Спрощене позовне провадження в цивільному процесі: чи все так просто?

Людмила Майстренко, 

експерт в галузі права 

Зовсім недавно точилися дискусії з приводу процесуальних новацій, пропонованих у рамках судової реформи. Але час біжить. Ось уже минули три місяці з дня, коли правнича спільнота розпочала втілення у життя нових «правил гри» у здійсненні судочинства, — з 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон №2147-VIII). Розпочалося практичне застосування трьох цілком оновлених процесуальних кодексів, зокрема й Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК). Тож суперечки щодо доцільності впровадження у вітчизняні процесуальні кодекси певних новацій поступаються аналізуванню ефективності процесів їх реалізації.

ЦПК, як й інші процесуальні кодекси, містить чимало помітних нових процесуальних інструментів та правил, які заслуговують на увагу з точки зору практичного застосування. Однією з таких новацій є здійснення цивільного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК). Ідея запровадження цієї новації очевидна — «полегшити життя» і сторонам правових конфліктів, і судам, дозволивши судовий розгляд певної категорії справ за коротшою процедурою, простішою в порівнянні з загальним порядком.

Тож які саме ці справи? Які можуть виникати проблеми при вирішенні судом питання про розгляд справ у порядку позовного провадження такого виду? Проаналізуймо.

Так, ЦПК передбачає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються:

1)  малозначні справи;

2)  справи, що виникають з трудових відносин;

3)  будь-які інші справи, за винятком деяких категорій (винятки окремо передбачені процесуальним законом).

Якщо йдеться про справи, що виникають із трудових відносин, проблемних питань виникати не повинно. Але стосовно кваліфікації справ як малозначних слід звернути увагу, що це також новація цивільного процесуального закону і сталої практики щодо неї поки що не напрацьовано.

У розумінні ЦПК малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2018 році це справи з ціною позову менше 176 200 грн, якщо заява, скарга подається до суду в період із 1 січня по 30 червня, менше 184 100 грн — у період із 1 липня по 30 листопада та менше 192 100 грн — у період із 1 до 31 грудня);

2) справи незначної складності, якщо малозначними їх визнає суд.

Із цього постають питання: чи є малозначними всі справи, які розглядаються судом у порядку спрощеного позовного провадження, чи повинні справи визнаватися малозначними для того, щоб розглядатися в порядку провадження цього виду? Яке правове значення має такий поділ?

Проаналізувавши процесуальні правила, що стосуються вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (ст. ст. 19, 161, 184, 274-277 ЦПК), можна дійти таких висновків.

У будь-якій справі на стадії вирішення питання про відкриття провадження суддя насамперед повинен перевірити, чи є ця справа малозначною або чи є підстави визнавати її такою.  Так, є справи, які є малозначними  з огляду на  закон (з ціною позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Є справи, які ні в якому випадку не можуть бути визнані малозначними (щодо спадкування, щодо приватизації державного житлового фонду та деякі інші). Отже, в цих випадках судді достатньо перевірити ціну позову та (або) належність справи до певної категорії. Особливості конкретної справи, її складність і значимість оцінки не потребують.

Якщо справа є малозначною за законом, то визнавати її такою судом немає необхідності. Достатнім буде констатувати ознаку малозначності справи з огляду на закон та відкрити провадження в малозначній справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з цих підстав, зазначивши про них в ухвалі. Підставами розгляду такої справи в порядку спрощеного провадження будуть п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК.

Подібний висновок було зроблено в ухвалах Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду, наприклад, від 12 березня 2018 року в справі № 280/236/17[1], від 14 березня 2018 року в справі  № 127/22669/17[2] та в справі № 272/415/17[3]: за змістом правил п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК  справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред’явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Існує й інший варіант. Суд також може визнати малозначною іншу справу, яка прямо не визначена у законі малозначною, але й не заборонена для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та має інші ознаки малозначності. Кожна така справа оцінюється суддею з точки зору можливості визнання її малозначною з огляду на її особливості, складність, значимість. Якщо суддя доходить висновку про визнання такої справи малозначною, на мою думку, він повинен зазначити про це в ухвалі, а також викласти відповідні мотиви та, як наслідок, відкрити провадження для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження саме на тій підставі, що справа визнана судом малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК).

У цих двох випадках мова йде про розгляд малозначних справ. Тому правила про подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження тут діяти не повинні.

Поряд із цим ЦПК дозволяє позивачу, який бажає скористатися перевагами спрощеного позовного провадження (передусім швидкістю вирішення справи), просити суд розглянути будь-яку справу в порядку саме цього виду провадження. Якщо наведені позивачем у клопотанні аргументи заслуговують на увагу, суд у процесуальному порядку запитує думку відповідача з приводу проведення розгляду справи в спрощеному провадженні. В результаті суддя, зваживши аргументи позивача «за» і заперечення відповідача «проти», вирішує клопотання позивача по суті.

У цьому випадку, на мою думку, йдеться про дозволений позивачу законом вибір процесуального виду позовного провадження для розгляду його справи. У законі не йдеться про те, що суд обов’язково має визнати справу малозначною для того, щоб була можливість розглядати її у порядку спрощеного провадження. Протилежний висновок позбавляє сенсу існування низки процесуальних норм —  як ч. 2 ст. 274 ЦПК, так і ч. 7 ст. 277 ЦПК,  ч. 2 ст. 161 ЦПК.

Резюмуючи, можна сказати так. Усі малозначні справи мають розглядатися в спрощеному позовному провадженні. Однак не всі справи, які можуть розглядатися в порядку спрощеного провадження, є малозначними. Тобто, на мою думку, не слід змішувати малозначні справи та інші справи, що також розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, але малозначними не є.

Чому це важливо? Є принаймні два основні моменти.

По-перше, віднесення справи до категорії малозначних дозволяє здійснювати представництво у суді особі, яка не є адвокатом. Якщо ж справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, але не є за законом і не визнана судом малозначною, то представництво в суді повинен здійснювати адвокат.

По-друге, судові рішення у малозначних справах не підлягають оскарженню в касаційному порядку (з деякими винятками). Натомість процесуальний закон не містить обмеження на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у інших справах, що розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, але не є малозначними.

Отже, з моєї точки зору, слід зважати на серйозні правові наслідки кваліфікації справи як малозначної, а тому розрізняти процесуальні підстави для розгляду справи в порядку спрощеного провадження – чи то п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК (установлений факт малозначності справи або визнання її малозначною судом ), чи то ч. 2 ст. 274 ЦПК (будь-яка інша справа, якщо суд за клопотанням позивача дійде висновку про можливість її розгляду в спрощеному провадженні).

Єдність підходів до вирішення питань, пов’язаних із розглядом справ у  порядку спрощеного позовного провадження, важко переоцінити. Як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень (далі — ЄДРСР), три місяці практичного застосування нового ЦПК показали активне використання спрощеного позовного провадження.

За заданими параметрами пошуку в ЄДРСР за контекстом «відкрити в порядку спрощеного провадження» серед ухвал, постановлених судами першої інстанції у порядку цивільного судочинства, станом на 17 березня 2018 року в Реєстрі налічувалося 76603 таких ухвали.

Поза тим, що виявлено розмаїття мотивувань подібних ухвал, вибірковий аналіз тексту деяких із них показав також цікавий результат — іноді різні суди першої інстанції по різному визначають підстави для розгляду в порядку спрощеного провадження справ однієї і тієї ж категорії. Йдеться, наприклад, про справи про стягнення аліментів на дітей.

Так, ухвалою від 9 лютого 2018 року (справа № 400/162/18)[4] суддя Петрівського районного суду визнав справу про стягнення аліментів малозначною з огляду на п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК, зазначив про це у мотивувальній частині ухвали та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК відкрив провадження в справі для її розгляду в порядку спрощеного провадження.

Натомість ухвалою від 9 січня 2018 року (справа № 572/2951/17)[5] суддя Сарненського районного суду справу про стягнення аліментів із точки зору малозначності не оцінював узагалі. Навпаки, суддя керувався ч. 2 ст. 274 ЦПК та ч. 2 ст. 161 ЦПК, узяв до уваги клопотання позивачки про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (ст. 276 ЦПК) і задовольнив його.

Зазначене ще не може однозначно свідчити про порушення судами процесуального законодавства. Однак подібний факт дає обґрунтовані підстави для висновку про необхідність забезпечення єдності підходів судів до вирішення подібних процесуальний питань. Сподіваємося на те, що такі підходи в найближчий час будуть напрацьовані в практиці апеляційних судів та Верховного Суду, адже ефективність спрощеного провадження великою мірою залежить від однакового застосування судами відповідних норм процесуального законодавства.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.