Захист авторського права на правовому роздоріжжі

«Родзинкою» нормотворення по-українськи завжди є якась несподіванка. Здавалося б, що можна очікувати від Закону України «Про ефективне колективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», окрім врегулювання питань, які стосуються безпосередньо діяльності організацій колективного управління? Начебто нічого. Але українські реалії виглядають складніше. В останній момент перед прийняттям зазначеного закону у Верховній Раді його проект поповнився деякими нормами, які взагалі не мали б у ньому з’явитись. Йдеться про норми, присвячені змінам в одній з ключових статей Закону України «Про авторське право і суміжні права» — статті 52, яка встановляє відповідальність для будь-яких осіб за порушення авторського права та суміжних прав.

На сьогодні найпопулярнішим способом судового захисту в сфері авторського права і суміжних прав є позов про стягнення компенсації за порушення авторського права або суміжних прав. Такий вид позову завжди був найбільш дієвим, зрозумілим і доступним. Крім того, з приводу його застосування склалась вельми широка судова практика, яка накопичувалась роками. Введення новели в таку тонку матерію, як відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, потребувала більш широкого осмислення і обговорення.

Притому до внесення змін в законодавство, а не після. Про що можна казати, якщо навіть у робочої групи при Комітеті Верховної Ради з питань освіти і науки не було змоги попрацювати над зазначеним нововведенням?

Але минулого не повернеш. Якось з новими нормами доведеться жити. Я обов’язково повернусь до їх ретельного аналізу в наступних своїх публікаціях, але мета цієї статті дещо в іншому. Метою цієї статті є виявлення правила щодо застосування норм закону в часі при розгляді питання щодо присудження стягнення компенсації за порушення авторського права або суміжних прав.

Справа в тому, що хоч зміни в статтю 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» набули чинності 22 липня 2018 року, але для абсолютної більшості судових спорів, які вже виникли, та для більшості судових спорів, які будуть ініційовані в найближчому майбутньому, нові норми ще не підлягатимуть застосуванню.

Усі порушення в сфері авторського права і суміжних прав мають бути розділені на дві умовні категорії:

1) делікти, які випливають із протиправного використання об’єкту авторського права або суміжних прав, яке мало місце в минулому та в минулому і завершились (до 22 липня 2018 року, тобто до набуття чинності Законом України «Про ефективне колективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»),

2) делікти, які випливають із протиправного використання об’єкту авторського права або суміжних прав, яке мало місце в минулому і триває досі (або мало місце в минулому і тривало, зокрема і після 22 липня 2018 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про ефективне колективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»). Для наочності наведемо приклад кожного ж таких порушень:

Приклад 1-ї (першої) категорії порушення:

- Використання користувачем без дозволу правовласника музичного твору в ресторані, яке мало місце в певний проміжок часу, наприклад, 1 липня 2018 року.

Приклад 2-ї (другої) категорії порушення:

- Розміщення власником сайту в мережі Інтернет фотографії, яка охороняється авторським правом, без дозволу правовласника, яке було здійснено, наприклад, 1 липня 2018 року, але безперервно триває досі.

Те, що нова редакція статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» має застосовуватись для другої категорії порушень, не повинно викликати особливих питань. Тривале порушення не було закінчено до набрання чинності новим законом, зайшло, так би мовити, на його поле дії в часі і відповідно є об’єктом для застосування норм саме нового закону.

А як же діють норми, якщо порушення чиїхось авторських або суміжних прав сталось у минулому і закінчилось у минулому (до 22 липня 2018 року)? Саме на це питання важливо знайти відповідь. Шукаючи відповідь на таке питання, маємо пам’ятати, що кожен твір є окремим об’єктом авторського права (висновок Верховного Суду України у справі №3-994гс15 — див. Постанова ВСУ від 15 листопада 2015 року).

Відповідно до п. 1 (Розділ VI. Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про ефективне колективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», зазначений закон застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.

Це належним чином співвідноситься із п. 3 статті 5 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. До інших прав і обов’язків (які виникли раніше) застосовується попередній акт цивільного законодавства.

Особливої уваги також заслуговує те, що в ч.1 статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують відповідальність особи. При цьому у Рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 Конституційний Суд України прямо зазначає, що зворотна дія нормативно-правового акту в часі на підставі «пом’якшення або скасування відповідальності особи» стосується людини і громадянина. Відповідно на суб’єкти господарювання (юридичні особи і фізичні особи-підприємці) зазначена підстава для зворотної дії закону в часі в будь-якому разі не поширюється і не може поширюватись.

У той же час, якщо розглянути новелу в її застосуванні щодо фізичної особи, яка скоїла делікт, то ця новела в будь-якому разі діятиме в часі точно так само, як і щодо юридичної особи (а також щодо фізичної особи-підприємця), виходячи з наступного.

В п. 2 статті 5 Цивільного кодексу України зазначено: «Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи». Цивільна відповідальність особи (зокрема, фізичної особи) за порушення права інтелектуальної власності щодо використання об’єктів авторського права і суміжних прав не скасована і не пом’якшена законодавцем. Раніше норма статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» була сформульована наступним чином:

«2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

…

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу».

Після внесення змін в Закон вона звучить наступним чином:

«2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

…

г) виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення — як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу».

Немає жодних підстав стверджувати що сума компенсації, яку має застосувати суд на підставі нової норми, повинна бути меншою, ніж сума компенсації на підставі старої. Навпаки, неважко віднайти конкретні випадки, коли сума компенсації в другому випадку буде як раз більшою. Достеменно можна сказати лише те, що жодної кореляції між двома способами визначення розміру компенсації не існує. Введений лише новий підхід щодо визначення розміру компенсації, і не більше.

Відповідно враховуючи те, що ані скасування відповідальності, ані його пом’якшення для порушників авторського права та суміжних прав не відбулось, нововведення щодо компенсації, запроваджені у Перехідних та прикінцевих положеннях Закону України «Про ефективне колективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», не діють щодо будь-яких спорів, якщо делікт був скоєний особою (фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, юридичною особою) раніше, ніж зазначений закон набув чинності.

Отже, із всього зазначеного вище можна зробити наступні висновки:

1) для деліктів, які полягали в порушенні авторського права і суміжних прав, що мали місце в минулому і закінчились в минулому — до 22 липня 2018 року — щодо присудження компенсації, підлягають застосуванню норми статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції до внесення в нього змін 22 липня 2018 року. Відповідно у таких спорах можна брати до уваги і враховувати всю судову практику щодо визначення і присудження розміру компенсації, яка існувала до набрання чинності Законом України «Про ефективне колективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», а також в обов’язковому порядку враховувати висновки Верховного Суду в аспекті присудження компенсації,

2) для деліктів, які полягали в порушенні авторського права і суміжних прав, що мали місце в минулому, тривали та продовжились і після 22 липня 2018 року щодо присудження компенсації, підлягають застосуванню норми статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в її новій редакції (від 22 липня 2018 року). Відповідь на питання, як же правильно застосовувати цю новелу, поки не можна знайти ані в рішеннях вищих судів, ані в постановах пленумів. Але рано чи пізно і це питання буде розв’язано.