Чи всі рівні в конкурсі на зайняття вакантних посад? У кого більше прав?

Ганна Бондаренко,
суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

У мережі «Facebook» неодноразово виникають гарячі полеміки щодо оголошення і проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсу на зайняття вакантних посад в місцевих судах.

Приводом стала публікація в «Судово-юридичній газеті» звернення 98 суддів до ВККС з вимогою дотримання вимог ст. 79 Закону України « Про судоустрій та статус суддів» щодо врахування права суддів на переведення при оголошенні і проведенні конкурсу на вакантні посади. Одразу зазначу, що я також підписала це звернення, бо чекаю переведення ще з 2014 року.

Кандидати в судді закидають суддям: «А чого ви раніше не зверталися, чому раніше не ставили питання про оголошення конкурсу?». Думаю доречним буде зробити невеликий екскурс в історію і нагадати, що з 2014 року розпочались процедури внесення змін до профільного законодавства, яке визначало процедуру добору, призначення та подальшої суддівської кар’єри. Однак 2015-2016 роки були значущими для змін, яких зазнало законодавство щодо судоустрою і статусу суддів в Україні.

Ще важливими є обставини, що в 2014-2015 роках відбувалось переведення суддів із зони АТО в інші суди. І це було правильно, оскільки вимагало негайного вирішення. Колеги залишали рідний дім і їхали будь-куди, тому що їх життя і життя їх родин було під смертельною загрозою.

Останній до цього часу конкурс на посади суддів відбувався в травні 2015 року і, переважно, стосувався переведення суддів в господарські суди, та й в цілому кількість вакансій була невеликою. Отже, багато і багато суддів, які призначались до 2013 року, а також ті, які пройшли добір в 2013 році, а призначались вже в 2016 році, зараз чекають цього конкурсу.

Найчастіше мені задають питання: «А чого ви призначались на посаду, якщо не хочете працювати в цьому місці?» Відповідаю. Я призначалась на посаду в іншому місті, оскільки знала, що законом передбачена процедура переведення. І можливість переведення судді з одного суду до іншого, власне і називається «принципом правової визначеності». До того ж, процедура переведення суддів на конкурсних засадах не є новелою в законодавстві, оскільки це було передбачено і редакцією закону від 07.07.2010 року.

Багато років тому я подавала документи на конкурс в той суд, в якому я могла зайняти посаду судді з врахуванням балів, які отримала в процедурі добору. Це був вже другий конкурс в якому я прийняла участь.

В Синельниківському міськрайонному суді, в якому я здійснюю правосуддя зараз, я відпрацювала вже сім років, здала кваліфікаційні іспити, пройшла процедуру кваліфікаційного оцінювання, тобто підтвердила здатність здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня і спеціалізації,  і ще рік тому призначена на посаду. Вже за новою процедурою та іншим президентом.

Запевняю, я  працюю повноцінно, з таким же навантаженням як і мої колеги, а не за принципом «нічого не розглядати, нехай комусь іншому це все залишиться у спадок».

Безумовно, за сім років я набула безцінного досвіду, який можна отримати тільки в цій роботі, а особливо в першій інстанції. Але я хочу нагадати тезу - «Судді також люди». З часом багато чого змінюється - особисті, сімейні обставини, стан здоров’я.

Багато хто з нас, тобто з діючих суддів, призначались на посаду знаючи про те, що через деякий час, за умови сумлінної і добросовісної роботи, за наявності вільної посади, у них виникає право на переведення.

Для того, щоб ви наочно уявили собі цю ситуацію я скажу, що щоденно на роботу і з роботи я проїжджаю 120 км. Оскільки часу в дорозі достатньо, то я порахувала, що за останні п’ять років я подолала відстань, яка втричі перевищує окружність Земної кулі, тобто загалом  132000 км.

Думаю доречним тут буде згадати і про практичний аспект цього питання. Ті, хто працюють на більший відстані ніж та, яка дозволяє кожного дня їздити на роботу і з роботи, вимушені винаймати житло в іншому населеному пункті. А з врахуванням того, що половина від загальної кількості суддів ще не пройшла кваліфоцінювання, то це дуже вагомі витрати із бюджету, які ніким не компенсуються. Та і витрати на проїзд складають щомісяця не малу суму.

Я певний час жила в місті в якому працювала, але коли в листопаді 2014 року постановою КМУ суддів дорівняли до державних службовців і обмежили заробітну плату сумою в 6500 грн., при тому, що вже на той час мінімальна суддівська винагорода була вже 12000 грн., то вимушена була з сім’єю повернутися до рідного міста, бо взагалі було не зрозуміло - на які кошти жити далі. Хоча вже наприкінці грудня був зроблений перерахунок і нам повернули розмір суддівської винагороди на рівні визначеному законом.

Особливо хочу зазначити, що питання переводу суддів з одного суду до іншого, давно турбує суддівську спільноту. Показником цього є те, що Міжрегіональною робочою групою РСУ був підготовлений проект рішення РСУ, в якому зазначалось, що при оголошенні конкурсу на зайняття вакантних посад необхідно враховувати інтереси працюючих суддів і, відповідно, розподілити вільні вакансії по квоті 50/50 для кандидатів із числа резерву та для діючих суддів. На мою думку це справедлива пропозиція і вона дійсно дозволить врахувати інтереси обох категорій кандидатів. Але, нажаль, обговорення цього питання 21 червня 2019 року не відбулось.

Ми всі не один раз чули прогнози про те, що конкурс на вільні посади буде проголошений навесні, наступного місяця, тощо. Ще в березні 2018 року було проголошено про те, що найближчим часом ДСА обрахує кількість штатних посад, буде визначена кількість вакантних посад і буде оголошений конкурс.

27 червня 2019 року на офіційному сайті ВККС з’явилась публікація під заголовком «Стосовно ситуації навколо конкурсу на посаду судді місцевого суду». На мою думку ця публікація задала ще більше питань, ніж їх було до неї. Наразі, перечитавши декілька разів публікацію на сайті ВККС, хочу зауважити наступне: ВККС розділяє учасників конкурсного процесу на три категорії. Це судді, кандидати, які перебувають в резерві, і кандидати для яких оголошено складення кваліфікаційного іспиту в липні-серпні 2019 року.

В останньому абзаці цієї публікації чітко зазначено про те, що наступного тижня буде оголошений конкурс для КАНДИДАТІВ в судді: «Також інформуємо, що конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів для кандидатів на посаду судді заплановано оголосити наступного тижня».

Саме у зв’язку з тим, що Комісія визначила окрему категорію кандидатів, для яких буде оголошений конкурс, вважаю за доречне звернутись до норм Закону та локальних нормативних актів Комісії.

Отже, згідно з ч. 8 ст. 79 Закону України « Про судоустрій та статус суддів»: Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.

Із положень Закону вбачається, що передбачено дві категорії кандидатів на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду, а саме кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Разом з тим, Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, яке затверджено рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (зі змінами, внесеними рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 вересня 2017 року № 97/зп-17, від 05 жовтня 2018 року № 215/зп-18) більш детально регламентує визначення осіб, які є кандидатами на посаду судді.

В преамбулі Положення зазначено наступне: «кандидат – кандидат на посаду судді, зарахований до резерву на заміщення вакантних посад судді відповідно до статті 78 Закону, суддя, який виявив намір бути переведеним до іншого суду того ж самого або іншого рівня тієї ж або іншої спеціалізації відповідно до статті 82 Закону…». Таким чином, Положенням про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді визначено, що кандидатом, який має право приймати участь у конкурсі на переведення - є кандидат на посаду судді, який зарахований до резерву або суддя, який виявив намір бути переведеним до іншого суду.

Оскільки Положенням не передбачена така категорія кандидатів на участь у конкурсі, як такі «які упродовж липня–серпня 2019 року складатимуть кваліфікаційний іспит», то є незрозумілим яким чином Комісія може враховувати їх кількість для визначення вакантних посад на які буде оголошений конкурс.

Але особливе занепокоєння викликає те, яким чином будуть реалізовані положення ч. 12, 13 ст. 79 Закону «Про судоустрій і статус суддів», якими визначені умови встановлення результатів конкурсу. Річ в тому, що Законом передбачено , що конкурс на зайняття вакантної посади судді полягає у визначенні учасника конкурсу, який має вищу позицію за рейтингом. У разі однакової позиції за рейтингом серед кандидатів на посаду судді та суддів, … перевага надається учаснику, який набрав більшу кількість балів із виконаного під час кваліфікаційного іспиту практичного завдання, а за однакової кількості балів - учаснику, який є суддею.

Оце і є головною інтригою конкурсу, оскільки загальновідомим є той факт, що кваліфікаційні іспити для кандидатів на посаду судді і для суддів проводились за різними процедурами. При цьому, кандидати вважають, що вони перебували в більш складних умовах здачі іспитів, а судді нарікають на те, що до них ставилися упереджено і з більшою прискіпливістю перевіряли їх практичні завдання.

Факт залишається фактом - в переважній більшості бали, які отримані суддями під час кваліфікаційних іспитів є меншими від балів, які отримали кандидати за наслідками свого кваліфіспиту. Питання ще й в тому, що судді писали практичне завдання з обраної спеціалізації (господарська, адміністративна, цивільна, кримінальна). А кандидатам було надано право писати практичну роботу з декількох спеціалізацій.

Той факт, що виконання практичних робіт суддями і кандидатами оцінювалися за різними  критеріями, був визнаний і представниками ВККС. В який спосіб Комісія має намір вийти з цієї ситуації  залишається таємницею і до цього часу.

Пунктом 2.4. Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді встановлено, що конкурс проводиться на основі рейтингу, складеного за результатами кваліфікаційних іспитів у межах процедури добору суддів (для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву) чи іспитів у межах процедури кваліфікаційного

оцінювання (для суддів, які подали заяви про участь у конкурсі). Із цього можливо припустити, що рейтинг, все ж таки, буде складатися окремо для суддів, і для кандидатів судді. І ця колізія могла би бути вирішена при допомозі принципу квотування вакансій. Повторюсь, мені здається справедливою пропозиція Міжрегіональної групи РСУ врахувати розподіл вакансій 50/50.

Але є незрозумілим які вакансії будуть включені в конкурс на наступному тижні, а які залишаться на майбутнє. Таким чином, Комісія на власний розсуд, до речі, це прямо зазначено в публікації на сайті від 27.06.2019 року, залишає за собою право визначати кількість вакансій і умови проведення конкурсу, оголошеного на конкретні вакансії. Хоча це й не відноситься до дискреційних повноважень комісії, оскільки є спеціальна норма закону і така заява іде в розріз з положеннями статті 79 Закону «Про судоустрій і статус суддів».

Я щиро хочу уникнути протистояння між суддями і кандидатами в судді під час проведення цього конкурсу. Кандидати наполягають на тому, що добір оголошувався в 2017 році і саме на ці вакансії вони мають право претендувати. Однак, хочу зауважити, що добір оголошується не з метою заповнення конкретних вакансій. Для заповнення вільних вакансій передбачена процедура конкурсу.

Отже, декларація про те, що саме кандидати мають переважне право на заповнення вільних вакансій, вже створює дискримінацію для іншої категорії кандидатів, а саме  суддів. Не спростовуючи право кандидатів на якнайшвидше оголошення і проведення конкурсу на вакантні посади, я все ж хочу звернути увагу професійної спільноти і на право інших кандидатів, а саме суддів, приймати участь у конкурсі на зайняття вакантних посад в місцевих судах.

Стаття 8 Конституції України визначає, що в Україні діє принцип верховенства права. В рішенні Конституційного Суду України у справі N 1-7/2011 21 червня 2011 року N 7-рп/2011 за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих  положень законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Вищу раду юстиції" (справа про повноваження державних органів  у сфері судоустрою) зазначено: «Порядок переведення судді з  одного  суду до  іншого не врегульовано на конституційному рівні, тому, згідно з  пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) він має визначатися виключно законами України».

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рішенні «Олександр Волков проти України» Європейським судом з прав людини наведена доповідь Комісара з прав людини Ради Європи Томаса Хаммарберга, за результатами його візиту в Україну (19-26 листопада 2011 року), CommDH(2012)10, 23 лютого 2012 року.

Відповідні положення доповіді зазначають таке:

«Комісар закликає українську владу повною мірою виконувати рекомендації Венеціанської комісії щодо необхідності впорядкувати та уточнити процедури і критерії, пов’язані з призначенням і звільненням суддів, а також застосуванням дисциплінарних заходів. Важливо встановити відповідні гарантії для забезпечення справедливості й виключення ризику політизації під час застосування дисциплінарних процедур. Що стосується процесу призначення кандидатів на суддівські посади, вирішальним має бути їхня кваліфікація та особисті якості».

Безумовно, члени Комісії обізнані в позиції Венеціанської комісії з приводу цього питання. Тому, на мій погляд, є особливо важливим уникнути оголошення конкурсу в різний час для різних категорій кандидатів, оскільки це призведе до дискримінації певної групи.

Єдиним можливим і справедливим рішенням для дотримання не тільки балансу суспільного запиту, інтересів конкурсантів, але й вимог закону - є оголошення конкурсу для всіх для кого це право передбачено законом.