Новели цивільного процесу: малозначні справи та спрощене позовне провадження

Андрій Грушицький,

суддя Волинського апеляційного суду, к.ю.н.

До моменту набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року українське процесуальне законодавство передбачало три види цивільного судочинства: позовне провадження, провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин та окреме провадження.

Правила розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин законодавець кодифікував в окремому нормативно-правовому акті – Кодексі адміністративного судочинства України, а шляхом внесення відповідних змін до ЦПК запровадив новий вид цивільного судочинства – наказне провадження.

Із 15 грудня 2017 року згідно з ч. 2 ст. 19 нової редакції ЦПК цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного);

3) окремого провадження.

Певну складність у розумінні положень Кодексу створює той факт, що крім вказаних трьох основних видів цивільного судочинства, нова редакція містить новелу щодо письмового провадження (ч. 13 ст. 7), а поряд із терміном «малозначні справи» вживається поняття «справи незначної складності» (ст. 19).

Законом від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено ст. 131-2, яка передбачає, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді виключно адвокатом у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. У ЦПК термін «малозначні спори» не вживається.

В законодавстві  збережене «заочне провадження», яке вже позитивно себе зарекомендувало на практиці, хоча відповідна глава ЦПК носить назву «Заочний розгляд справи», без вжиття поняття «провадження».

Суд може розглянути в заочному порядку справу, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 2 ст. 281).

Отже, крім трьох основних видів цивільного судочинства (проваджень): наказного, позовного та окремого, підвидів: загального та спрощеного, законодавець виділяє також окремі форми проваджень: письмове та заочне.

Крім того, суди здійснюють контроль за виконанням судових рішень, розглядають справи про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, вирішують питання про визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів, надають дозволи на примусове виконання рішень третейських судів. Тобто види процесуальної діяльності суду не обмежуються лише трьома вищезазначеними видами судочинства.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19).

Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року, абзац перший частини четвертої статті 19 ЦПК викладено в такій редакції:

«Спрощене позовне провадження призначене для розгляду:

1) малозначних справ;

2) справ, що виникають з трудових відносин;

3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд;

4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи».

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

• справи, у яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі – ПМ);

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує 500 ПМ.

При такому формулюванні можна зробити висновок, що законодавець розрізняє:

- малозначні справи (у вузькому розумінні, за замовчуванням), які є такими за ціною позову (не перевищує 100 ПМ);

- справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Очевидно, саме такий підхід пов’язаний з розширенням дискреційних повноважень суду, проте на практиці виникають питання щодо віднесення справ до категорії малозначних. Зокрема, цивільна справа з ціною позову понад 100 та менше 500 ПМ, виходячи з положення п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК є справою незначної складності, разом із тим є малозначною. При такій юридичній конструкції наявна певна неузгодженість вжитих понять.

В цілому, виходячи з наявного рівня добробуту переважної більшості громадян, для них навряд чи є малозначним позов на суму 176 200 грн (100 ПМ), а тим більше 881 000 грн (500 ПМ). Для суду, який розглядає десятки тисяч справ на рік, 1 справа – це статистична одиниця, а для сторін – навіть справа про розірвання шлюбу має важливе значення.

Зі структури норми ст. 274 ЦПК вбачається, що у спрощеному порядку розглядаються не лише малозначні справи. Фактично можна стверджувати, що загальним є правило ч. 2 ст. 274, якщо виключити із речення слово «інше»: «у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті».

Практики та науковці стверджують про створення нового правового інституту малозначної справи і з цим неможливо не погодитися, проте ця новела чомусь не застосовується у главі «Апеляційне провадження», оскільки у ч. 1 ст. 369 ЦПК йдеться про справи з ціною позову менше 100 ПМ, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (фактично малозначні у вузькому розумінні – п. 1 ч. 6 ст. 19).

Далі по тексту ЦПК малозначні справи згадуються вже у контексті процесуального «фільтра» при касаційному оскарженні (ч. 3 ст. 389).

Якщо у ст. 369 ЦПК йдеться про справи з ціною позову менше 100 ПМ, то у п. 1 ч. 6 ст. 19 – у яких ціна позову не перевищує 100 ПМ. Отже, формально справа з ціною позову 176 200 грн є малозначною, проте не може бути розглянута апеляційним судом за правилами ч. 1 ст. 369 ЦПК.

Слід звернути увагу, що згідно ст. 277 ЦПК питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Правилами розгляду справ в суді першої інстанції не передбачено такої окремої процесуальної дії як «віднесення справи до категорії малозначних». Суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження зазначає, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа (ч. 2 ст. 187 ЦПК). Закон не зобов’язує суд зазначати в ухвалі про відкриття провадження власне про малозначність справи, проте згідно п.п. «г» п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК судове рішення у малозначних справах може бути оскаржене в касаційному порядку, якщо «суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково».

Виходячи із системного аналізу положень ЦПК, можна зробити висновок, що поняття «малозначні справи», яке вжито у п. 1 ч. 1 ст. 274 Кодексу слід тлумачити у вузькому значенні, як справи, в яких ціна позову не перевищує 100 ПМ (п. 1 ч. 6 ст. 19), оскільки ч. 2 ст. 277 ЦПК передбачено спеціальний порядок розгляду клопотань позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Хоча статтею 276 ЦПК не передбачено винятків, знову ж таки провівши системний аналіз положень ЦПК, можна зробити висновок, що для розгляду малозначної справи у вузькому сенсі (п. 1 ч. 6 ст. 19), як і інших категорій справ, передбачених у ч. 1 ст. 274 ЦПК, відповідне клопотання позивача не є обов’язковим. Для розгляду інших справ в порядку спрощеного позовного провадження, в тому числі малозначних в широкому розумінні (п. 2 ч. 6 ст. 19), обов’язково потрібне клопотання позивача, яке може бути вирішене судом згідно правил ч.ч. 2-6 ст. 277 ЦПК.

За таких обставин, можливо доцільно було би виключити із ЦПК п. 2 ч. 6 ст. 19, тобто не відносити до малозначних справи незначної складності, оскільки згідно ч.ч.  1-2 ст. 274 ЦПК у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються як малозначні справи, так і може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. За умови відповідної волі законодавця касаційні «фільтри» можна було би пов’язувати не з поняттям «малозначної справи», а застосовувати щодо справ, розглянутих в суді першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.

Для кращого розуміння нового правового інституту між малозначними справами у вузькому та широкому значенні можна провести певну аналогію, як між недійсними правочинами. Так, нікчемні правочини є недійсними в силу безпосередньої вказівки у правовій нормі. Заперечним вважається правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Так і малозначна справа (п. 1 ч. 6 ст. 19) є такою в силу безпосередньої вказівки у правовій нормі, а справи незначної складності можуть бути малозначними (п. 2 ч. 6 ст. 19), якщо суд прийде до такого висновку за наявності відповідних умов, передбачених законом.

Отже, наявне проблемне питання із визначенням понять «малозначні спори»,  «малозначна справа» та їх класифікацією, а також співвідношення із поняттям «справа, яка підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження».

Трудові спори окремо виділено законодавцем, очевидно, враховуючи конструкцію норми ст. 131-2 Конституції України, яка передбачає винятки щодо представництва в суді виключно адвокатом у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Немає перешкод вважати  трудові спори малозначними, як з вимогами немайнового, так і майнового характеру, в яких ціна позову не перевищує 500 ПМ.

З однієї сторони можна стверджувати, що у спрощеному провадженні можуть бути розглянуті не лише малозначні справи, але й інші справи, які визначені у ч. 2 ст. 274 ЦПК. Разом з тим, усі ці інші справи підпадають під визначення, дане у п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК.

Слід враховувати, що у порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися, на перший погляд, не лише малозначні справи (як у вузькому, так і широкому розумінні), але й, наприклад, вирішуватися трудові спори. Проте, якщо ціна позову на захист трудових прав перевищує 500 ПМ, такий спір не може бути розглянутий за правилами спрощеного позовного провадження в силу п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК. Якщо ціна позову є меншою, або має немайновий характер, до категорії малозначних така справа може бути віднесена судом на підставі критеріїв, визначених у п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК. Аналогічно, за цими ж критеріями немає перешкод зарахувати до числа малозначних справу про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України.

Тому за наявного нормативного регулювання ставимо знак імплікації між малозначними справами та спрощеним позовним провадженням.

Загальними місцевими судами Волинської області, згідно даних судової статистики, за період з 15 грудня 2017 року по 1 липня 2018 року розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження близько 24 % від загального числа розглянутих справ позовного провадження.

Аналізуючи судові рішення слід зазначити, що суди по різному підходять до оформлення вступної частини рішення в даній категорії справ і, як правило, не зазначають в якому провадженні розглядають справу (адже вказівка на вид провадження, позовне чи окреме, у вступній частині рішень не зустрічалась до набрання чинності новою редакцією ЦПК), або зазначають про розгляд справи у:

• спрощеному провадженні;
• спрощеному позовному провадженні;
• спрощеному позовному провадженні без виклику сторін;
• письмовому спрощеному позовному провадженні.

Відкриваючи наказне чи окреме провадження, як правило, суд окремо не наводив мотивів, оскільки розмежування категорій справ за видами проваджень не викликало труднощів.

Крім того, суд не може «перейти» з окремого провадження на позовне, чи навпаки. Проте в межах одного виду – позовного провадження, суд може перейти зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, але не в зворотному напрямку (ст. 277 ЦПК).

Закон прямо не зобов’язує суд першої інстанції вчиняти таку процесуальну дію як «віднесення справи до категорії малозначних». На стадії відкриття провадження у справі суд може прийняти рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Разом з тим, від визнання справи малозначною залежать можливість участі у справі особи, яка не є адвокатом, як представника учасника справи, а також можливість в майбутньому оскаржити судове рішення в касаційному порядку.

На практиці суди розглядають в загальному позовному провадженні справи, у яких ціна позову не перевищує 100 ПМ, і процесуальним законом  прямої заборони на таке не встановлено.

Слід зазначити при цьому, що згідно редакції ч. 2 ст. 279 ЦПК, яка діє з 7 січня 2018 року, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Отже, з моменту відкриття спрощеного позовного провадження до дня постановлення рішення має минути не менше 30 та не більше 60 днів (ст. 275), що очевидно пов’язано з наданням необхідного часу для подання сторонами заяв по суті справи (ст. 278).

Аналізуючи судові рішення слід зазначити, що переважна більшість судів, відкриваючи спрощене позовне провадження, в ухвалі зазначають конкретні дату, час і місце судового засідання, копію ухвали про відкриття провадження направляють учасникам справи. Напевно, непоодинокими є випадки, коли учасники справи з’являються в суд на визначений час та вимагають їх участі в судовому засіданні. Інші суди в ухвалах про відкриття спрощеного позовного провадження у справі конкретну дату судового засідання не зазначають.

Зазначення певної дати в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження, може означати не дату судового засідання, а дату розгляду справи з метою планування роботи судді, самодисципліни.

Питання про дату судового засідання виникає також в суду апеляційної інстанції під час розгляду справ за правилами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК.

Існує думка, що призначаючи справу до розгляду в суді апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи конкретну дату розгляду зазначати не обов’язково. Головне постановити рішення не раніше, як через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження у межах строків, передбачених ст. 371 ЦПК (60 днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження на рішення суду та 30 днів – на ухвалу).

Зі змісту ст. 279 ЦПК можна зробити висновок, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, можливі два варіанти розвитку подій:

• розгляд справи проводиться без виклику (повідомлення) учасників справи і в такому випадку судове засідання не проводиться (ч. 13 ст. 7);
• розгляд справи проводиться з викликом учасників справи в судове засідання.

Якщо судове засідання не проводиться, тоді, очевидно, відсутні підстави зазначати в рішенні секретаря судового засідання, хоча зазвичай суди переважно зазначають у своїх рішеннях, що постановлені вони за участю секретаря судового засідання.

Можна провести також певну аналогію між наказним та письмовим спрощеним позовним провадженням в контексті процедури розгляду справи.

Відкритим залишається питання щодо дотримання вимог ст. 245 та ч. 2 ст. 249 ЦПК щодо таємниці нарадчої кімнати, можливості відкладення складання повного тексту рішення згідно ч. 6 ст. 259 ЦПК.

Основна проблема, яка прослідковується при надходженні до апеляційної інстанції справ, розглянутих у спрощеному позовному провадженні – рішення ухвалюються судами без повного з’ясування обставин справи, фактично можна сказати видається «наказ», а не законне та обґрунтоване рішення. Якщо відповідач не подає заперечення, то в текст судового рішення «переписуються» вимоги позовної заяви, а заперечення з’являються уже в апеляційній скарзі.

В результаті апеляційний суд, хоча має право розглянути справу без повідомлення учасників справи, змушений призначати справу в судове засідання, у повному об’ємі перевіряти усі обставини справи, перебирати на себе повноваження суду першої інстанції.

Коли усі справи розглядалися в суді першої інстанції із викликом сторін, стан справ був дещо кращим.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Конструкція цієї норми дещо дисонує із уявленнями про те, що в апеляційному порядку переглядаються справи не лише позовного провадження, але інших видів проваджень. Тому наприклад, справу окремого провадження суд апеляційної інстанції розглядає за правилами спрощеного позовного провадження, хоча така справа не є справою позовного провадження і під час її розгляду діють правила ст. 294 ЦПК, в тому числі, щодо можливості витребування доказів за власною ініціативою суду.

Що стосується касаційних «фільтрів», то основним питанням є те, чи є малозначними в розумінні п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК справи, які зазначені у п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК, якщо суд першої інстанції у своїх судових рішеннях не констатував їх малозначність.

Отже, нові для цивільного процесуального права інститути малозначної справи та спрощеного позовного провадження в цілому на практиці довели свою ефективність, разом з тим, окремі правові норми, що їх регулюють потребують детального вивчення та законодавчого врегулювання.

Суддя Волинського апеляційного суду,

 к.ю.н.                                                                                    А. І. Грушицький