Вищий суд з питань інтелектуальної власності: «Бути чи не бути, ось у чому питання»

Денис Коваленко,

суддя-спікер 

Рубіжанського міського суду Луганської області,

заступник керівника Постійно діючої робочої групи

Ради суддів України з питань розвитку суддівського самоврядування                                             

Указом Президента України від 29 вересня 2017 року №299/2017 «Про утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності», був утворений Вищий суд з питань інтелектуальної власності. А на підставі закону України «Про утворення Вищого антикорупційного суду» від 21 червня 2018 року №2470-VIII, був утворений Вищий антикорупційний суд.

І хоча інтерес суспільства більш прикутий до формування в Україні саме Вищого антикорупційного суду, а доцільність існування Вищого суду з питань інтелектуальної власності останнім часом почали піддавати критиці, автор цієї статті переконаний, що його функціонування може зіграти для розвитку нашої країни не менш важливу роль.

 Справа у тому, що показники зростання рівня науки, техніки і виробництва у XXI столітті прямо вказують на те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший його прогрес залежить від розумової діяльності його індивідів. При цьому не слід забувати, що розумові досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства.

 А тому невипадково, можновладці розвинених країн визначають стратегію соціально-економічного розвитку своїх країн послуговуючись саме результатами і досягненнями розумової діяльності, або за теперішньою термінологією — інтелектуальної діяльності, у всіх її сферах, усвідомлюючи, що чим вищим буде рівень забезпечення інтелектуальної діяльності у їх країні, тим вищим буде рівень добробуту народу, з одного боку, та тим меншим, буде рівень терпимості людей до такої біди ХХІ століття, як корупція, з іншого.

І оскільки рівень забезпечення інтелектуальної діяльності на території будь-якої країни залежить від функціонування ефективної системи умов для здійснення такої діяльності, в якій безперечно, центральне місце посідає система державного захисту прав тих, хто займається інтелектуальною діяльністю, наявність окремого спеціалізованого суду у такій системі, має ключове значення.

Тому абсолютно очевидним є те, що створення державою окремого суду, який буде спеціалізуватись на розгляді справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності є не тільки доцільним, для залучення вагомих інвестицій у розвиток країни, а й необхідним і важливим кроком у боротьбі із корупцією.

Позаяк Вищий антикорупційний суд, має своїм завданням захист особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів, тобто утворений для ефективної боротьби з наслідками корупції, а Вищий суд з питань інтелектуальної власності, через забезпечення захисту прав суб’єктів інтелектуальної власності, спроможний слугувати не тільки збільшенню кількості та якості результатів інтелектуальної діяльності в науці, техніці і виробництві, що вже буде сприяти підвищенню рівня соціально-економічних стандартів в Україні, а й завдяки захисту прав авторів на літературні, художні та інші твори, здатен своєю діяльністю підвищити моральні засади українського суспільства та духовний світ кожного українця, що може істотно вплинути на саму причину існування корупції, тобто змінити ставлення українців до такого ганебного явища та звести його нанівець.

Тому, закликаю усю юридичну спільноту підтримати формування та функціонування в Україні Вищого суду з питань інтелектуальної власності, а також не піддаватись на не аргументовані заклики недалекоглядних політиків чи інших публічних діячів, які намагаються применшити значимість для України створення та існування такого суду.

А судді хто?

Звичайно, ефективність роботи утвореного в Україні Вищого суду з питань інтелектуальної власності, як і довіра людей до його діяльності, буде залежати не тільки від результатів щоденної роботи кожного судді цього суду, а й від поведінки кожного судді поза межами приміщення цього суду.

І тому,  вимоги до суддів, залишаються предметом широкої дискусії.

Наприклад, на шпальтах деяких юридичних видань, у тому числі й електронних, з’являються статті про те, що нібито проблемою формування та ефективної роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності може стати непрофесійній суддівській корпус, оскільки до суддів, як кандидатів на посаду судді названого суду, закон не висуває спеціальних вимог, ні щодо освіти, ні щодо досвіду роботи у сфері інтелектуальної власності, на відміну від адвокатів та патентних повірених, які повинні мати досвід професійної діяльності саме у цій сфері.

Але не вже наявність освіти та досвіду роботи у сфері інтелектуальної власності являються визначальними критеріями для оцінки кандидатів на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, і не вже вони повинні бути критеріями прогнозу ефективності роботи майбутніх суддів цього суду ?

Положення частини 3 та 4 статті 127 Конституції України визначають, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді. Для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.

Отже, хоча Основний Закон України встановлює тільки загальні вимоги до кандидата на посаду судді будь-якого суду, ці вимоги є значно більшими, ніж наявність вищої юридичної освіти і стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років. Зокрема, кандидат на посаду судді повинен бути компетентним, володіти державною мовою, досягти 30 років та не бути старшим 65 років, а також повинен бути доброчесним.

При цьому, Конституція України передбачає, що законом можуть бути встановлені додаткові вимоги для призначення на посаду судді, а для суддів спеціалізованих судів - до яких відноситься і Вищий суд з питань інтелектуальної власності - інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.

Додаткові вимоги до кандидата на посаду судді будь-якого суду унормовані статтею 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, і їх наявність у житті кандидата, робить неможливим його претендування на посаду судді або призначення на посаду.

Разом з цим, положення частини 1 статті 33 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII передбачають, що суддею Вищого суду з питань інтелектуальної власності може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому суді з питань інтелектуальної власності, а також відповідає одній із таких вимог: 1) має стаж роботи на посаді судді не менше трьох років; 2) має досвід професійної діяльності представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) щонайменше п’ять років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше п’ять років.

Таким чином, і Конституція України, і спеціальний закон, не передбачають будь-яких вимог щодо наявності у кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності освіти саме у сфері інтелектуальної власності, висуваючи до кандидатів значно ширші умови. Вимога щодо освіти є однаковою для всіх кандидатів, незважаючи на те, суддя він чи ні, оскільки кожен кандидат на посаду судді цього суду повинен мати вищу юридичну освіту.

Незважаючи на це треба відзначити, що в силу положень пункту 3 та 21 «Положення про представників у справах інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 року №545, патентним повіреним може бути тільки особа, яка має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності.

Тож можна говорити про те, що кандидати на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, які мають досвід діяльності патентним повіреним щонайменше п’ять років, повинні мати спеціальну повну вищу освіту саме у сфері охорони інтелектуальної власності. Однак такої вимоги, ні до адвокатів (що мають досвід професійної діяльності щодо здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років), ні до суддів (що мають стаж роботи на посаді судді не менше трьох років), не висувається.

Але не вже така умова, як наявність у людини освіти саме у сфері охорони інтелектуальної власності, повинна бути обов’язковою або бажаною вимогою до будь-якого кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності ?

Автор цієї статті переконаний у тому, що не наявність освіти у сфері охорони інтелектуальної власності, сама по собі, а наявність знань у цій сфері та вміння у їх застосуванні, є тими критеріями, які повинні враховуватись при оцінці кожного кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Тим більше, не слід забувати, що здійснення правосуддя є особливою сферою людської діяльності, де поряд із ґрунтовними знаннями у сфері права, суддя повинен володіти певними людськими якостями, без наявності і застосування яких правосуддя може не відбутись в принципі.

Тому не випадково, частина 3 статті 127 Конституції України прямо вказує на те, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, який є не тільки компетентним, а й доброчесним. Тож, навіть високий рівень компетентності, не може бути достатнім або визначальним для того аби людина стала суддею в Україні. Що, абсолютно виправдано.

Разом з цим, для того аби стати суддею Вищого суду з питань інтелектуальної власності, в силу положень частини 1 статті 33 та частини 3 статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, людина повинна підтвердити здатність здійснювати правосуддя саме у цьому суді, за результатами кваліфікаційного оцінювання.

А з огляду на зміст статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання – це процедура визначення, на підставі критеріїв, вказаних у законі, здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. І цими критеріями є: компетентність (професійна, особиста, соціальна, тощо), професійна етика, доброчесність.

І тому, ні наявність освіти у сфері охорони інтелектуальної власності, ні навіть досвід професійної діяльності у сфері охорони інтелектуальної власності, самі по собі, не можуть і не повинні гарантувати будь-якій людині посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності або бути критерієм прогнозування ефективності роботи такої людини на посаді судді цього суду.

Отже, саме здатність здійснювати правосуддя у Вищому суді з питань інтелектуальної власності, як комплексний критерій оцінки всіх здібностей та якостей кандидата на посаду судді у цьому суді, є мірилом визначення найкращих кандидатів у судді вказаного суду, а згідно з пунктом 4 частини 5 статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, єдиною підставою для безпосередньої участі конкретного кандидата у конкурсі на конкретну посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, на основі рейтингу.

Відтак, справжньою проблемою формування Вищого суду з питань інтелектуальної власності є час, оскільки єдиним органом, що проводить кваліфікаційне оцінювання для визначення здатності кандидатів здійснювати правосуддя у названому суді та безпосередньо конкурс, є Вища кваліфікаційна комісія суддів України, яка, як відомо, у зв`язку із проведенням судової реформи, виконує одночасно декілька процедур.

Тож, питання про те, бути чи не бути в Україні Вищому суду з питань інтелектуальної власності, до порядку денного не входить, звичайно – бути !

А от яким буде його суддівський корпус і чи зможе він працювати так, аби виправдати очікування людей на справедливий суд і доброчесних суддів, покаже тільки час.

06 липня 2018 року