Застосування практичних форм навчання при підготовці юристів

Андрій Грушицький,
суддя Волинського апеляційного суду, к.ю.н. 

Проблема організації начального процесу у вищих навчальних закладах є надзвичайно актуальною та не залишається поза увагою сучасних дослідників, викладачів-практиків та науковців. Вища школа висуває нові вимоги до організації навчально-виховного процесу підготовки майбутніх фахівців, що зумовлено низкою потреб і закономірностей розвитку сучасного суспільства. Поряд із такими класичними формами навчального процесу, як лекція та семінар, слід застосовувати форми організації навчального заняття більш практичного спрямування.

Підготовка кадрів вищої кваліфікації в сфері юриспруденції відіграє неоціненну роль у забезпеченні органів державної влади, правосуддя та правопорядку спеціалістами-юристами, тому вища юридична освіта посідає особливе місце в системі освіти України. Це обумовлено тією роллю, яку відіграє професія юриста у вирішенні багатьох завдань, пов’язаних із забезпеченням нормального функціонування держави і всебічним захистом громадянських прав і свобод. Сьогодні професійна підготовка майбутніх юристів до професійної діяльності у правовій системі України має сприяти підвищенню їх конкурентоспроможності на ринку праці, де отримувані у вузі знання, уміння і навики дозволяють адаптуватися у сучасному суспільстві.

Напевне, слід погодитися з думкою, яка існує в середовищі юристів, про те, що правову реформу, в т. ч. реформу судову як її складову слід проводити з урахуванням того, що починати слід з якісних змін у сфері юридичної освіти.

Згідно стандарту вищої освіти за спеціальністю 081 «Право» для першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1379 від 12.12.2018, цілями навчання є формування компетентностей, необхідних для розуміння природи і функцій права, змісту його основних правових інститутів, застосування права, а також меж правового регулювання різних суспільних відносин.

До загальних компетентностей випускника за стандартом належать, серед іншого, здатність до абстрактного, логічного та критичного мислення, аналізу і синтезу, здатність застосовувати знання у професійній діяльності у стандартних та окремих нестандартних ситуаціях, вміння працювати самостійно, а також працювати у команді колег за фахом.

До спеціальних (фахових, предметних) компетентностей належать навички реалізації та застосування норм матеріального і процесуального права, уміння застосовувати знання у практичній діяльності при моделюванні правових ситуацій, здатність визначати належні та прийнятні для юридичного аналізу факти, аналізувати правові проблеми та формувати правові позиції, застосовувати юридичну аргументацію, виявляти проблеми правового регулювання і пропонувати способи їх вирішення, включаючи подолання юридичної невизначеності, навички логічного, критичного і системного аналізу документів, консультування з правових питань, самостійної підготовки проектів актів правозастосування, здатність до критичного та системного аналізу правових явищ і застосування набутих знань у професійній діяльності [1].

За цим формальним переліком юрист-практик, якому доведеться працювати з молодим випускником, або його потенційний клієнт бачать прагматичну мету: вища освіта має готувати саме юристів, а не просто випускників юридичних вузів з дипломами, але без навичок юридичної діяльності.

На риторичне запитання: «Чому значна частина випускників юридичних вузів, які рекомендуються для роботи, не завжди можуть відповісти на елементарні питання, пов’язані із застосуванням права?» можна спробувати дати відповідь, що причину слід шукати у співвідношенні теоретичного і практичного компонентів у сучасній юридичній освіті. Навчання майбутніх юристів сьогодні уже не може носити чисто теоретичний характер — слід звернути увагу на посилення практичної, прикладної спрямованості правової підготовки [2].

Проблема організації начального процесу у вищих навчальних закладах була актуальною на всіх історичних етапах становлення та розвитку суспільства. Не залишається вона поза увагою і сучасних дослідників, викладачів-практиків та науковців. Вища школа висуває нові вимоги до організації навчально-виховного процесу підготовки майбутніх фахівців, що зумовлено низкою потреб і закономірностей розвитку сучасного суспільства [3, с. 3].

Аксіомою є той факт, що поряд із такими класичними формами навчального процесу, як лекція та семінар, слід застосовувати форми організації навчального заняття більш практичного спрямування.

Лекція як основна форма організації навчального заняття ґрунтується на інформаційно-монологічному методі подачі та пояснення матеріалу й організації пізнавальної діяльності студентів. Викладач у систематизованій, доказовій та аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний матеріал та інші засоби навчання [3, с. 3].

Відомий хірург і педагог М. І. Пирогов стверджував, що лекцію слід читати тільки у тому випадку, якщо лектор володіє абсолютно новим науковим матеріалом або наділений особливим даром слова [4].

Семінар — це особлива форма організації навчальних занять, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію й закріплення теоретичного матеріалу. Це групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарські заняття — логічне продовження лекцій. Це важлива форма розвитку самостійності мислення, творчості студентів. Метою проведення семінарів є поглиблення, розширення й конкретизація знань, а також перевірка ефективності та якості їх засвоєння [3, с. 71].

У наш час все більшої популярності набувають тренінгові методи навчання, що орієнтовані на відпрацювання й закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь слухачів (учасників), взаємний обмін досвідом та використання ефективної групової взаємодії.

Тренінг базується на принципах, що кардинально відрізняють його від традиційного навчання. До принципів, які покладено в основу тренінгу, належать:

Принцип активності. У тренінгу слухачі залучаються до спеціально розроблених дій. Це, наприклад, програвання тієї чи іншої ситуації, виконання вправ, спостереження за спеціальною схемою. Особливо ефективними для досягнення цілей тренінгу є ситуації, які дозволяють брати участь усім учасникам одночасно. Принцип активності спирається на ідею про те, що людина засвоює 10% того, що чує, 50% того, що бачить, 70% того, що промовляє, та 90%, того, що робить сама. Отже, активність учасників тренінгової групи носить особливий характер, відмінний від активності людини, що слухає лекцію, читає книгу.

Принцип дослідницької (творчої) позиції. Викладач (тренер) організовує такі ситуації, які сприяють розвитку творчості та дають можливість членам групи усвідомити, апробувати нові способи поведінки, експериментувати з ними. У ході тренінгу учасники групи знаходять і усвідомлюють вже відомі ідеї та закономірності, а також розкривають та удосконалюють свої особисті якості та здібності.

Принцип об’єктивації (усвідомлення) поведінки. Для здійснення цього принципу використовуються додаткові засоби об’єктивації поведінки (наприклад, відеозапис поведінки учасників групи в тих чи інших ситуаціях з наступним переглядом і обговоренням). Вдало організовані заняття переводять поведінку учасників з імпульсивного на об’єктивований рівень, що дозволяє досягати успіхів в тренінгу.

Принцип партнерського (суб’єкт-суб’єктного) спілкування. Це таке спілкування, при якому враховуються інтереси інших учасників взаємодії, їх почуття, емоції, переживання, визнається цінність особистості іншої людини. Вміла реалізація цього принципу створює в групі атмосферу безпеки, довіри, відкритості, що дозволяє працювати, не боячись помилок.

Послідовна реалізація названих принципів – одна з умов ефективної роботи групи. Ефективність тренінгу також багато в чому залежить від того, наскільки великим арсеналом засобів володіє викладач (тренер) для досягнення тієї чи іншої мети [5].

Такі методичні прийоми, як проведення міні-лекцій (у т. ч. з використанням презентації), демонстрація навчального відео, робота в малих групах, експрес-опитування з використанням клікерів, уже тривалий час успішно використовуються Національною школою суддів України під час спеціальної підготовки кандидатів на посади суддів, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів [6].

Як значний позитив слід відзначити, що як викладачам (тренерам), так і слухачам програм спеціальної підготовки кандидатів на посади суддів забезпечено доступ до веб-платформи Національної школи суддів України «Електронна система тестування», на якій містяться матеріали тренінгів, а також за допомогою якої в автоматизованому режимі відбувається здача тестів та виконання практичних завдань.

Також, на наше переконання, необхідне запровадження у навчальні програми юридичних вузів і факультетів нових спеціальностей, навчальних дисциплін, курсів, спецкурсів з метою забезпечення навчального процесу новими ідеями, інноваційними технологіями, сучасними інтерактивними засобами пізнання, що стане надійною основою фахової підготовки висококваліфікованих юристів.

Крім того, слід зазначити, що ще у 1901 році професор Фроммгольд опублікував у німецькому журналі Deutsche Juristen-Zeitung замітку під назвою Juristische Kliniken, де вказав на велике значення, яке мають для лікарської практики клініки, що існували у той час при медичних факультетах та академіях, та запропонував на їх зразок створити клініки при юридичних вищих навчальних закладах, де студенти під керівництвом професора не вирішували б видумані або віджилі юридичні казуси, а надавали б безпосередню юридичну допомогу особам, які її потребують, займаючись живими, ще не надуманими справами [2].

Перші юридичні клініки в Україні створювались, як правило, при юридичних вузах за участю молодіжних студентських та інших громадських організацій у 1996–1999 роках у Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Ужгороді, Бердянську, Сімферополі, Луцьку. Станом на початок 2019 року, за даними Асоціації, юридичних клінік в Україні нараховується понад 50, до їх діяльності залучено 289 викладачів та понад 2700 студентів [7].

Крім навчально-виховної функції, юридичні клініки тривалий час виконують також важливу соціальну функцію як суб’єкти надання безоплатної первинної правової допомоги [8, с. 14].

Звичайно, із розвитком системи безоплатної правової допомоги більш якісно така допомога буде надаватися дипломованими адвокатами, проте очевидно, що залишиться поле діяльності і для юридичних клінік.

Отже, запровадження нових тренінгових форм навчання, використання досвіду роботи юридичних клінік, запровадження нових спеціалізацій, використання інтерактивних методик, комп’ютерних систем та онлайн-технологій, ноотехнологій, грід-технологій для уніфікації навчального процесу є важливим інструментом забезпечення якості вищої юридичної освіти через надання їй практичного спрямування.

Джерела та література

1. Стандарт вищої освіти за спеціальністю 081 «Право» для першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 12 грудня 2018 року № 1379 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/vishcha-osvita/zatverdzeni%20standarty/12/21/081-pravo-bakalavr.pdf.

2. Єлов В. А. Готувати юристів, а не «випускників юридичних вузів» // Юридичний вісник України. – 2003. – №34.

3. Мачинська Н. І., Стельмах С. С. Сучасні форми організації навчального процесу у вищій школі: навчально-методичний посібник / Н. І. Мачинська, С. С. Стельмах. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. – 180 с.

4. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход / А. А. Вербицкий. – М., 1991.

5. Тренінгові методи навчання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.cym.org/MO/vykhovnyky/content/treningovi_metody_navchannja.pdf.

6. Фулей Т. І. Інтерактивні методи навчання у підготовці суддів. Навчальний посібник для викладачів (тренерів) – К., ФОП Клименко Ю. Я., 2017. – 156 с.

7. Асоціація юридичних клінік України [Електронний ресурс]: [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Режим доступу: https://legalclinics.in.ua.

8. Реалізація права на правову допомогу засудженими до позбавлення волі [Текст]: автореф. дис. ... к. ю. н.: 12.00.08 / Грушицький Андрій Ігорович; Нац. акад. внутр. справ. – К., 2012. – 20 с.