Оскарження (оспорювання) та виконання рішень третейських судів

Ірина Венедіктова,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач цивільно-правових дисциплін ХНУ імені В.Н. Каразіна,
арбітр МКАС при ТПП України,
член науково-консультативної ради при ВС

Виходячи з підвідомчості спорів третейському суду, можна стверджувати про унікальну можливість сторін, що уклали третейську угоду, отримати рішення недержавного незалежного органу, додатково маючи можливість впливати на процедуру розгляду справи. Однією з головних особливостей третейського та арбітражного шляху розв’язання спору є широке застосування автономії волі сторін. Саме це відрізняє третейський розгляд справи від провадження в державному суді. Учасники третейського розгляду мають можливість самостійно моделювати особливості процедури розгляду справи, виходячи з укладеного між ними третейського застереження. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про третейські суди», правила третейського розгляду, визначені угодою сторін, не можуть суперечити обов’язковим положенням закону, які не надають сторонам права домовлятися з окремих питань.

Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду. З питань, не врегульованих регламентом третейського суду або третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору щодо правил третейського розгляду, третейський суд застосовує норми Закону України «Про третейські суди» та може визначити власні правила третейського розгляду лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду. Ці вимоги дозволяють рішенню третейського суду бути фінальним, повноцінним і відповідати волі сторін під час укладення третейської угоди.

Оскарження рішень третейських судів регламентується розділом 8 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України). Після змін 2017 року не зрозуміло, чи підходить до самої процедури термін “оскарження”, тому що по факту йдеться про “оспорювання”, що є логічним і з точки зору уніфікації арбітражного та третейського процесів. Сама термінологія просто перейшла зі спеціального законодавства — профільних законів “Про третейські суди”, “Про міжнародний комерційний арбітраж”. А зміст змінився: до внесення змін до ЦПК України в 2017 році відбувалося оскарження рішень за правилами, передбаченими для розгляду справи судом першої інстанції з точки зору його законності та обгрунтованості, що передбачало перегляд справи по суті.

Потенційними учасниками провадження про оскарження рішення третейського суду є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участь у розгляді справи, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про третейські суди" учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники. Питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду (інституційний третейський суд) або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору (суд ad hoc). Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно.

Третейські суди приймають рішення від свого імені і викладають їх у письмовій формі і підписуються третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або повним складом третейського суду, що розглядав справу, в тому числі і третейським суддею, який має окрему думку. Окрема думка третейського судді викладається письмово та додається до рішення третейського суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про третейські суди", якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди.

Необхідно звернути увагу на юрисдикційний момент подачі заяви про скасування рішення третейського суду – вона подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом. Залежно від предметної та суб’єктної юрисдикції це можуть бути апеляційні загальні суди або апеляційні господарські суди (ст. 26 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”). При цьому за ч. 2 ст. 23 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції. Якщо заява подана з порушеннями вимог цієї частини, то 1) згідно п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України чи п. 1 ч. 1ст. 31 ГПК  України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до підсудності (територіальної інстанційності) іншого суду або 2) згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України чи п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного або, відповідно, господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави неналежної юрисдикції суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом; особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом. Тобто для осіб, які не приймали участі в справі, позовна давність фактично може бути розтягнута до значних часових строків при вмілому застосуванні механізмів захисту прав і охоронюваних законом інтересів заінтересованих суб’єктів.

За загальним правилом обчислення строків, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 ЦК України).

Якщо заява подана по закінченню встановленого строку в 90 днів, вона повертається. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі у двох випадках: 1) за загальним правилом, коли ситуація підпадає під дію ст. 186 ЦПК України: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 2) за спеціальними вимогами: у разі оскарження рішення третейського суду з підстав, не передбачених законом (ці підстави визначені в ст. 458 ЦПК України, перейшовши з Закону України “Про третейські суди”).

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Процедурні вимоги до форми і змісту заяви про скасування рішень третейських судів тотожні вимогам до заяв про оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів і регламентуються ст. 455 ЦПК України. Важливо правильно вказати назву постійно діючого третейського суду або надати прізвище, ім’я, по-батькові, адреси проживання і місце роботи суддів  ad hoc. Причому в статті йдеться про “зазначення складу третейського суду”, що може трактуватися по-різному, але важливо в будь-якому випадку надати максимально ідентифікуючі склад відомості, що крім іншого дозволить звернути увагу на колегіальнисть чи одноособовість винесення рішення третейським судом. Для інституційних третейських судів в якості найменування повинно вказуватися її офіційне найменування відповідно до законодавства про державну реєстрацію та установчих документів. Вищеназвана інформація необхідна для можливості подальшої ідентифікації в компетентному суді осіб, які беруть участь у справі зі сторонами третейського чи арбітражного розгляду.

Оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена копії, для інституційного третейського суду вона може бути посвідчена головою постійно діючого третейського суду, а щодо рішення ad hoc – має бути нотаріально завірена. Законом передбачено подання оригіналу третейської угоди, або належним чином завірена її копія і це є абсолютно логічним – саме з неї можна зрозуміти обсяг третейського застереження та межі компетенції третейських суддів, а також питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі. Необхідно зазначити дату отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується (оспорюється). Якщо позивачем не додержані ці вимоги, то заява залишається без руху із визначенням її недоліків на строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За відсутності підстав повернути заяву або відмовити у відкритті провадження суду надається 5 днів з дня надходження заяви для відкриття провадження у справі і розглянути справу одноособово протягом 1 місяця. В цей термін входить не тільки термін безпосередньо розгляду справи, але і термін на підготовку справи до судового розгляду, а також термін на винесення ухвали у справі. Розгляд заяви про скасування рішення третейського суду відбувається за загальними правилами цивільного судочинства.

Розгляд справи про скасування рішення третейського чи арбітражного  суду завершується постановленням однієї з двох ухвал: 1) про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського чи арбітражного суду без змін; 2) про повне або часткове скасування рішення третейського чи арбітражного суду.

Скасувати рішення третейських судів можна тільки у виключних випадках, зазначених в ч.2 ст. 458 ЦПК України: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Що стосується підпункту першого цієї частини, то відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов’язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Третейська угода є одним з тих краєвугольних каменів, що стає основною підставою для скасування рішення третейського суду. Це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Вона обов'язково укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв’язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді).

Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду. За всіх умов третейський суд може розглядати справи в будь-якій непарній кількості третейських суддів. Якщо сторони не погодили кількісний склад третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору, то третейський розгляд здійснюється у складі трьох суддів.

В. Хвалей при класифікації підстав недійсності третейських угод пише про те, що  третейська угода може бути визнана недійсною, якщо вона була укладена:

- з пороком волі (під впливом обману, омани, насильства і т.д.);

- особою, що не володіє необхідною правоздатністю чи дієздатністю;

- без дотримання встановленої законом форми ;

- не містить в собі всі істотні умови, встановлені для третейської угоди, в тому числі не містить явно вираженого наміру передати спір на вирішення третейського суду;

- суперечить імперативним нормам застосовного законодавства;

- з питань, які не можуть бути предметом третейського розгляду[1].

Таким чином, в основі наведених класифікацій недійсності третейських угод знаходиться та класифікація недійсності угод, яка вироблена в теорії цивільного права. Сюди ж слід віднести ті спеціальні підстави недійсності, які обумовлені процесуальним аспектом третейської угоди. У зв'язку з цим С.А. Курочкін відзначає: "Цивільне законодавство містить умови дійсності арбітражної угоди, похідні від зв'язку суб'єктів (сторін арбітражної угоди) з основними спірними матеріальним правовідносинами, їх здатності своїми діями створювати для себе права і обов'язки, міри свободи у формуванні своєї волі і свободи в її виявленні (в частині, що стосується передачі спору на розгляд іншого юрисдикційного органу — третейського суду)[2].

Необхідно звернути особливу увагу на ч. 2 ст. 21 ЦПК: «Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності».

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про третейські суди», сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода. У постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із  списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов’язковий чи рекомендаційний характер.

Звертаю увагу на п. 5 ч. 2 ст. 458 ЦПК, виходячи з якого, рішення третейського суду скасовується, якщо третейський суд розглянув питання стосовно прав і обов’язків осіб, які не були стороною третейської угоди. Це абсолютно справедлива та логічна підстава.

Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом. Так, у разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

Виконання рішення третейського суду є завершальною стадією третейського розгляду спору між сторонами. Враховуючи те, що сторони добровільно укладають третейську угоду, добровільно обирають третейських суддів та порядок розгляду справи, то і логічним є те, що прийняте за результатами розгляду спору рішення третейського суду вони також повинні виконувати добровільно.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

В той же час, якщо рішення третейського суду не виконано стороною в добровільному порядку, то особа, на користь якої ухвалено рішення суду, має процесуальні підстави для звернення до суду з заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Справа про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду в порядку цивільного судочинства розглядається місцевим апеляційним судом за місцем розгляду справи третейським судом. Заява про видачу виконавчого документа може бути подана протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Порядок розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду є аналогічним порядку розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Аналогічна процедура розгляду зазначеної заяви суду додатково відображена в ст. 56 Закону України «Про третейські суди».

Для цієї категорії справ є нехарактерним проведення попереднього судового засідання. Суддя розглядає справу одноособово протягом 15 днів, при цьому суд може лише переглянути процесуальні порушення і не може переглядати справу по суті. Так, про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви.

При розгляді заяви про видачу виконавчого документа суд повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, яка має бути направлена до компетентного суду протягом п’яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.

Перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду є аналогічним до переліку наданого у ст. 56 Закону України «Про третейські суди» і підстави є схожими до підстав відмови у виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу.

Узагальнюючи в 2009 році практику застосування судами Закону України «Про третейські суди» Верховний Суд України звернув увагу, що у судах по-різному розуміють зміст зазначеної вище норми. Зокрема, у значній кількості випадків суди безпідставно видають виконавчі документи на рішення третейського суду за наявності підстав для відмови у такій видачі. Вбачається, що при розгляді питання про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду слід враховувати таке.

Згідно з п. 7 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України. Таким чином, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах. Таким чином, виключно державними судами розглядаються справи щодо землі (відповідно до положень Земельного кодексу України (зокрема ч. 2 ст. 158), за якою виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей); щодо визнання правочину дійсним або недійсним (відповідно до положень ЦК (зокрема, ч. 2 ст. 218, ч. 3 ст. 215 та ін.); щодо житла (відповідно до положень Житлового кодексу України (зокрема ст. 109 цього Кодексу); щодо самочинного будівництва (відповідно до положень ЦК (зокрема, ст. 376) тощо. Керуючись цим, при розгляді справ про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду щодо таких питань, суди мають відмовляти у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду на підставі п. 2 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди».

Щодо такої підстави для відмови у видачі виконавчого листа як визнання третейської угоди недійсною компетентним судом, то її слід розуміти таким чином, що підставою для відмови у видачі виконавчого документа є недійсність третейської угоди як у разі встановлення її недійсності рішенням суду, так і у разі її нікчемності. Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Якщо виконання рішення третейського суду вимагає вчинення дій або утримання від дій, які не передбачені чинним законодавством України, зачіпають закріплені законодавчо права та інтереси осіб, суперечать моральним засадам суспільства, судам слід відмовляти у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду на підставі п.7 ч.1 ст. 486 ЦПК України та п. 7 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди».

Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або про відмову у його видачі  є аналогічною до ухвали суду про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання і була розглянута в коментарі до ст. 479 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст.487 ЦПК України та  ч.  8 ст. 56 Закону України «Про третейські суди» право оскаржити ухвалу про відмову у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду мають лише сторони третейського розгляду справи. За змістом зазначеної норми особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку як ухвалу про видачу виконавчого документа, так і ухвалу про відмову у його видачі з
підстав незалучення їх до участі в третейському розгляді справи.

Учасники провадження мають право на апеляційне оскарження та після набрання ухвали про відмову у видачі виконавчого листа законної сили спір між сторонами може бути вирішений судом у загальному порядку.

[1] Хвалей В.В. Как убить арбитражное соглашение. Третейский суд. 2003. № 5. С. 61

[2] Курочкін С.А. Третейський розгляд цивільних справ в Російській Федерації: теорія і практика. М., Волтерс Клувер. 2007. С. 156.

Думка редакції «Судово-юридичної газети» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.