Велика Палата Верховного Суду вказала скаржнику виконавця на календарні дні

Андрій Авторгов,
приватний виконавець, к.ю.н

Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21 квітня 1999 року було визначено можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця у судовому порядку до суду, який видав виконавчий документ, або ж, у певних випадках, до адміністративного суду. Строк на подання такої скарги (позову в адміністративному судочинстві) на той час визначався не вказаним законом, а відповідними процесуальними кодексами. І ГПК, і ЦПК, і КАС було передбачено, що скаргу (позов) на дії чи бездіяльність державного виконавця слід подати протягом 10 днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, а у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій — у триденний строк.

5 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII. У ньому, на відміну від попереднього закону, строк на оскарження рішень та дій виконавця законодавцем вже було визначено. Так, відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів Державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, а рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1404-VIII було викладено в новій редакції ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, в якій ішлося про те, що скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

При цьому ані в Цивільний процесуальний кодекс України, ані в Кодекс адміністративного судочинства відповідних змін щодо обрахунку строку на подання скарги в робочих днях внесено не було, з чого і почалася колізія, про яку піде мова у цій публікації.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII та ГПК визначали строк на оскарження дій та бездіяльності виконавці у робочих днях, а ЦПК і КАС — в календарних днях. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 процесуальні кодекси було ухвалено в новій редакції. В ГПК знову була повернута норма про 10-денний строк на оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця, без зазначення того, що мова йде саме про робочі дні (ст. 341 ГПК). Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» у цій частині став суперечити усім трьом процесуальним кодексам.

Нещодавно на розгляд Великої Палати Верховного Суду була передана справа №920/149/18. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. За висновком суду, правова колізія виникла між нормою ч. 1 ст. 341 ГПК України та нормою ч. 5 ст. 74 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої служби.

13 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у цій справі, в якій дійшла наступного висновку: «Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений п. «а» ч. 1 ст. 341 цього Кодексу».

ВП ВС також зазначила, що ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. А ст. 74 Закону України №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до ч. 3 ст. 74 зазначеного Закону, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постанова ВП ВС, прийнята, нагадаю, 13.03.2019, була оприлюднена в ЄДРСР лише 02.04.2019. Вочевидь, не будучи обізнаною із зазначеною позицією ВП ВС, перша судова палата Касаційного цивільного суду 27.03.2019 прийняла постанову у справі №761/14012/17-ц. У цій постанов, КЦС ВС дійшов прямо протилежного висновку. Задовольняючі касаційну скаргу та скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд зазначив, що «…враховуючи те, що десятиденний строк на подання скарги на рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення ЦПК України (як і ст. 287 КАС України) визначає у календарних днях, а Закон України «Про виконавче провадження» — у робочих днях, суд касаційної інстанції вважає, що за наявності суперечностей у змісті вказаних норм заявник мав законне очікування на те, щоб його скарга на дії та рішення виконавця була прийнята судом до провадження протягом десяти робочих днів з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів».

На моє особисте переконання, рішення Касаційного цивільного суду все ж більше відповідає принципу верховенства права, аніж рішення ВП ВС з огляду на ту колізію законодавства, яка все ж має місце. У своїх публікаціях я неодноразово зазначав, що на сьогоднішній день є нагальна необхідність провести певну ревізію та роботу над помилками чинного Закону України «Про виконавче провадження». Це стосується, в тому числі, й чіткого визначення строків у виконавчому провадженні.

Так, у ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати. Разом з тим, в одних статтях зазначеного Закону (ч. 4 ст. 4, ч. 3 ст. 9, ч. 4 ст. 13, ч. 3 ст. 23 тощо) зазначаються саме робочі дні. В інших статтях (ч. 2 ст. 23, ч. 8 ст. 48, ч. 2 ст. та ч. 5 ст. 57) посилання на робочі дні відсутнє.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 липня 1998 року №11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення ч. 2 і 3 ст. 84 та ч. 2 і 4 ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: «Термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні».

ЄСПЛ зазначав, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями. У даному ж випадку виправити законодавство не складає великої проблеми.