Через терни до зірок (Per aspera ad astra)

Наталія Ковалко,
адвокатеса, медіаторка

Аналізуючи стан розвитку інституту медіації в Україні, мимоволі згадуєш тернистий шлях до щастя — наче й реального, проте такого недосяжного і складного. Численні невдалі спроби законодавчого врегулювання та опір старої системи — реалії, з якими довелося стикнутися інституту, що так вправно використовується у всьому світі. Але трансформації та зміни – це завжди боляче та складно. Тому, можливо, шлях медіації виправдовує результат? Давайте розберемося.

Законодавче закріплення та гарантування можливості захисту прав та законних інтересів осіб є одним з основоположних напрямів на шляху до створення правової держави. Реалізація вищезазначеного має забезпечуватися за допомогою як юрисдикційних органів вирішення спорів, так і створеної можливості реалізації права на звернення до альтернативних способів вирішення конфліктів. Усвідомлюючи це, у 2006 році Україна здійснила перший важливий крок у питанні застосування альтернативних способів вирішення спорів. Зокрема, Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006 з метою утвердження в Україні верховенства права та впровадження європейських стандартів у національну систему судового устрою й судочинства було схвалено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Одним із завдань Концепції було визначено створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів вирішення спорів.

Згодом уже Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, яка була схвалена Указом Президента України від 20 травня 2015 року, було передбачено розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів шляхом практичного впровадження інституту медіації й посередництва, розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватися третейськими суддями або розглядатися судами в спрощеному провадженні.

Разом з тим, медіація у світі почала активно застосовуватися набагато раніше — ще в 70–80-ті роки минулого століття, коли стали виникати перші спеціальні центри, які пропонували безкоштовні або недорогі послуги медіації в сімейних та земельних спорах. З плином часу захоплення медіацією стало все більше поширюватися у всьому світу через безсумнівні її переваги, значущість яких підтверджувалася відсотком виконання досягнутих домовленостей за результатами проведення цієї процедури, особливо порівняно з традиційним змагальним судовим процесом.

Наразі медіація активно застосовується в країнах Європи (наприклад, в Англії, Ірландії, Франції, Німеччині та ін.), Австралії, США, а також поступово вмонтовується в офіційну судову систему на території країн пострадянського простору. Єдиної моделі медіації та підходів до її врегулювання не існує, усюди її пристосовують до специфічних умов кожної країни й експериментують над її формою. Проте головне — це те, що її визнають на рівні закону та забезпечують тим самим баланс взаємовідносин між судовою системою та інститутом медіації.

Щодо України, то історично перша згадка про медіацію в чинному законодавстві з'явилася в Законі України «Про безоплатну правову допомогу» (ст. ст. 2, 7) від 02.06.2011 р. №3460-VI, де медіація увійшла до визначеного переліку правових послуг.

Згодом Державним стандартом соціальної послуги посередництва (медіації), затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 17.08.2016 р. №892, було визначено зміст, обсяги, умови та порядок надання соціальної послуги посередництва (медіації). Водночас цей Державний стандарт застосовується до організацій, що надають соціальну послугу особам/сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Тобто можливості та сфери застосування медіації визначені значно вужче, ніж вони є насправді. Логічним наслідком цього стало прийняття наприкінці 2017 року рішення, відповідно до якого в Державний класифікатор професій було додано професію медіатора. Безумно, це полегшило для медіаторів процес оформлення їхньої професійної діяльності, проте низка нагальних питань продовжувала залишатися невирішеною.

У рамках же судової реформи були прийняті зміни до процесуальних кодексів, зокрема до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017. Найбільш інноваційною зміною стало запровадження процедури врегулювання спору за участю судді — самостійного виду квазісудової медіації, інтегрованого в судову систему, що проводиться після звернення особи до суду. У межах цієї процедури переговори відбуваються без звичного судового формалізму, а суддя виконує роль посередника між сторонами, який допомагає їм у вирішенні спору. Водночас процедура врегулювання спору за участю судді не є медіацією в класичному її розумінні, тому актуальність питання прийняття профільного законодавства у сфері медіації залишалася невичерпаною. Особливо враховуючи те, що до процесуального законодавства було внесено норму, якою встановлено заборону допитувати як свідків осіб, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору.

Спроб інституціоналізувати процедуру медіації в Україні було достатньо, проте жодна з них досі не зазнала успіху. Найбільша надія покладалася на проєкт закону «Про медіацію» №3665 від 17.12.2015 року, який пройшов перше читання та вже готувався до другого. Проте Верховна Рада України протягом трьох років не спромоглася врешті-решт ухвалити проєкт відповідного закону.

5 липня 2019 року у парламенті було зроблено ще одну спробу в цьому напрямку — зареєстровано проєкт закону «Про діяльність у сфері медіації» (№10425). Положення законопроєкту №10425, як і його попередників, спрямовані на визначення правових засад та порядку проведення медіації як досудової та позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), її принципів, статусу та дисциплінарної відповідальності медіаторів, їхнього самоврядування, підготовки кадрів для медіації. Водночас у проєкті є й ряд питань, які потребують свого перегляду та суттєвого доопрацювання, аби не спотворити сутність і природу інституту медіації знову.

Разом з тим, у статті 1 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами визначено, що Україна і ЄС мають зміцнювати співпрацю в галузі правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини й основоположних свобод. Це передбачає та накладає на Україну обов'язок щодо забезпечення кращого доступу до правосуддя, яке повинне включати доступ як до судових, так і до позасудових способів урегулювання спорів.

Крім того, 7 серпня 2019 року в Сінгапурі відбулась церемонія підписання Конвенції про врегулювання спорів за результатами медіації (Сінгапурська конвенція), до підписантів якої серед 46 країн приєдналася й Україна. Сінгапурська конвенція є результатом довготривалої плідної співпраці майже 85 держав, об’єднаних єдиною метою — просунути медіацію як інструмент швидкого, справедливого та ефективного вирішення міжнародних суперечок. Конвенція є певною гарантією для учасників медіаційного процесу, яка забезпечуватиме кожну зі сторін конфлікту додатковим інструментом захисту. Як визначено в Конвенції, угоди за результатами медіації, що містять домовленості сторін щодо спору в міжнародних комерційних відносинах, можуть бути звернені до виконання, а також використані як доказ урегулювання спору в разі пред’явлення претензій. Для звернення до виконання угоди за результатами медіації спір та угода мають відповідати таким критеріям:

• спір має бути міжнародним, тобто принаймні дві сторони угоди ведуть бізнес у різних державах, або сторони походять з держави іншої, ніж та, у якій виконана значна частина зобов’язань чи з якою предмет угоди тісно пов’язаний;
• спір має належати до сфери економічних відносин, тобто правила конвенції не застосовуються до угод за результатами медіації зі споживчих спорів, де однією зі сторін є фізична особа (споживач), а також сімейних, спадкових та спорів з трудового права;
• угода за результатами медіації має бути укладена в письмові формі, чому також відповідатиме комунікація в електронному вигляді, з якої можливо встановити зміст домовленостей сторін;
• медіатор має підтвердити застосування процедури медіації, зокрема шляхом підписання угоди, або видати відповідне письмове підтвердження.

Водночас підписання Конвенції потребуватиме приведення українського законодавства у відповідність до неї.

Попри рівень чинного законодавства та повільний процес його адаптації до європейських стандартів, практика застосування інституту медіації в Україні активно ведеться й наочно демонструє, що інтерес з боку суспільства, бізнесу та держави до неї є. Кількість звернень до проведення процедури медіації поступово зростає, хоча й повільніше, ніж хотілося б.

Наразі у парламенті перебуває на розгляді проєкт постанови Верховної Ради України «Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України» від 29.09.2019 року №2186, у якій однією з цілей для Міністерства юстиції визначено забезпечення створення умов, щоб сторона договору не могла безпідставно ухилятися від взятих на себе зобов'язань. Досягнення цієї мети передбачає створення ефективної системи медіації як інструменту, що дозволяє зекономити як часові, так і фінансові ресурси, забезпечити вирішення справи на ранній стадії, урегулювати спір на умовах дотримання конфіденційності, а також зберегти або відновити взаємовідносини з іншою стороною та гарантувати виконання рішення в майбутньому. Тож маємо надію на виконання поставлених завдань та цілей урядом на користь перетворень, що викликатимуть довіру в громадян.

Медіація — це не панацея від усіх проблем, які виникають у житті людей. Утім, запровадження в Україні інституту медіації дозволить учасникам процесу забезпечити їхнє право на ефективний захист своїх порушених інтересів через призму примирення сторін та заохочення до взаємоповаги.