Оцінювання суддів іншими суддями: «війна» у суді чи можливість вирішення проблем в колективі?

Віктор Данко, 
голова Ужгородського міськрайонного суду 
Закарпатської області

Андрій Іванов,
суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області

Усім відомо, що суддів зобов’язано регулярно проходити оцінювання згідно ст. 90 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» протягом перебування на посаді з метою:

• виявлення індивідуальних потреб судді щодо вдосконалення, стимулювання його до підтримання кваліфікації на належному рівні;
• професійного зростання.

На виконання цієї норми закону Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та НШСУ розроблено проект Порядку і методології оцінювання та самооцінювання судді.

У своєму рішенні від 25 лютого 2019 року РСУ затвердила пропозиції та зауваження до вказаного порядку та рекомендувала ВККСУ створити робочу групу у складі представників Ради суддів України, Національної школи суддів України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та інших зацікавлених осіб для розробки та доопрацювання цього проекту.

Пропозиції та зауваження РСУ обґрунтовує, серед іншого, необхідністю уникнути ризиків неправомірного впливу на суддю при здійсненні регулярного оцінювання. Мова йде, в тому числі, про те, що оцінювання судді іншими суддями може викликати конфлікти у суддівських колективах. Та з іншої точки зору, можливо, що оцінювання судді іншими суддями, запропоноване ВККС, все ж є можливістю вирішити ті конфлікти у судах, які тривають роками.

Хотілось би висвітлити цю проблему, яка існує в багатьох суддівських колективах.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Якщо виходити з того, що кожен суддя чесно, добросовісно виконує свої суддівські обов’язки, з повагою ставиться до учасників процесу, колег тощо, то проблем ніби й немає. Однак з впевненістю можна сказати, що це не так.

У багатьох суддівських колективах «тліють» латентні конфлікти, причиною виникнення яких є те, що частина суддів дійсно добросовісно ставляться до роботи, але є й такі, хто використовує будь-які можливості, щоб зменшити собі навантаження, менше розглянути справ, уникнути розгляду якоїсь скандальної справи, що автоматично перекладає розгляд справ на плечі інших суддів. Інколи ці «нариви» прориваються. Ми бачили і ліквідації судів, і звільнення суддів через їх неналежне ставлення до обов’язків судді та колег.

Але фактично вплинути в теперішній час на таких суддів у керівництва судів і колективів суддів майже немає можливості. Просто тому, що відсутні реальні механізми впливу. При цьому судді для уникнення від розподілу судових справ чи від слухання конкретної справи використовують, можна так сказати, «законні» методи. Підстави для притягнення такого судді ніби й відсутні, але в суддівському середовищі, в судових колективах дуже чітко видно, хто працює, як і слід, 21 робочий день на місяць, а хто — наприклад, 6–10 днів, хто по звичайній справі тижнями знаходиться у нарадчій кімнаті, а хто раз за разом заявляє собі самовідводи з підстав, визначених вільним тлумаченням «бангалорських принципів», а не процесуальними кодексами, тощо.

Спробуємо навести приклади, як суддя «законно» може уникнути розподілу на нього судових справ.

Відповідно до п. 4 ст. 3 розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, не розподіляються щодо конкретного судді судові справи та матеріали кримінального провадження, що надійшли, в тому числі:

• за три календарні дні включно до початку відпустки або відрядження судді, якщо її тривалість становить чотирнадцять календарних днів або менше. Тобто, наприклад, відрядження на семінар з підвищення кваліфікації може бути використане для отримання трьох календарних днів нерозподілу справ на суддю. Є такі судді, які постійно підвищують свій професійний рівень, беручи участь у різних семінарах, заходах, конференціях тощо, а решта в цей час з «не підвищеним рівнем знань» «тягне», як може, усю роботу в судах. Можна сказати, що в цьому немає нічого страшного, але, наприклад, участь у чотирьох заходах підряд — мінус дванадцять робочих днів розподілу судових справ;

• за чотирнадцять календарних днів включно до початку відпустки або відрядження судді, якщо її тривалість становить більше чотирнадцяти календарних днів. Беручи до уваги, що відповідно до ст. 136 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суддям надається відпустка тривалістю 30 днів, а тим, хто має стаж роботи більше 10 років, тривалістю 45 днів, при «правильному» підході можна уникнути розподілу судових справ від 15 до 45 днів на рік.

А якщо ще «схитрувати» і сходити під час відпустки на лікарняний, можна добитись дуже «вагомих результатів» в уникненні авторозподілу судових справ.

Крім того, судові справи не розподіляються на суддю, який перебуває в нарадчій кімнаті. Використовуючи цю норму, деякі судді, розуміючи, що до суду надійшла «скандальна» справа, по якій сторони в перспективі можуть писати скарги, в тому числі до ВРП, швиденько йдуть у нарадчу кімнату, залишаючи свою суддівську біографію «кришталево чистою».

Для уникнення розгляду конкретної справи використовуються і такі вже застарілі методи, як залишення позовів без руху, самовідводи, повернення обвинувальних актів прокурорам тощо. Однак з’являються й нові, «прогресивні» засоби уникнення слухання конкретної судової справи. Такі, наприклад, як інститут врегулювання спору за участю судді. У завідомо непримиримих спорах, які роками, наприклад, розглядались вже в суді, суддя пропонує застосувати порядок врегулювання спору за участю судді, але робить це, завідомо розуміючи, що ніякого врегулювання не вийде, а метою такого «врегулювання» є те, що у випадку недосягнення сторонами мирного врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається, тобто справа передається на повторний авторозподіл і до цього судді вже не потрапляє.

У статті згадується тільки невеличка частина методів, способів та заходів, які можуть використовуватись суддями для того, щоб слухати менше справ, уникати скандальних, складних справ. Ця проблема існує у багатьох судах і потребує вирішення. Адже підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності нібито й немає, однак у суддівському колективі дуже чітко видно усі ці негаразди, і судді, які сумлінно працюють, мають право на те, щоб і інші судді також добросовісно виконували свої обов’язки.

Таким чином, проблеми в суддівських колективах є. Робити вигляд, що все добре і всі працюють однаково — обманювати себе. Можливо, запропонований ВККС та НШСУ порядок регулярного оцінювання та оцінювання суддями своїх колег не є бездоганним, однак з певним доопрацюванням він може дати поштовх для реальної переоцінки суддями стану речей у їхніх судах.

Відповідно до ст. 191 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», результати регулярного оцінювання можуть враховуватися тільки під час розгляду питання про проведення конкурсу на зайняття посади у відповідному суді. Вважаємо, що результати регулярного оцінювання можна використовувати і для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У ст. 106 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» слід внести відповідні зміни, де зазначити, що отримання негативних результатів оцінювання іншими суддями відповідного суду шляхом анкетування є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Такий крок дасть змогу суддівським колективам впливати на колег, які відверто не хочуть працювати чи працюють абияк, «на галай-балай».