Відступ чи підступ?

Леся Зуєвич

Велика Палата (ВП), а також об'єднані палати і палати касаційних судів ухвалюють дедалі більшу кількість постанов, у яких суд зазначає  необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (ВСУ) або вже нинішнього Верховного Суду (ВС). Як переконатися, що релевантна судова практика є дійсно актуальною? Як випадково не застосувати правову позицію, від якої ВС уже відмовився? Які запобіжники варто передбачити? Хто саме має цим опікуватися? Хіба не той, хто заявив про потребу у відступі і має бути найбільш зацікавленим в обізнаності про новий правовий підхід?..

ЄДРСР — джерело (дез)інформації?

Однією із основних функцій ВС як найвищого органу у системі судоустрою України є забезпечення сталості та єдності судової практики, а також однакового застосування норм права судами у порядку та спосіб, що визначені процесуальним законом (ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, враховують інші суди при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч. 4 ст. 236 ГПК, ч. 4 ст. 263 ЦПК, ч. 5 ст. 242 КАС, ч. 6 ст. 368 КПК).

Разом із тим нормами всіх процесуальних кодексів передбачена можливість відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС/ВСУ (ст. ст. 302, 303, п. 7 ч. 1 розділу ХІ ГПК, ст.ст. 403, 404, п. 7 ч. 1 розділу ХІІІ ЦПК, ст. ст. 346, 347, п. 8 ч. 1 розділу VII КАС, ст. ст. 434¹, 434² КПК).

Так, з одного боку, суди (та й правники) мають ураховувати висновки, викладені у постановах ВС, а з іншого — щоразу перевіряти, чи є такі висновки актуальними, тобто чи не скористався у подальшому ВС щодо висновків, наведених у певній постанові, правом відступу.

Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції (у тому числі постанов ВС) Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень — ЄДРСР (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Отже, єдиний офіційний електронний ресурс і найбільш оперативне джерело інформації стосовно постанов ВС і його висновків щодо застосування норм права — ЄДРСР.

Саме ЄДРСР найчастіше користуються судді (та будь-які зацікавлені особи) для з'ясування позиції ВС із питань застосування тієї чи іншої норми права.

Порядок ведення ЄДРСР визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 №1200/0/15-18.

Наразі ЄДРСР щодо кожного конкретного судового рішення на додаток до його тексту (крім установлених винятків) містить інформацію про категорії справи, дати надіслання судом, дати реєстрації в ЄДРСР, дати оприлюднення, дати набрання судовим рішенням чинності, номери судового провадження.

Проте, відкриваючи в ЄДРСР будь-яку постанову ВС, не можна бути впевненим, що суд не відмовився від висновку щодо застосування норм права, викладеного у цій постанові. Отже, перед суддями та юристами постала необхідність перевіряти не лише наявність правової позиції ВС із того чи іншого подібного питання, а також уже після добору релевантної практики додатково шукати відповідні постанови ВС/ВСУ, в яких може бути зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції.

Наведена ситуація зумовлює певну плутанину та призводить до марнування часу, не кажучи вже про небезпеку відхилення від актуальної судової практики не через недбалість користувача ЄДРСР, а суто з огляду на технічно-організаційні недоліки розміщення інформації в ЄДРСР.

Таким чином, з метою належної регламентації відповідних процесів, створення передумов для чіткого розуміння, яка саме правова позиція ВС наразі є чинною, вбачається, що у разі відступлення від раніше наданого висновку щодо застосування норм права ВС мав би у своїй постанові не лише зазначати всі постанови, де викладено правову позицію, від якої суд вирішив відмовитися, а також і вчиняти дії для наведення необхідних відомостей в інформаційних картках таких постанов у ЄДРСР.

Відступ від позиції чи постанови?

У постанові від 30.05.2018 у справі №923/466/17 (№74506122 в ЄДРСР) ВП ВС зазначила, що відступає від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові ВСУ від 11.11.2014 у справі №21-405а14 (№42202870 в ЄДРСР), за змістом якої у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Однак ідентичний текст правової позиції, крім постанови від 11.11.2014 у справі №21-405а14, ВСУ навів також у постанові від 06.10.2015 у справі №21-1306а15 (№53026125 в ЄДРСР). До того ж подібні правові позиції викладено щонайменше у постановах ВСУ від 09.11.2016 у справі №3-1086гс16 (№63016071 в ЄДРСР) та від 29.11.2016 у справі №21-3389а16 (№63703978 в ЄДРСР).

Про наявність усіх зазначених рішень ВП ВС у постанові від 30.05.2018 №923/466/17 не згадала. Можливо, наведене пов'язане з тим, що у цій справі апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, послався саме на висновок ВСУ у справі №21-405а14. Проте, з іншого боку, посилання лише на одну постанову ВСУ із цілої низки тих, в яких було викладено ідентичну правову позицію, теоретично провокує можливість подальшого посилання судами на постанови ВСУ, про відступ від правової позиції, викладеної в яких, ВС не зазначив.

Така ситуація, наприклад, склалася під час прийняття рішення від 23.01.2019 Якимівським районним судом Запорізької області у справі №330/1631/18 (№79386541 в ЄДРСР), в якому, зокрема, акцентовано, що "обраний спосіб захисту порушених прав (цього разу — оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність) не забезпечує їх реального захисту. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено у постановах ВСУ від 06.10.2015 №21-1306а15 та від 11.10.2016 №816/4340/14, і ОСОБА_6 ВС не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку".

Крім того, цікаво, що ВП ВС у подальшому, ухвалюючи постанови від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 (№77521253 в ЄДРСР) та від 04.12.2018 у справі №907/371/16 (12-200гс18) (№78426396 в ЄДРСР), в яких підтвердила правомірність свого відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14, також не визнала за необхідне зазначити всі релевантні постанови ВСУ, в яких висловлено правову позицію, подібну наведеній у справі №21-405а14.

Що робити?

З метою недопущення застосування правових позицій, викладених у постановах ВС, від яких у подальшому суд відступив у встановленому процесуальним законом порядку, пропонується під час ухвалення постанов, щодо яких ВС скористався наданим йому правом відступу, направляти адміністратору ЄДРСР відомості, необхідні для ідентифікації таких постанов (дата ухвалення, номер справи, номер в ЄДРСР), із метою зазначення адміністратором ЄДРСР відповідних відомостей в інформаційних картках постанов, в яких викладено висновок щодо застосування норм права, що втратив актуальність, та повідомлення користувачів ЄДРСР у разі звернення до текстів таких постанов про наявність нової правової позиції.

Отже, пропонується доповнити ЄДРСР щодо постанов ВС функціоналом "наявність відступу" із такими варіантами заповнення 1."відомостей немає" або, за наявності відповідної інформації, "дата ухвалення постанови (в якій суд відступив від раніше висловленої правової позиції), номер справи".

Для реалізації такого функціоналу в ЄДРСР вбачається за необхідне зобов'язати суддів-доповідачів у справах, постанови в яких ухвалюються із застосуванням права відступу, направляти адміністраторові ЄДРСР повідомлення про необхідність внесення відповідних відомостей до функціоналу "наявність відступу" стосовно тих постанов, у яких наведено правові позиції, від яких суд відмовився.

Убачається, що покладення такого обов'язку на суддів-доповідачів, хоча і дещо збільшить робоче навантаження, проте водночас сприятиме більш ретельній підготовці справ до розгляду та недопущенню ситуацій щодо фактичного відступу від раніше викладених правових позицій без наведення відповідного застереження (посилання) про такий відступ у тексті постанови.

Відступ без відступу

Зазначена ситуація, наприклад, склалася під час ухвалення ВП ВС постанови від 27.11.2018 у справі №12-173гс18 (№78376916 в ЄДРСР), в якій викладено правову позицію про те, що предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі не є способом захисту цивільного права, передбаченим законом, а отже позивач неправильно обрав спосіб захисту своїх інтересів. Звертаючись до суду із вимогою про визнання договору припиненим, позивач намагається досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати, однак відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Застереження про відступ від раніше викладеної правової позиції також не наведено.

Ухвалюючи цю постанову, ВП ВС не зазначила про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВСУ, а також у раніше ухвалених постановах касаційних судів у складі ВС. Знову ж таки, можливо, це пов'язано із відсутністю у скасованих судових рішеннях посилань на відповідну релевантну судову практику. Однак, з іншого боку, законодавець не визначає, що суд може відступити від раніше висловленої правової позиції лише у тих випадках і щодо тих постанов, якими суди попередніх інстанцій керувалися під час прийняття рішень та на які послалися у цих рішеннях.

Рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи №12-173гс18, ВП ВС фактично скасувала дві позиції, а саме:

1) позицію, викладену у постанові ВСУ від 20.03.2012 у справі №3-19гс12, за змістом якої особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі у судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття на підтвердження виконання нею зобов'язання;

2) позицію, наведену у низці постанов як ВСУ (від 21.05.2012 у справі №6-20цс11 (№24704776 в ЄДРСР), так і касаційних судів (наприклад, постанова Касаційного господарського суду у складі ВС від 01.02.2018 у справі №910/11352/17 (№71954858 в ЄДРСР), постанова Касаційного цивільного суду у складі ВС від 14.03.2018 №696/323/17-ц (№72793505 в ЄДРСР), про те, що якщо одна сторона договору вважає спірний договір припиненим, а отже і припиненими свої зобов'язання за цим договором, проте друга сторона договору не погоджується із припиненням такого договору та зобов'язань першої сторони за ним, при цьому, на думку першої сторони, таке невизнання порушує її права або охоронювані законом інтереси, то перша сторона договору може звернутися з позовом про визнання зазначеного договору припиненим.

Стара практика — до оприлюднення нової?

Зважаючи на те, що підготовка повного тексту постанови, в якій суд відступив від раніше висловленої правової позиції ВС/ВСУ, потребує достатнього часу, убачається за доцільне не пізніше наступного дня після ухвалення такої постанови направляти адміністраторові ЄДРСР повідомлення про необхідність оприлюднення відомостей про наявність нової правової позиції. Наведене дало би змогу не допускати ситуацій, коли суди продовжують ухвалювати судові рішення, посилаючись на правову позицію, що втратила актуальність, за відсутності в ЄДРСР повного тексту постанови, в якій суд зазначив про відступ від раніше наданого висновку щодо застосування норм права.

Наприклад, розглянемо резонансну постанову ВП ВС від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, якою змінено (знову ж таки без застереження про відступ) правову позицію, висловлену ВСУ щодо можливості застосування положень ст. 1212 ЦК до правовідносин, пов'язаних зі стягненням збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Так, ВСУ у декількох постановах (від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 (№63839815 в ЄДРСР), від 09.11.2016 у справі №922/210/15 (№62722412 в ЄДРСР), від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (№63839763 в ЄДРСР) звертав увагу на те, що правове регулювання відносин, пов'язаних із використанням земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, що виключає можливість стягнення з відповідача коштів у порядку, передбаченому ст. ст. 1212–1214 ЦК.

Проте у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц наведено правовий висновок ВП ВС про те, що користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК.

Окрім того, що зазначена постанова ВП ВС містить висновок, який суперечить раніше висловленому ВСУ, без застереження про відступ від такої правової позиції, слід також звернути увагу, що в ЄДРСР повний текст цієї постанови від 23.05.2018 оприлюднено лише 16.07.2018.

Наведене спровокувало ситуацію, коли за наявності нової правової позиції ВП Палати ВС суди ще принаймні упродовж півтора місяця ухвалювали судові рішення, керуючись попередньою судовою практикою ВСУ.

Вважаю, що ВС як орган, головним завданням якого є напрацювання єдиних правових підходів і забезпечення узгодженої судової практики, насамперед має бути сам зацікавленим у тому, щоб його позиції були чіткими, зрозумілими, однозначними, а тому повинен оперативно діяти для недопущення застосування правових позицій, від яких він відмовився.

Разом із тим варто зазначити, що правом відступити від раніше викладеного висновку щодо застосування норм права наділена не лише ВП ВС, а також і палати, об'єднані палати касаційних судів, тому поступово кількість постанов Верховного Суду, висловлена в яких правова позиція вже застаріла, збільшується, а перевірка її актуальності часто вимагає значних затрат часу.

З огляду на запровадження із 01 березня цього року Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи маю надію, що висвітлені у цій публікації аспекти буде взято до уваги під час оновлення функціоналу ЄДРСР. Проте навіть якщо необхідну функцію буде передбачено, відкритим залишається питання, хто саме має доповнити ЄДРСР інформацією про наявність вже ухвалених ВС постанов, в яких суд відступив від раніше висловленої правової позиції...