Відповідальність продавця за евікцію

Я.М. Романюк,

суддя Верховного Суду України у відставці,

доктор юридичних наук

Термін «евікція» походить від латинського «evictio» і означає відсудження у покупця придбаного ним майна на тій підставі, що воно не належало продавцеві. В такому разі цілком логічно постає питання про відповідальність продавця перед покупцем. 

Проблема відповідальності продавця за евікцію має глибокі історичні коріння, які сягають ще часів римського права.

Грунтовне дослідження цього інституту цивільного права періоду Римської імперії та його подальшого розвитку в країнах Європи здійснив на початку ХХ століття професор Київського університету святого Володимира А.К.Митюков у своєму історико-правовому дослідженні «Ответственность продавца за эвикцию в историко-сравнительном освещении». [1].

Нині підстави і порядок відповідальності продавця за евікцію встановлені в правопорядках багатьох держав. Наприклад, у зводі французьких цивільних законів — Цивільному кодексі Франції (так званому Кодексі Наполеона), прийнятому ще в 1804 році, цьому присвячено цілий параграф (статті 1626-1640) — параграф 1 «Про гарантії на випадок евікції» розділу III «Про гарантії» глави IV «Про зобов’язання продавця». [2].  В чинному з 1812 року Загальному цивільному кодексі Австрії відповідальність продавця за наявність прав третіх осіб на проданий товар встановлює параграф 923. 3 У Цивільному кодексі Польщі відповідальність продавця за виявлені наявність права власності третьої особи на проданий товар або ж наявність обтяження товару третьою особою передбачає стаття 556. Для такого випадку польський законодавець вживає термін «товар з правовими вадами». [4].

В Цивільному кодексі Української РСР 1964 року питання відповідальності  продавця за відсудження проданої речі від покупця врегульовувалося статтями 238 і 239. В нині чинному Цивільному кодексі України цьому присвячено статті 660 і 661. Незважаючи на те, що змістовно відповідальність продавця за евікцію вже досить тривалий час змін не зазнає, на практиці цей інститут застосовується вкрай рідко. Не привертає він прискіпливої уваги і вчених з метою наукових досліджень. Причиною цього, на мою думку, є відсутність донедавна практичної потреби в застосуванні статей 660 та 661 Цивільного кодексу України.

Однак впродовж кількох останніх років почастішали випадки вирішення судами справ за позовами неволодіючих власників до володіючих невласників про витребування майна з чужого незаконного володіння, які нерідко судами задовольняються. За такої ситуації актуальність питання відповідальності продавця за відсудження проданої речі від покупця істотно зростає. 

Саме тому я вирішив проаналізувати цей інститут цивільного права України  та поділитися своїми висновками.

Відповідно до статті 661 Цивільного кодексу України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження в разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

Насамперед слід звернути увагу на те, що в зазначеній нормі йдеться про випадок вилучення товару у покупця за рішенням суду. Якщо покупець довідався про права третьої особи на набуте ним за договором майно ще до його вилучення за судовим рішенням, то він має право на підставі статті 659 Цивільного кодексу України вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу. Вимагати відшкодування збитків покупець може від продавця лише в разі вилучення товару.

Якщо товар в покупця було вилучено третьою особою фактично, без рішення суду (наприклад, викрадені телефон, велосипед вилучено їх власником), то продавець, на мою думку, також повинен нести відповідальність перед покупцем за правилами статті 661 Цивільного кодексу України за аналогією закону (стаття 8 Цивільного кодексу України).

Відповідальність продавця перед покупцем за вилучення товару виникає в разі, якщо підстави такого вилучення виникли до продажу товару, тобто до виконання договору купівлі-продажу принаймні продавцем. Виконання договору купівлі-продажу продавцем відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України зводиться до передачі товару у власність покупцеві. Передача товару має дві складові: фактична передача товару у володіння покупця та передача покупцеві права власності на товар. Неспроста в параграфі 433 Цивільного уложення Німеччини встановлено, що за договором купівлі-продажу речі продавець зобов’язується 1) передати річ покупцю; і 2) надати йому право власності на неї. [5].

На практиці трапляються випадки, коли фактична передача товару покупцеві і предача права на товар в часі не збігаються. Наприклад, за договором купівлі-продажу автомобіля продавець передав покупцю автомобіль у володіння та користування, але в договорі сторонами було обумовлено, що право власності на нього перейде до покупця лише після повної сплати останнім обумовленої в договорі покупної ціни автомобіля. В іншому випадку покупець, уклавши договір купівлі-продажу квартири і набувши право власності на неї з моменту державної реєстрації цього права, яку здійснив нотаріус після нотаріального посвідчення договору, залишив квартиру у володінні продавця на підставі укладеного договору оренди. В першому випадку покупець отримав від продавця товар у фактичне володіння, не набувши ще права власності на нього, в другому навпаки — покупець набув право власності на товар, але фактично той у його володіння не перейшов. Тим не менше, в обидвох цих випадках продавець має відповідати за евікцію товару, адже і в першому, і в другому випадках покупцеві завдано збитків. 

Відповідальність продавця за евікцію також поширюється на випадки вилучення товару в покупця в адміністративному порядку. Це можливе у випадку конфіскації товару за порушення митних правил, вилучення товару як речового доказу в рамках кримінального провадження, якщо товар виявився краденим.  

Відповідальність продавця настає незалежно від того знав він чи не знав про підстави для евікції. Це випливає зі змісту статті 661 Цивільного кодексу України, яка встановлює єдину підставу для звільнення його від відповідальності: покупець знав або міг знати про підстави для евікції. Такий підхід українського законодавця не є унікальним. Наприклад, статті 1626 Цивільного кодексу Франції покладає на продавця обов'язок надати покупцю гарантію від повної або часткової евікції. [6].

Довести те, що покупець знав або міг знати про підстави для евікції, повинен продавець.

Проявом розумної обачності покупця під час укладення договору купівлі-продажу насамперед є перевірка ним наявності зареєстрованого права продавця, а також обтяження товару через відповідні реєстри прав та обтяжень. Деякі приклади необачності покупця навів у своїх рішеннях Верховний Суд України. Так, відсутністю розумної обачності покупця слід вважати придбання ним за договором купівлі-продажу земельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду, які за законодавством України не можуть перебувати у приватній власності і які покупець може ідентифікувати в силу зовнішніх, явних і видимих характерних природніх ознак (постанова від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510 цс 15, постанова від 29 червня 2016 року у справі №6-1376 цс 16). Також у постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-2776 цс 16 Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що за обставинами справи квартира після незаконного вибуття з комунальної власності впродовж нетривалого проміжку часу — 5 місяців, неодноразово продавалася, на що суд уваги не звернув та не дав оцінки поведінці останнього покупця на предмет того чи проявив він розумну обачність, відтак чи можна його визнати добросовісним покупцем. Також проявом необачності слід вважати придбання цінного товару поза торгівельною мережею, з рук і за відверто заниженною ціною.

В житті можливі випадки, коли продавець знав про права третіх осіб на товар, однак навмисно приховав це від покупця, а той, придбаваючи товар, не проявив розумної обачності. На мою думку, в такому разі відповідальність за евікцію всерівно повинен нести продавець. Це відповідатиме засадам добросовісності та справедливості (пункт шостий статті 3, стаття 627 Цивільного кодексу України) і не допускатиме отримання продавцем вигоди в результаті своєї недобросовісної поведінки.

За змістом статті 661 Цивільного кодексу України у разі евікції продавець повинен відшкодувати покупцю завдані збитки, якими відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України є те, що він втратив у зв’язку з вилученням в нього товару. Тобто йдеться про стягнення ринкової  вартості товару на день ухвалення судом відповідного рішення, а не про ціну, сплачену покупцем продавцю за договором. До збитків також відносяться понесені затрати на доставку товару, його монтаж, придбання необхідних комплектуючих, демонтаж, а також доходи, які покупець міг би реально одержати за звичайних обставин, якби товар не було вилучено (упущена вигода). Відносяться до збитків і передбачені статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України та понесені покупцем судові витрати, пов’язані з розглядом справи за позовом третьої особи до нього про витребування товару.  

Якщо ринкова вартість товару на час розгляду справи зменшилася то слід стягнути суму, сплачену покупцем на виконання договору. У випадку часткової сплати покупцем обумовленої договором купівлі-продажу ціни товару стягненню з продавця підлягає фактично сплачена йому сума.

Розрахунки за отримані покупцем доходи від товару, а також за здійснені ним його поліпшення необхідно проводити за правилами статті 390 Цивільного кодексу України. При визначенні розміру відшкодування понесених витрат на поліпшення товару потрібно врахувати розумність та доцільність такого поліпшення.

Домовленість продавця з покупцем про те, що продавець не відповідатиме або ж відповідатиме частково в разі витребування товару в покупця третьою особою на підставі імперативного припису частини другої статті 661 Цивільного кодексу України є недійсною.

Перебіг позовної давності за позовом покупця про відшкодування збитків починається від дня вилучення в нього товару.

Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред’явить до покупця позов про витребування товару, покупець відповідно до положень статті 660 Цивільного кодексу України повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу як третя особа на стороні покупця. Порушення покупцем свого обов’язку по залученню продавця до участі у справі про евікцію звільняє продавця від відповідальності за неї, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Ухилення продавця, залученого до участі у справі про евікцію, від участі в її розгляді позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем.

В тому разі, якщо відбулося кілька договорів купівлі-продажу, продавець, з якого на користь останнього покупця стягнуто завдані евікцією збитки, має право в регресному порядку вимагати стягнення виплаченого відшкодування від особи, в якої ним було придбано вилучений в подальшому товар. 

Встановлені статтею 661 Цивільного кодексу України правила про відповідальність продавця за евікцію застосовуються до зобов’язань з договору купівлі-продажу різних видів, а також до зобов’язання про передання майна під виплату ренти (частина друга статті 734 Цивільного кодексу України) і договору міни (стаття 716 Цивільного кодексу України).

Не відповідає за евікцію дарувальник і пожертвувач, а також особа, яка передала майно під виплату ренти безоплатно (частина друга статті 734 Цивільного кодексу України). Це пов’язано з тим, що зазначені особи не несуть ніяких затрат на придбання товару і, відповідно, нічого не втрачають в разі його витребування третьою особою.

1. А.К.Митюков. Ответственность продавца за эвикцию в историко-сравнительном освещении. // Римське право в Університеті Святого Володимира у двох книгах. Книга друга. За редакцією доктора юридичних наук, професора Гриценка І.С. – К., Либідь, 2010 – с. 229-282.
2. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона). – Москва - Берлин. Инфотропик Медиа, 2012 – с. 425-427.
3. Всеобщий гражданський кодекс Австрии. – Москва – Берлин. Инфотропик Медиа, 2011 – с. 162.
4. Kodeks cywilny. Komentarz. – Warszawa. Wydavnictwo C.N.Beck, 2008 – c. 995.
5. Гражданское уложение Германии. – М., Волтерс Клувер, 2008 – с. 178.
6. Гражданский кодекс Франции, с. 425.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.