Андрій Нижний,
суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, к.ю.н.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, ч. 5 ст. 279 ЦПК України передбачає два способи розгляду справи в порядку спрощеного провадження: по-перше, з проведенням судового засідання та, по-друге, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, тобто без проведення судового засідання.
При цьому за змістом вказаного положення за загальним правилом у порядку спрощеного провадження суд розглядає справи саме без проведення судового засідання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
З урахуванням тлумачення поняття «малозначна справа», викладеного у п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження може бути розглянута, наприклад, значна частина справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Водночас відомо, що у цій категорії справ відповідачі переважно не з’являються у судові засідання, а тому у попередні роки розгляд справи часто завершувався ухваленням заочного рішення на підставі ст. 224 ЦПК України у редакції, чинній до 15.12.2017р.
Стаття 280 ЦК України у редакції, чинній з 15.12.2017р., залишила можливість заочного розгляду справи, проте лише за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виникає питання: чи можливе ухвалення заочного рішення у справі, яка розглядається у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, тобто без проведення судового засідання?
Очевидно, що в такому випадку відповідач не повідомляється про дату, час і місце судового засідання та не може з’явитись у судове засідання, яке не проводиться, а тому з формальних причин виконання двох перших умов заочного розгляду справи є неможливим.
З іншого боку, можливість проведення заочного розгляду справи фактично ставиться у залежність від умов, які завідомо не можуть бути виконані.
Для відповіді на поставлене питання пропонуємо проаналізувати мету заочного розгляду справи та умови його проведення.
На нашу думку, заочний розгляд має подвійне завдання та дозволяє збалансувати інтереси сторін: позивач має можливість швидко отримати рішення суду по суті справи у випадку, коли поінформований про справу відповідач ігнорує судовий процес, а відповідач — можливість ефективно і швидко переглянути рішення суду у випадку, коли він з поважних причин не зміг своєчасно подати відзив та докази по справі.
Слід зазначити, що особливо актуальним заочний розгляд справи є для випадків, коли відповідач-фізична особа хоча фактично і не отримує ухвалу про відкриття провадження та повістку, але вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в силу ст. 128 ЦПК України, оскільки вказані документи направлялась йому за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Формальний підхід до умов заочного розгляду справи у подібних випадках призведе до ухвалення «звичайного» рішення у справі, що розглядалась у спрощеному провадженні без проведення судового засідання. Таке рішення може бути переглянуте лише апеляційним судом, а відтак відповідач, який з поважних причин не зміг своєчасно подати відзив та докази по справі (в тому числі внаслідок фактичного не отримання ухвали про відкриття провадження), буде позбавлений окремих процесуальних прав, реалізація яких можлива лише у суді першої інстанції (наприклад, права на звернення з зустрічним позовом).
Тому, на нашу думку, буквальне тлумачення ст. 280 ЦПК України необґрунтовано обмежить права відповідача та поставить їх в залежність від виду спрощеного провадження без жодного пояснення, в чому ж полягає мета неможливості ухвалення заочного рішення у справах, що розглядаються у спрощеному провадженні без проведення судового засідання.
З огляду на недосконалість законодавчої техніки у професійному середовищі уже виникали питання щодо існування підстав для розгляду справи у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, які були вирішені внесенням змін до ст. 279 ЦПК Законом України № 2234-VIII від 07.12.2017р.
Очевидно, що у такий же спосіб повинна бути вирішена і наведена суперечність, проте до цього, на нашу думку, інтересам сторін відповідатиме обмежувальне тлумачення визначених ч. 1 ст. 289 ЦПК України умов заочного розгляду справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а відтак у таких випадах заочний розгляд слід визнати можливим за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про строк подання відзиву;
2) відповідач не подав відзив;
3) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Доцільним було б також висловлення з цього приводу своєї думки Верховним Судом, що дозволило б уже зараз забезпечити єдину судову практику з наведеного питання та попередити можливі скасування судових рішень з мотивів порушення норм процесуального права у майбутньому.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.