Процес укрупнення місцевих загальних судів потребує ґрунтовної переоцінки

Денис Баронін,
суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області,
кандидат юридичних наук

Одним із найбільш помітних аспектів нинішньої судової реформи стало утворення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» окружних судів замість районних, міжрайонних, районних у містах, міських, міськрайонних місцевих загальних судів.

Указами Президента України № 449/2017, № 450/2017, № 451/2017 від 29.12.2017 було ліквідовано або реорганізовано більше 650 раніше існуючих місцевих загальних судів і утворено близько 280 відповідних окружних загальних судів. Тобто кількість місцевих загальних судів була зменшена більш ніж в 2 рази. Способом укрупнення абсолютної більшості раніше існуючих судів стало фактичне перетворення двох чи більше місцевих загальних судів на один окружний суд.

Таке укрупнення судів є дискусійним з погляду його ефективності в аспекті доступності правосуддя та оптимізації видатків державного бюджету. Це підтверджується і позицією найвищого органу суддівського самоврядування в Україні. Так, рішенням XIV позачергового з’їзду суддів України від 13.11.2017 було вирішено звернутися до Президента України із пропозицією відтермінувати початок утворення мережі місцевих окружних судів з метою недопущення обмеження гарантій на звернення до суду під час утворення, реорганізації та ліквідації окремих місцевих судів. Окремі судові установи також публічно звертали увагу на недосконалість процесу укрупнення судів (для прикладу — звернення зборів суддів Київського районного суду м. Харкова щодо оптимізації судів).

На жаль, як показав час, вищевказані звернення не вплинули на процес утворення мережі окружних загальних судів.

Вбачається, що укрупнення місцевих загальних судів не повинно відбуватися автоматично, у цього процесу має існувати логічне підґрунтя. Основним завданням будь-якої реорганізації системи судових установ повинно бути забезпечення належної процесуальної діяльності судів, покращення доступності правосуддя та, якщо це можливо без суттєвої шкоди для забезпечення доступності правосуддя, оптимізація видатків державного бюджету.

З одного боку, зі змісту наказу Державної судової адміністрації України від 08.08.2017 № 843 зрозуміло, що до початку процесу укрупнення місцевих загальних судів із приблизно 650 існуючих судових установ більш ніж 240 мали штатну чисельність 5 суддів або менше. Фактична чисельність суддів в цих судах, як правило, є ще меншою за штатну, адже, згідно із повідомленням Ради суддів України від 19.04.2019, вакантними в Україні є майже 2000 суддівських посад і 1200 суддів не здійснюють правосуддя з різноманітних причин. Ефективний та швидкий розгляд справ у таких невеликих судових установах не завжди може бути забезпечений з огляду на малу кількість суддів та неможливість формування колегій суддів за деякими категоріями справ. Крім того, при автоматизованому розподілі справ слід забезпечити принцип випадковості, для чого потрібно мати хоча б двох суддів, уповноважених здійснювати відповідний вид провадження. В таких випадках об’єднання невеликих судів може здаватися доцільним, адже його наслідками стане забезпечення належної процесуальної діяльності судів на відповідній території та можливість запровадження внутрішньої спеціалізації серед суддів конкретного суду.

Разом з тим, слід пам’ятати, що велика кількість суддів, які не мають повноважень на здійснення правосуддя, а також значна кількість вакантних посад суддів є тимчасовими та штучно створеними явищами. Тобто в разі належного заповнення невеликих судових установ суддівськими кадрами потреба в укрупненні цих установ автоматично відпаде.

З іншого боку, виглядає повністю необґрунтованим з погляду доцільності й ефективності процес об’єднання між собою декількох порівняно великих судів, у кожному з яких чисельність суддів є достатньою для належної процесуальної діяльності. Зміст указів Президента України № 449/2017, № 450/2017, № 451/2017 від 29.12.2017 дозволяє дійти висновку про те, що під час утворення окружних судів було фактично об’єднано між собою 41 місцевий загальний суд із штатною чисельністю від 6 до 10 суддів та 66 місцевих загальних судів із штатною чисельністю понад 11 суддів.

По-перше, внаслідок такого об’єднання може безпідставно погіршитися доступність правосуддя для мешканців територій, де відбулося укрупнення судів. До того ж, як вказують науковці, зокрема доктор юридичних наук Овчаренко О.М., визначення судових округів, відмінних від адміністративно-територіального поділу держави, суперечить засаді доступності правосуддя, адже це незручно і незрозуміло для громадян. У разі об’єднання двох судових установ із великим штатом суддів часто виникатимуть ситуації, коли громадяни змушені будуть прибувати на судові засідання до приміщення суду на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, хоча судова установа, яка розташована за місцем їхнього мешкання, за кількістю суддів здатна надати доступ до правосуддя і без об’єднання з іншими судами.

По-друге, судді та присяжні будуть вимушені систематично виїжджати до іншого населеного пункту, району області або району міста з метою участі в колегіальному розгляді кримінальних і цивільних справ. Такі переїзди зумовлять неефективне використання робочого часу суддів і присяжних, наслідком чого стане порушення розумних строків розгляду справ. Більш того, такі переїзди зумовлять багатомільйонні систематичні витрати держави на оплату палива та придбання службових автомобілів. Отже, укрупнення судів у цьому разі не можна обґрунтувати навіть погляду економії бюджетних коштів.

По-третє, в процесі перетворення деяких порівняно великих судів на окружні суди відсутня внутрішня логіка та послідовність. У деяких районах (наприклад, у Дарницькому районі м. Києва, де знаходиться районний суд зі штатною чисельністю 30 суддівських посад) раніше існуючий суд був перетворений на окружний суд без об’єднання з іншими судами, а в інших настільки ж великих за чисельністю суддів районах (наприклад, Голосіївський та Печерський райони м. Києва, де знаходяться районні суди зі штатною чисельністю 26 та 36 суддівських посад) відбулося об’єднання судів. Перелік подібних прикладів вибіркового об’єднання великих за штатом судових установ можна продовжувати, проте відстежити в цьому процесі будь-яку логічну послідовність вкрай складно.

Отже, у переважній більшості випадків злиття судів не несе очевидних переваг ані для організації роботи суддів та судів, ані для забезпечення доступності правосуддя, ані для економії бюджетних коштів.

Залишається сподіватися, що теперішній Президент України зверне свою увагу на затверджену мережу окружних загальних судів та у встановленому законом порядку ініціює її приведення у відповідність принципам розумності, ефективності та доступності правосуддя.