, підприємницькі, торгові) кодекси (Австрія, Бельгія, Естонія, Латвія, Іспанія, Мальта, Нідерланди, ФРН, Словаччина, Туреччина, Франція, Чехія та ін.) для окремого регулювання відносин у сфері економіки;
• потреба адаптації господарського (економічного) законодавства України до права Європейського Союзу, удосконалення національного законодавства відповідно до зобов’язань, визначених Угодою про асоціацію з Європейським Союзом;
• необхідність підвищення позицій України у рейтингу Світового банку «Doing Business», серед показників якого враховуються стабільність і осучаснення господарського (економічного) законодавства;
• потреба закладення стійких, розрахованих на тривале застосування моделей організації та здійснення господарської (економічної) діяльності (її регулювання), що в умовах динамічного розвитку економічних відносин певною мірою попереджуватиме виникнення прогалин у їх правовому регулюванні;
• наявність багаторічних наукових напрацювань в галузі господарського (підприємницького, комерційного, корпоративного, конкурентного, інвестиційного) права та достатньої кількості досвідчених науковців і практиків, здатних долучитися до проведення модернізації.

Як загальний висновок слід додати, що українське законодавство на цьому етапі розвитку є складним, багатогалузевим утворенням, в якому перетинаються вертикальні та горизонтальні зв’язки, діють законодавчі масиви різних рівнів, та намітилися стійкі тенденції до його уніфікації, що потребує подальших наукових досліджень і закріплення господарських (економічних) відносин на рівні оновленого кодифікованого нормативно-правового акта.