Інна Рафальска,
голова Ради адвокатів міста Києва
Роль і значення інституту адвокатури у сучасному демократичному суспільстві неможливо переоцінити. Адже саме незалежній адвокатурі держава делегувала функцію представництва кожної особи у судах, функцію захисту прав та інтересів тих, хто потребує професійної правничої допомоги. Конституційні зміни, що відбулися, нарешті визначили за адвокатурою належну роль у системі правосуддя. Відбулось те, чого останні двадцять років власне й прагнула адвокатська спільнота.
Одночасно конституційне визнання ролі адвокатури у системі правосуддя потребує інституційного посилення ролі та незалежності кожного адвоката на законодавчому рівні.
Системні зміни у системі правосуддя та процедурі судочинства, безумовно, зробили неминуче невідкладними зміни у законодавстві, яке регулює адвокатську діяльність.
Завдання нового закону про адвокатуру та адвокатську діяльність цілком практичні:
Проблеми існуючого закону наступні: декларативність положень щодо незалежності та професійних гарантій адвокатської діяльності. Відсутній будь-який дієвий правовий механізм поновлення порушених професійних прав. При цьому відсутнє законодавче розмежування захисту легітимної професійної діяльності та статусу особи, яка має право на здійснення адвокатської діяльності, одночасно здійснює іншу діяльність з вимогою про надання адвокатського імунітету. Положення діючого закону помилково зсувають захист прав клієнта на «другу лінію» правового регулювання, що дозволяє скептично сприймати та трактувати «адвокатський закон виключно для адвокатів», п'ятирічні дискусії між адвокатами, правоохоронними органами та судами щодо практики реалізації гарантій адвокатської діяльності, є тому належним доказом. Крім того, не зважаючи на те, що основним досягненням діючого закону проголошено створення єдиної професійної самоврядної організації з обов'язковим членством, адвокати досі не зрозуміли особисто для себе користі такого членства, оскільки не отримали належного захисту своєї діяльності, а заплутана система органів самоврядування з відсутністю належного розмежування компетенції виконавчих та представницьких органів різного рівня призводить до нівелювання самоврядності, посилення залежності адвокатів від свавільних рішень організації, яку вони утримують власним коштом.
Запропонований проект закону достатньою мірою вирішує наболілі проблеми.
Законодавець пропонує розмежувати статус адвоката, особи, яка має право здійснювати адвокатську діяльність, та адвоката, який здійснює незалежну професійну діяльність. Держава гарантує імунітет від незаконного втручання власне незалежним професіоналам. Тобто державні гарантії розповсюджуються власне на адвокатську діяльність, відносини адвокат — клієнт: розширений предмет адвокатської таємниці, адвокатська таємниця захищена неможливістю вилучення, огляду, залучення у якості доказів будь-якої інформації, що складає адвокатську таємницю, визначений особливий порядок отримання правоохоронними органами дозволу до приміщень, в яких адвокат здійснює свою діяльність. Порушення встановлених процедур тягнуть за собою визнання отриманих доказів недопустимими. Відповідними нормами доповнений Кримінальний процесуальний кодекс. Одночасно норми проекту направлені на забезпечення незалежності саме адвокатської діяльності, шляхом виключення гарантій та адвокатського імунітету для відносин підпорядкування адвокат — працедавець, що не є адвокатським об'єднанням чи бюро, при цьому законодавець, не обмежуючи право на заняття підприємницькою діяльністю осіб, які отримали статус адвоката, надає останнім також право встановлювати разом з цивільно-правовими також і трудові відносини: адвокат — адвокат або адвокат — адвокатське об'єднання, покладаючи відповідальність за забезпечення незалежності адвокатської діяльності адвоката-працівника на адвоката-працедавця.
Законопроект посилює дисциплінарну відповідальність адвоката за неналежне виконання своїх професійних обов'язків перед клієнтом та судом, одночасно закріплюючи принцип юридичності визначеності при оцінці ознак дисциплінарного проступку та видів можливої відповідальності.
Визначаючи нову процедуру допуску до професії, законодавець максимально виключив суб'єктивний підхід в оцінці знань та навичок претендентів. Запровадження анонімного тестування після набуття необхідного досвіду діяльності на посадах стажера адвоката, судді або прокурора зробить адвокатський іспит більш об'єктивним.
При цьому прикінцеві положення закону встановлюють перехідний період для входу в професію юристами за спрощеною процедурою саме для виконання конституційних положень про встановлення адвокатської монополії.
Також законодавець запроваджує нові, більш широкі можливості участі кожного адвоката в системі єдиної самоврядної організації на національному та регіональному рівнях шляхом безпосередньої участі у регіональних конференціях, повної відкритості діяльності та процесу прийняття рішень органів адвокатського самоврядування для кожного адвоката, розмежування компетенції регіональних та національних органів самоврядування. Нарешті Національна асоціація адвокатів України, як організація, отримає власні виконавчі органи, а адвокатура України чітку і зрозумілу систему органів адвокатського самоврядування.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.