Деякі аспекти державної системи примусового виконання рішень в умовах конкурентного середовища з приватними виконавцями

Андрій П’ятницький, 
заступник начальника Головного  територіального управління юстиції з  питань державної виконавчої служби — начальник Управління
державної виконавчої  служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

Реформа примусового виконання рішень, що відбулась в України минулого року у зв’язку із прийняттям Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яким  запроваджено змішану систему примусового виконання та введено інститут приватних виконавців, викликала нагальну потребу й у реформуванні як державної системи примусового виконання, так і основних засад та процесу виконавчого провадження.

На момент прийняття нового Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2017 до попередньої редакції аналогічного закону №606-XIV від  21.04.1999 72 рази вносились різні зміни та доповнення, основною метою яких було посилення відповідальності боржника та зведення нанівець можливості суб’єктивного впливу державного виконавця на процеси виконання в частині надання можливих переваг сторонам виконавчого провадження, затягування строків виконання тощо.

Станом на тепер, на мій погляд — погляд людини, яка професійно займається організацією процесу примусового виконання рішень майже 15 років, проблеми, які існують в процедурі виконавчого провадження можна поділити за трьома основними напрямами.

По-перше, це наявність законодавчих чинників, які  на нормативному рівні унеможливлюють виконання окремих категорій рішень та знижують ефективність  примусового виконання в цілому. Так, зокрема, наступними нормативно-правовими актами встановлені мораторії на звернення стягнення на майно певної категорії боржників:

•  Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III, який встановлює мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення;
•  Закон України  «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 №1304-VII;
•  Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 №2711-IV;
•  Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», від 03.11.2016 №1730-VIII;
•  Закон України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», від 23.02.2012 №4442-VI;
• Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 №2864-III,
• Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V, тощо.

По-друге, це проблема оперативного отримання актуальної інформації щодо боржників, їхнього майнового стану та джерел отримання доходів шляхом безпосереднього доступу виконавця до відповідних реєстрів, що містять інформацію, в тому числі на правах реєстратора, з метою обтяження  виявленого майна або майнових прав задля забезпечення реального виконання рішення та запобігання можливості відчуження такого майна боржником.

Так, на сьогодні, незважаючи на задекларовані вимоги ч.5 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо безпосереднього доступу виконавця до інформації про боржників, їх майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах і реєстрах, у тому числі електронних, державний виконавець має безпосередній доступ лише до інформації,  яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та має можливість направляти та одержувати в електронному вигляді інформацію від органів ДФС України та органів ПФУ щодо наявності у боржника рахунків та отримання ним доходів (зарплати, пенсії тощо).  При цьому є надзвичайно проблемним отримання інформації щодо:

• нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано до 2003 року, оскільки відповідна інформація не внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, має місце лише на паперових носіях, та для її отримання державний виконавець змушений звертатись з письмовим запитом до МБТІ;
• транспортних засобів, оскільки безпосередній доступ у державного виконавця відсутній, а районні сервісні центри надають доступ до реєстру, через ключ державного виконавця, лише в їх центрах. Крім того, в Єдиному державному реєстрі МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів та їх власників містяться відомості лише щодо автомобілів, які були зареєстровані з 2012 року;
• морських та річкових суден, оскільки інформація відносно таких суден міститься в Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України, які ведуться в паперовому вигляді, тому для отримання відповідної інформації державний виконавець повинен направляти письмові запити до органів, які реєструють морські та річкові судна України;
•  ідентифікаційного податкового номера боржника, оскільки у державного виконавця відсутня можливість за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження направляти запити до органів ДФС України для отримання відповідної інформації;
• сільськогосподарської техніки, оскільки діюча автоматизована система виконавчого провадження не дозволяє здійснювати взаємний обмін інформацією з Держспоживслужбою, яка є держателем відповідного реєстру.

Крім того, для оперативного з’ясування інформації про боржника та його майнового стану вважаю за необхідне розширити практику надання безпосереднього доступу, перш за все, до тих реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, зокрема до Реєстру довіреностей для з’ясування опосередкованих даних про майно боржника. Крім того, необхідно опрацювати можливість безпосереднього накладення арешту та оголошення  виконавцем у розшук транспортних засобів боржника у Єдиному державному реєстрі МВС України, розробити спільні порядки обміну інформацією з органами, установами та організаціями, що володіють даними про майно боржників на паперових носіях. Окремою необхідною умовою для виконавця  є надання такої можливості отримувати зазначені дані за допомогою саме АСВП, як це й закладено у змісті зазначеного вище Закону України «Про виконавче провадження». За наявністю у виконавця можливості одночасно з відкриттям виконавчого провадження отримати весь обсяг інформації щодо боржника та його майнового стану, єдиним питанням залишиться дотримання встановлених Законом строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій  з урахуванням особливостей конкретного рішення, яке примусово виконується.

Саме  вказані проблемні питання поряд з іншими були темою обговорення на Міжрегіональному форумі органів державної виконавчої служби, який відбувся вперше в Україні на Дніпропетровщині у серпні цього року.

Під час форуму, який пройшов з метою реалізації функції формування державної політики в сфері примусового виконання рішень, обговорювались концепції розвитку державної виконавчої служби в умовах конкурентного середовища з приватними виконавцями.

Безумовно, у нашому суспільстві протягом тривалого часу формувалась думка про те, що держава завжди буде програвати приватному сектору в концепціях розвитку, у зв’язку з відсутністю достатніх дієвих механізмів для стимулювання працівників та законодавчо встановлених обмежень в частині функціонування окремих ланок. 

Проте, на мій погляд, ця думка є справедливою лише відносно сфери виробництва та бізнесу, оскільки прогресивний розвиток будь-якої галузі дійсно потребує значних фінансових та людських  інвестицій. Діяльність же у сфері примусового виконання рішень є достатньо  регламентованою на законодавчому рівні.  Державний і приватний виконавець користуються однаковим процесуальним законодавством, мають ідентичну сферу відповідальності та практично одні права та обов’язки, за винятком комерційної складової діяльності приватних виконавців. Безумовно, серед суттєвих переваг приватного виконавця є виважене ним самим  навантаження, яке, на відміну від державного, приватний виконавець може регулювати кількістю виконавчих документів, які будуть перебувати в нього на виконанні,  та можливістю використання допомоги наявних  помічників.

У той же час необхідно зазначити, що протягом останніх років поступово знижується  навантаження і на державних виконавців. Наприклад, у Дніпропетровській області, згідно з офіційними статистичними даними, середнє навантаження на одного державного виконавця на місяць складає 88,3 виконавчі провадження, враховуючи ті провадження, які зупинені або  перебувають на виконанні в бухгалтеріях підприємств для здійснення відрахувань із заробітної плати боржників.

Така тенденція викликана об’єктивними факторами, перш за все, значним зменшенням надходження на виконання виконавчих документів у зв’язку із зменшенням кількості винесених судами рішень, про що свідчать офіційні показники стану здійснення судочинства в Україні у I півріччі 2017 року, необхідністю сплати стягувачами авансового внеску, передбаченого ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», а також безальтернативній необхідності, у порівнянні з попередньою редакцією Закону, сплати боржником виконавчого збору.

Суттєвим стимулом мотивації державних виконавців саме щодо фактичного виконання  рішень є винагорода державного виконавця, яка встановлена на рівні  2%  від стягнутої суми, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму. Проте, безумовно, окремої уваги потребує питання встановлення гідного рівня саме заробітної плати державних виконавців, як основного джерела доходів, та збільшення розміру посадового окладу не менше ніж  до рівня мінімальної заробітної плати.

Загалом, тенденція останніх років стосовно автоматизації процесу виконання у майбутньому буде, на мій погляд, призводити до звуження межі сфери конкуренції між державними та приватними виконавцями. За наявності таких обставин на перший план будуть виходити професійний рівень виконавця,  якість та строки виконання ним окремих виконавчих дій. Таким чином, існування альтернативи для стягувача буде позитивно впливати на загальний розвиток системи примусового виконання в цілому.

Окремої уваги також заслуговує питання поступового розвитку системи медіації та надання додаткових послуг, пов’язаних із примусовим виконанням рішень, окремі передумови чого вже містить діюча редакція Закону України «Про виконавче провадження».

Так, наприклад, згідно з п.11 ч. 3 ст.18 Закону виконавець має право приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень) за наявності письмової заяви стягувача. Також мирова угода сторін в процесі виконання рішень подається на затвердження суду саме виконавцем, згідно з вимогами ст.372 ЦПК, ст.262 КАСУ та ч.8 ст.121 ГПК України. З огляду на це, доцільно розвинути процес медіації у виконавчому провадженні, значно розширивши коло можливостей, в тому числі процесуальних, для врегулювання сторонами окремих питань стягнення заборгованості, яка вже встановлена рішенням за допомогою виконавця.

Крім того, вважаю, що створення  для громадян та юридичних осіб додаткових сервісів, пов’язаних із примусовим виконанням рішень, значно сприяє розвитку системи органів державної виконавчої служби в умовах конкуренції. Наприклад, такі сервіси можуть включати:

• вдосконалення програмного забезпечення АСВП функцією «особистого кабінету» сторони виконавчого провадження, який створюється за можливою аналогією з порталом державних послуг Igov.org.ua з ідентифікацією особи через BankID або із застосуванням сертифікату електронного цифрового підпису, що дозволить уникнути отримання інформації виконавчого провадження іншими, ніж сторони виконавчого провадження, особами, з метою безпосередньої  дистанційної взаємодії державного виконавця та відповідної особи в частині  отримання документів виконавчого провадження та оперативної інформації про проведені виконавчі дії;  подання заяв та скарг у виконавчому провадженні та отримання результатів їх розгляду;
• розробку та  впровадження разом з Державною прикордонною службою України відкритого Реєстру осіб, яким обмежено виїзд за межі України у зв’язку з ухиленням від виконання зобов’язань, покладених на них судовим рішенням;
• розробку та  впровадження разом з Міністерством внутрішніх справ України відкритого Реєстру транспортних засобів, які перебувають у розшуку у зв’язку з примусовим виконанням рішень;
• запровадження сервісу платної послуги для надання громадянам та юридичним особам інформації щодо майнового стану особи, яка  є потенційним боржником, у виконавчому провадженні з метою прийняття рішення про доцільність пред’явлення виконавчого документа для подальшого примусового виконання;
• створення системи здійснення сплати заборгованості за виконавчим провадженням в онлайн-режимі  на прикладі існування аналогічних сервісів Інтернет-платежів «Приват24»», що вже успішно працює останні два роки у Дніпропетровській області.

Таким чином, підсумовуючи викладене, хочу відмітити, що за умови належної законодавчої та адміністративної підтримки державна система примусового виконання рішень може скласти гідну конкуренцію приватним виконавцям.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.