Вдосконалення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів та посилення авторитету правосуддя

Олександр Кравець,
суддя Одеського апеляційного адміністративного суду,
к.ю.н.

Черговий етап судової реформи, окрім дійсно позитивних кроків, залишив багато невирішених питань щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

Справедливість процедур та умови формування суддівського корпусу, етапів кар’єрного зростання діючих суддів дають поштовх для відновлення довіри до судової влади, а тому, в першу чергу, слід звернути увагу на питання кваліфікаційного оцінювання суддів.

Аналізуючи процедуру, можна стверджувати, що онлайн-трансляція співбесід кваліфікаційного оцінювання діючих суддів, скоріш за все, шкодить авторитету правосуддя, ніж відновлює довіру до судової влади, а питання, які ставлять уповноважені посадові особи, далекі від коректності та іноді становлять безпрецедентне втручання у право на повагу до особистого та сімейного життя, яке, до речі, держава Україна зобов’язана захищати, як відповідно до норм власної Конституції, так і відповідно до міжнародних зобов’язань.

Змін потребують порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів у судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання, засоби їх встановлення, повноваження органів, що мають його проводити, та порядок їх формування.

У статті «ПРОЗОРІСТЬ ТА ОБ’ЄКТИВНІСТЬ КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ОЦІНЮВАННЯ СУДДІВ ТА КОНКУРСНОГО ВІДБОРУ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ СУДДІ» д.ю.н., професор кафедри конституційного права НУ ОЮА, адвокат Адвокатського об’єднання «АС» Афанасьєва М.В., оцінюючи положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі — Положення про оцінювання), враховуючи, що критеріями кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна) — 500 балів; 2) професійна етика — 250 балів; 3) доброчесність — 250 балів, а остаточний максимальний бал за результатами оцінювання становить 1000 балів, автором зроблено висновок, що у рішеннях  ВККСУ про підтвердження/не підтвердження здатності здійснювати правосуддя бали розподіляються за кожним критерієм одним числом без конкретизації щодо всіх показників та без обґрунтування визначеного балу щодо окремого судді (кандидата на посаду судді), за винятком анонімного тестування, всі інші показники оцінюються, виходячи з суб’єктивної думки членів ВККС, а дискреція фактично становить 910 балів з 1000 можливих, та запропонувала єдиний методологічний підхід, згідно з яким:

• визначити за кожним з трьох критеріїв оцінювання вагу кожного показника та його складових у балах, які проставляються виключно на підставі інформації (документів), що містяться в матеріалах суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді);

• показники, які визначаються на підставі тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, мають оцінюватися виключно на підставі висновку про підсумки таких тестувань, без впливу суб’єктивної думки членів Комісії, виходячи з відповідності отриманих кандидатом показників встановленому оптимальному рівню відповідних якостей;

• показники за критерієм «доброчесність» оцінювати, керуючись презумпцією доброчесності, тобто пропонується оцінювати всіх суддів (кандидатів на посаду судді) апріорі у максимальний бал і лише за наявності належних доказів невідповідності вимогам доброчесності відраховувати відповідну кількість балів з посиланням на джерело інформації, зокрема на вмотивовані висновки (інформацію) Громадської ради доброчесності;

• дискреційні повноваження членів ВККС під час проведеня кваліфікаційного оцінювання (конкурсного відбору) мають бути обмежені 50 балами (25 балів за критерієм «професійна етика» та 25 балів за критерієм «доброчесність»), які виставляються за результатами співбесіди;

• результати кваліфікаційного оцінювання в балах щодо окремого судді (кандидата на посаду судді) відображаються в таблиці за кожним показником та його складовими з посиланням на відповідне джерело інформації. Таблиця є невід’ємною частиною остаточного рішення ВККС про підтвердження/непідтвердження здатності здійснювати правосуддя та підлягає публікації на сайті ВККС.

Загалом погоджуючись із вказаним підходом, додатково хочу зазначити, що фактична необмежна дискреція ВККСУ при проведенні конкурсних процедур добору суддів та кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді також виявилася:

- у переоцінці при проведенні кваліфікаційного оцінювання фактів діяльності суддів, відносно яких ВРП були прийняті рішення щодо відмови у відкритті проваджень за відсутності складу дисциплінарного проступку, що, по суті, мало характер безпідставного притягнення до дисциплінарної відповідальності;

- свавільній оцінці загальної суми балів при відсутності однозначного визначення значення показників критеріїв оцінювання;

- використання повноважень з іншою ціллю, ніж та, з якою вони були надані, а саме: для звільнення суддів без будь-якого судового та/або адміністративного контролю за прийнятими рішеннями (наявні лише процесуальні підстави для перегляду рішень ВККСУ).

Для усунення вказаних недоліків необхідні інституційні зміни, а саме:

- ВККСУ має стати структурним підрозділом Вищої ради правосуддя (надалі — Кваліфікаційна комісія ВРП), що уповноважений проводити кваліфікаційне оцінювання суддів та прокурорів та конкурсні процедури з добору на вказані вакантні посади, із максимально обмеженою законом дискрецією, для чого слід внести відповідні зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та додати окремим розділом до цього закону Порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, відповідно до підходу, запропонованого  професором Афанасьєвою М.В.;

- законодавчо забезпечити можливість оскарження будь-якого рішення Кваліфікаційної комісії ВРП, як в адміністративному порядку до ВРП, так і до адміністративного суду, не тільки з процедурних питань, але й по суті;

- до складу Кваліфікаційної комісії при Вищій раді правосуддя мають обиратися (призначатися) двадцять членів, які є громадянами України, мають повну вищу юридичну освіту, визнаний авторитет у сфері права і стаж професійної діяльності у сфері права не менше п’ятнадцяти років та успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання професійної етики та доброчесності в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів», та співбесіду із Громадською радою міжнародних експертів, за результатами якої прийняте рішення щодо здатності кандидата на посаду здійснювати повноваження члена Кваліфікаційної комісії при Вищій раді правосуддя.

Обрання (призначення) до Кваліфікаційної комісії при Вищій раді правосуддя відбувається відповідно до порядку обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя за квотним принципом, обраних відповідно: з’їздом суддів України, з’їздом адвокатів, Всеукраїнською конференцією прокурорів, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Президентом України та Верховною радою України на конкурсній основі за попереднім рейтинговим інтернет-голосуванням із використанням ЄЦП на офіційному порталі ВРП, причому до обрання на кожну вакантну посаду допускаються лише подвійна кількість кандидатів, що набрали більшість голосів за рейтинговим інтернет голосуванням.

Ані омбудсмен, ані Державна судова адміністрація України не мають брати в цьому участі, бо омбудсмен є, по суті, суб’єктом владних повноважень, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі, та вказана функція йому не притаманна, а ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, підпорядкованим ВРП, та також не повинна здійснювати функції щодо формування персонального складу суддівського корпусу.

Крім того, у зв’язку із процесами децентралізації публічної влади в Україні та необхідністю скорочення зайвих бюджетних витрат Державна судова адміністрація України взагалі має бути ліквідована, із передачею функцій головного розпорядника бюджетних коштів безпосередньо кожному окремому суду, із зазначенням відповідних витрат окремими рядками в Законі України «Про бюджет (на відповідний рік)».

Відповідно до вимог Конституції України, до складу системи Правосуддя віднесена Прокуратура України, тому було б ефективним надання повноважень ВРП щодо формування органів прокуратури та здійснення дисциплінарних проваджень відносно посадових осіб, а також залучення участі Всеукраїнської конференції прокурорів до формуванні Кваліфікаційної комісії ВРП.

Окремо слід зупинитися на питанні реформування підходів оцінки доброчесності суддів та участі в цьому процесі Громадської ради доброчесності. Погоджуючись із рекомендаціями Ради Європи, викладеними у звіті «Оцінка судової реформи в Україні за період з 2014 до 2018 року та відповідність реформи стандартам і рекомендаціям Ради Європи», можна зазначити, що функціонування Громадської ради доброчесності з наданими законом повноваженнями потребувало:

- формування персонального складу з осіб, які є моральними та професійними авторитетами у суспільстві;

- фінансування за рахунок коштів Державного бюджету, а не приватних інвесторів;

- вивільнення її членів від виконання інших обов’язків, зокрема для уникнення політичної упередженості, реальних чи потенційних конфліктів інтересів при формуванні суддівського корпусу;

- визначеності правового статусу;

- професійності, яка ґрунтується на юридичній освіті;

- додержання самими членами високих критеріїв професійної етики та доброчесності;

- методології публічної оцінки кандидатів та застосування різних підходів до однакових обставин (обмеження в одному випадку інформацією, а в інших випадках затвердження негативних висновків);

- належного судового контролю;

- документальної обґрунтованості висновків та уникання їх обґрунтування лише припущеннями;

- уникання політичної упередженості;  

- взаємодії з правоохоронними та антикорупційними органами та перевірки інформації, використання репутації кандидатів як основного критерію оцінки;

- уникання внесення в оцінку заслуг судових рішень.

Незабезпечення вищевказаних вимог Громадською ради доброчесності стало свідченням неефективністі її роботи та недосягнення задекларованої мети.

Наразі жодна з країн ЄС не має органів громадського контролю із функцією участі у формуванні суддівського корпусу, тому, враховуючи кращі світові практики оцінки доброчесності суддів (зокрема ті, що склалися в США, Канаді та країнах ЄС), було б доцільно передати вказані повноваження щодо оцінки репутації (доброчесності, професійної етики) професійному середовищу, залишивши інститутам громадянського суспільства притаманну їм контрольну функцію за здійсненням вказаних повноважень.

У зв’язку із вищезазначеним необхідно внести зміни до ст. 87  Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та викласти її у наступній редакції:

«Стаття 87. Рада громадського контролю 

1. Рада громадського контролю є колегіальним консультативно-дорадчим органом, що утворюється для забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю Вищої ради правосуддя.

2. Рада громадського контролю складається з двадцяти членів.

3. Членами Ради громадського контролю на конкурсній основі можуть бути представники правозахисних громадських об'єднань, науковці-правники, адвокати, які є визнаними фахівцями у сфері права, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності.

4. Не можуть бути членами Рада громадського контролю :

1) особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними;

2) особи, які мають судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку;

3) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією.

5. Рада громадського контролю здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п'ять членів Ради.
   Колегія Ради громадського контролю  діє від імені Ради.

6. Рада громадського контролю провадить свою діяльність на засадах верховенства права, законності та гласності, позапартійності, неупередженості, вільного волевиявлення та рівноправності членів, відкритості для суспільства.
7. Основними завданнями Ради громадського контролю є:

1) забезпечення прозорості та здійснення цивільного контролю за діяльністю Вищої ради правосуддя;

2) сприяння взаємодії Вищої ради правосуддя з громадськими об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства з питань, пов’язаних з діяльністю Вищої ради правосуддя;

3) сприяння врахуванню Вищої ради правосуддя громадської думки під час виконання покладених на неї завдань.

8. Рада громадського контролю:

1) заслуховує інформацію про діяльність Вищої ради правосуддя, проводить аналіз стану виконання завдань і заходів, у тому числі визначених стратегічною програмою діяльності Вищої ради правосуддя, та подає пропозиції щодо їх виконання;

2) розглядає звіти Вищої ради правосуддя і затверджує свій висновок щодо них протягом десяти днів з дня їх подання;

3) готує та подає Вищій раді правосуддя пропозиції щодо організації та проведення консультацій з громадськістю, бере участь у таких консультаціях;

4) здійснює громадський контроль за врахуванням Вищою радою правосуддя пропозицій і зауважень громадськості щодо її діяльності, забезпеченням нею прозорості та відкритості своєї діяльності, дотриманням прав і свобод людини і громадянина, доступу до публічної інформації, яка перебуває в її володінні, а також дотриманням законодавства, зокрема у сфері запобігання та протидії корупції;

5) збирає, узагальнює та подає Вищій раді правосуддя інформацію стосовно пропозицій інститутів громадянського суспільства щодо необхідності вирішення питань, пов’язаних з діяльністю Вищої ради правосуддя.

9. Рада громадського контролю має право:

1)  отримувати на письмовий запит від членів Вищої ради правосуддя, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для забезпечення виконання покладених на неї завдань, крім тієї, що віднесена згідно із законом до інформації з обмеженим доступом;

2) організовувати і проводити зустрічі, конференції, семінари, засідання за круглим столом та інші заходи;

3) реалізовувати інші права, які не суперечать вимогам законодавства.

10. Рада громадського контролю у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з громадськими об’єднаннями, в тому числі міжнародними, засобами масової інформації, у тому числі недержавними, іншими інститутами громадянського суспільства.

11. Дострокове припинення діяльності Ради громадського контролю здійснюється у разі:

1) коли засідання Ради громадського контролю не проводилися протягом двох кварталів підряд;

2) прийняття відповідного рішення на її засіданні.

12. Повноваження окремого члена Ради громадського контролю достроково припиняються на підставі рішення Ради у разі:

1) складення ним повноважень за власним бажанням;

2) неможливості члена Ради брати участь у її роботі за станом здоров’я;

3) смерті;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

5) встановлення факту подання недостовірної інформації для участі у конкурсі з формування складу Ради;

6) встановлення обмежень щодо членства в Раді відповідно до цього Закону;

7) систематичної відсутності на засіданнях Ради без поважних причин;

8) ухвалення Радою рішення про неналежне виконання покладених на нього доручень Ради;

9) надходження письмового повідомлення від громадського об’єднання за підписом керівника про відкликання свого представника та припинення його членства;

10) припинення державної реєстрації громадського об’єднання, представника якого обрано до складу Ради.

13. Обрання нового члена Ради громадського контролю замість члена, повноваження якого достроково припинені, здійснюється на конкурсній основі в установленому порядку на строк до закінчення повноважень діючого складу Ради.

14. Члени Ради на першому її засіданні обирають із свого складу простою більшістю голосів голову Ради, його заступника, а також за пропозицією голови — секретаря Ради.

15. Голова, його заступник, секретар та інші члени Ради беруть участь у її роботі на безоплатній основі.

16. Голова Ради:

1) організовує діяльність Ради та затверджує її регламент;

2) організовує підготовку і проведення засідань Ради, головує під час їх проведення;

3) представляє Раду у відносинах з Вищою радою правосуддя, органами суддівського самоврядування, державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, засобами масової інформації;

4) підписує протоколи засідань Ради та інші документи від імені Ради.

17. Заступник голови Ради виконує обов’язки головуючого на засіданні Ради та підписує протокол у разі відсутності голови Ради.

18. Секретар Ради:

1) скликає засідання Ради та забезпечує інформування членів Ради про час і місце його проведення;

2) веде протокол засідань Ради;

3) інформує членів Ради про результати виконання ухвалених на засіданні рішень;

4) готує необхідні документи до засідання Ради та документи, необхідні для виконання її рішень;

5) готує щорічний звіт про діяльність Ради і подає його для затвердження Радою, а також забезпечує його опублікування.

У разі відсутності секретаря на засіданні Ради виконання його функцій за поданням голови Ради покладається шляхом голосування на одного із членів Ради.

19. Члени Ради зобов’язані:

1) брати участь у засіданнях Ради та підготовці матеріалів до них;

2) забезпечувати виконання покладених на них доручень Ради;

3) своєчасно інформувати про причини відсутності на засіданні Ради.

20. Основною формою роботи Ради є засідання, які є відкритими. Засідання проводяться у разі потреби за ініціативою її голови, більшості членів Ради або за зверненням голови Вищої ради правосуддя, але не рідше одного разу на квартал.

Повідомлення про скликання засідання Ради повинні бути доведені до відома членів Ради не пізніше ніж за три робочих дні до початку засідання та оприлюднені на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

21. Члени Ради не мають права делегувати свої повноваження щодо участі у засіданнях Ради та право голосу на них іншим особам, у тому числі іншим членам Ради. У разі відсутності члена Ради на засіданні він має право висловити свою позицію у письмовій формі, яка оголошується головою Ради на засіданні перед голосуванням.

22. Засідання Ради є правоможним, якщо на ньому присутні більше половини її складу.

Рішення Ради приймається відкритим голосуванням більшістю її складу. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.

Рішення Ради громадського контролю мають рекомендаційний характер і є обов’язковими для розгляду Вищою радою правосуддя.

23. На запрошення Ради в її засіданнях можуть брати участь голова та члени Вищої ради правосуддя, голова та члени Ради суддів України, представники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, представники засобів масової інформації та інші особи.

24. За результатами засідання Ради оформляється протокол, який підписується головою Ради та секретарем Ради, а в разі відсутності
голови — його заступником.

25. Рішення Вищої ради правосуддя про затвердження складу Ради, припинення її діяльності, в тому числі дострокове, та дострокове припинення повноважень окремого члена Ради, а також копії протоколів засідань Ради, щорічний звіт про її діяльність, ухвалені рішення та інформація про хід їх виконання, інші відомості про діяльність Ради в обов’язковому порядку розміщуються на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя у рубриці «Рада громадського контролю».

26. Забезпечення діяльності Ради, у тому числі приміщенням для проведення засідань та матеріально-технічними засобами, здійснює Вища рада правосуддя.

27. Рада має бланк зі своїм найменуванням».

Судова влада повинна мати власний механізм самоочищення, який має застосовуватись із проведенням ретельних розслідувань фактів недоброчесної та/або неетичної поведінки суддів, а рішення мають бути обґрунтовані належними, достатніми, достовірними та відносимими доказами.

Саме тому ефективним буде надання повноважень на проведення першого етапу кваліфікаційного оцінювання професійної етики та доброчесності Раді суддів України (надалі — РСУ). Він має проводитись відповідно до підходу, запропонованого професором Афанасьєвою М.В., із формуванням рішення та зазначенням конкретного балу. Вказаний етап має бути допуском або недопуском до подальшої процедури  кваліфікаційного оцінювання професійної здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Слід передбачити, що негативне рішення  РСУ може бути оскаржене в адміністративному порядку до ВРП та/або до адміністративного суду.

Мінімальний прохідний бал та зальний бал при проведенні кваліфікаційного оцінювання має встановлюватись ВРП шляхом підсумовування балів, зазначених у рішенні  РСУ та Кваліфікаційної комісії ВРП, із прийняттям рішення про відповідність чи невідповідність займаній чи вакантній посаді судді. Саме тому необхідно внести додаткові зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та викласти її у наступній редакції:

«Стаття 58. Етика судді

1.  Питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України, яка здійснює оцінку професійної етики та доброчесності судді (кандидата на посаду судді).

Стаття 62. Декларація доброчесності судді

1. Суддя зобов'язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Ради суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Радою суддів України.

6. У разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, Рада суддів України проводить відповідну перевірку.

Стаття 83. Завдання та підстави кваліфікаційного оцінювання

1. Кваліфікаційне оцінювання професійної етики та доброчесності проводитися Радою суддів України, кваліфікаційне оцінювання компетентності (професійна, особиста, соціальна тощо) проводиться Кваліфікаційною комісією при Вищій раді правосуддя  з метою визначення професійної здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
   
   
2. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);

2) професійна етика;

3) доброчесність.

3. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.
   
   
4. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є:

1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі в конкурсі;

2) рішення Кваліфікаційної комісії при Вищій раді правосуддя про призначення кваліфікаційного оцінювання професійних навичок судді у випадках, визначених законом.

5. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення встановлюються Законом

Стаття 83-1. Показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

1. КРИТЕРІЙ КОМПЕТЕНТНОСТІ — 500 БАЛІВ, шо оцінюється Кваліфікаційною комісією Вищої ради правосуддя.

Стаття 84. Проведення кваліфікаційного оцінювання

4.  Кваліфікаційне оцінювання проводиться протягом трьох місяців з моменту подання заяви чи прийняття рішення (виключити : прозоро та публічно) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) 22 Кравець О.О. у присутності судді (кандидата на посаду судді), який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб.

У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

У разі непроведення кваліфікаційного оцінювання після спливу трьохмісячного строку з моменту подання заяви чи ухвалення рішення про призначення кваліфікаційного оцінювання судді — суддя вважається таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.

5. Кваліфікаційне оцінювання проводиться наступним чином:

- перший етап кваліфікаційного оцінювання професійної етики та доброчесності проводитися Радою суддів України;

- другий етап кваліфікаційного оцінювання компетентності (професійна, особиста, соціальна тощо) проводиться Кваліфікаційною комісією Вищої ради правосуддя.

Другий етап проводиться тільки в разі набрання не нижче мінімально встановленого Вищою радою правосуддя балу при проходженні першого етапу та прийняття Радою суддів України рішення про відповідність судді (кандидата на посаду судді) стандартам професійної етики та доброчесності.

У разі набрання не нижче мінімально встановленого Вищою радою правосуддя балу при проходженні другого етапу Кваліфікаційна комісія Вищої ради правосуддя ухвалює мотивоване рішення про підтвердження професійної здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді та протягом 5 днів після його прийняття направляє його до Вищої ради правосуддя, яка приймає остаточне рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, із встановленням загального балу.

Стаття 88. Рішення Вищої кваліфікаційної Вищої Ради Правосуддя

1. Вища кваліфікаційна комісія Вищої Ради Правосуддя ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження професійної здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

(Абзац другий — виключити)

2. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Кваліфікаційної комісії Вищої ради правосуддя щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення до Вищої Ради Правосуддя та/ або в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

(П. 3 — виключити)

Стаття 90. Завдання та порядок регулярного оцінювання судді

(П. 5 — виключити)».

Вдосконалення потребують заходи для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Так, заходи, встановлені ст. 73, слід доповнити повноваженням Вищої ради правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя:

• примати рішення про відсторонення від посади посадових осіб органів державної влади та/або місцевого самоврядування на строк до 6 місяців;
• накладати стягнення у вигляді штрафу на посадову особу, яка проявила неповагу до авторитету правосуддя, для чого у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) слід викласти у новій редакції:

«Стаття 185^-3. Прояв неповаги до суду чи авторитету правосуддя

Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, —

тягнуть за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неповага до авторитету правосуддя, що виразилась у явній зневазі до судді, адвоката, прокурора, органів судової влади, прокуратури, адвокатури, невиконання рішень органів суддівського самоврядування, перешкоджанні у виконанні чи у закликах до невиконання судових рішень, які набули законної сили, чи рішень органів суддівського самоврядування, підбурювання до вказаних дій, —

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі діяння, вчинені посадовою особою повторно чи протягом року після накладення адміністративного стягнення, —

тягнуть за собою накладення штрафу від тисячі  до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд —

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Невиконання поручителем зобов’язань, покладених судом під час провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства, —

тягне за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Вища рада правосуддя у залежності від тяжкості вчинку щодо неповаги до авторитету правосуддя чи незалежності суду має право  одночасно застосувати декілька відповідних заходів, встановлених ч. 1 ст. 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Підсумовуючи вищевказане, можна зазначити, що зміна підходів до формування повноважних органів, встановлення справедливих та об’єктивних підходів до кваліфікаційного оцінювання суддів, передача кваліфікаційного оцінювання професійної етики та доброчесності суддів — Раді суддів України, контроль за здійсненням процедур як з боку органів громадянського суспільства, так і шляхом забезпечення ефективного адміністративного та судового оскарження, а також посилення відповідальності за прояв неповаги до суду чи авторитету правосуддя — будуть безумовно сприяти відновленню довіри до судової влади більше, ніж будь-який нормативно-правовий акт з аналогічною назвою.

Прозорі та справедливі правила формування суддівського корпусу встановлять рівновагу між суспільним запитом на зміни та законними очікуваннями учасників вказаних процедур.