До питання створення Великої Палати Верховного Суду

Тетяна Анцупова,

суддя Касаційного адміністративного суду Верховного Суду,

доктор юридичних наук

Велика Палата Верховного Суду стане тим органом, який буде вирішувати важливі питання розмежування предметної юрисдикції; приймати рішення про необхідність відступити від попередньої судової практики або вирішити правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики; переглядати справи у зв’язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом.

 30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції в частині правосуддя і нова редакція закону “Про судоустрій і статус суддів”, яким визначений порядок створення Великої Палати та її чисельний склад. Конкурс на 120  вакантних посад суддів у Верховному Суді був оголошений пізніше, 7 листопада 2016 року. Враховуючи повноваження Вищої ради правосуддя, за поданням якої Президент України призначає суддів, прогнозувати точну кількість суддів, які увійдуть до складу кожного з касаційних судів у складі Верховного Суду було неможливо. На сьогодні маємо 113 призначених суддів ВС з певною кількісною диспропорцією у касаційних судах, враховуючи перші призначення на адміністративні посади Верховного Суду, що відбулись 30 листопада 2017 року.

Попереду обрання голів касаційних судів, створення палат та Великої Палати. У сенсі розподілу навантаження між суддями касаційних судів у складі Верховного Суду головним “ударом” стає обрання суддів до Великої Палати Верховного суду. Адже усі залишки нерозглянутих справ і матеріалів розподіляться на суддів, які будуть працювати у палатах касаційних судів (відповідно до ч. 6 ст. 45 “Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, а також Голова Верховного Суду не здійснюють правосуддя у відповідному касаційному суді”).

Останнім часом дискутується питання можливості обрання меншої кількості суддів до Великої Палати ВС. Постає питання тлумачення певних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

Для порівняння, у ч. 1 ст. 37 цього ж Закону, де йдеться про повний склад  Верховного Суду, вказано, що до складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот. Тож, ч. 1 ст. 37  Закону, визначаючи, що до складу Верховного Суду може входити меньша кількість, ніж двісті суддів, містить прислівник (компаратив) «не більше».

Між тим ані ст. 37, ані ст. 45 зазначеного Закону не містять положень, які б ставили питання кількісного складу Великої Палати у залежність від “недокомплектації” або кількісного складу Верховного Суду в цілому.

 Судді Верховного Суду обираються до Великої Палати зборами суддів відповідних касаційних судів з числа суддів таких касаційних судів (ч. 3, ст. 45). Кожен касаційний суд у складі Верховного Суду обирає по п’ять суддів до Великої Палати Верховного Суду. До складу Великої Палати Верховного Суду також входить Голова Верховного Суду за посадою (ч. 4, ст. 45).

Обрання зборами суддів меншої кількості, ніж 21 суддя до Великої Палати Верховного Суду порушує питання чи є такий суд судом, «встановленим законом».

Усталена практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо змісту та суті конструкції «суд, встановлений законом» (п.1, ст. 6 Конвенції) відображена у багатьох його рішеннях. Ця конструкція складається з кількох елементів: 1)    судова  гілка  влади  у демократичному суспільстві  не  залежить  від  органів  виконавчої влади,  але  керується законом,  що приймається парламентом (Zand  v.  Austria, №7360/76,  доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року);2)    додержання юрисдикційних повноважень, встановлених законом (Zand  v.  Austria, №7360/76,  доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року; Сoeme  and  Others  v.  Belgium,  №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/963)    додержання правил, які регламентують склад суду (Posokhov v.  Russia" (№ 63486/00; Fedotova  v. Russia,  № 73225/01).Про таку практику зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ 2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Щодо законності складу суду у параграфі 151 рішення ЄСПЛ 2013 року по справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначено, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі». Вперше це положення з’явилось у рішенні про прийнятність 2000 року «Бускаріні проти Сан-Маріно» Buscarini v. San Marino (Заява № 31657/96). Згодом воно знайшло відображення і у рішенні 2003 року Посохов проти Росії (Заява № 63486/00).

Враховуючи неподільність складу Великої Палати Верховного Суду (відсутність спеціалізації по окремих палатах), зазначена вимога щодо «складу колегії у кожній справі»  може бути застосована до повного складу Великої Палати, встановленого ч. 1 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, положення ч. 1 та ч. 4 ст. 45 не містять додаткових умов реалізації та не передбачають широкого поля дискреції Верховного Суду щодо їх застосування.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.