До питання гуманізації українського кримінального процесу. Ч. 2

Докійчук Костянтин, адвокат                                                    

А які довжелезні тепер процеси, надто останнім часом!

Франц Кафка «Процес»

В попередньому дописі було піднято проблему та показано, як порушується  Конституційна засада кримінального провадження  — Презумпція невинуватості, яка зокрема відображена в ч.5  ст.17 КПК України: «Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою».

Це порушення полягає в тому, що в українському кримінальному процесі фактично присутні знеособлення та заміна імені особи її процесуальним статусом, який особа послідовно може  набувати в кримінальному провадженні: підозрюваний, обвинувачений, підсудний.  В Україні набуло звернення суду (судді)  до людини не за її іменем, а за вказаним процесуальним статусом. Так  само діє і сторона обвинувачення.  Вірніше сказати, що не набуло, а діє протягом усього часу з радянщини.  Ця картина нашого змагального процесу є вкрай непривабливою  і виглядає так, ніби суд і сторона обвинувачення діють спільно проти сторони захисту.

Після попереднього допису мене запитують: «Як же звертатися до підозрюваних у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів проти здоров’я і життя особи?». Дехто перекрутив та кепкує, що ми маємо звертатися до підсудних «Пане злодію». І ще кажуть, буцім це питання не на часі. З таким підходом не можна погодитися. Про гуманізацію кримінального процесу треба було починати говорити не сьогодні, а вчора. 

КПК України  проголошує в статті 11 повагу до людської гідності, але при цьому  судді  та сторони обвинувачення в процесах забули, що людська гідність починається з того, що до людини звертаються за її ім’ям.

Слід наголосити, що за кожну людину треба боротися, і якщо суспільство хоче досягнути мети, яка проголошена в ч.2. ст.50 Кримінального кодексу України, а саме виправлення засуджених, то суди не повинні діяти так, наче особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, позбувається свого імені, а натомість отримує ярлик, санкціонований державою.

Знову повернемося до процесу «Oscar Pistorius Trial», що відбувся в Південно-Африканській Республіці та який провідні телекомпанії світу  транслювали в прямому ефірі, на фрагмент якого ми посилалися  при попередньому дописі: 

Оскільки це є дуже показним, звернемо увагу на діалог перших хвилин, як звертається суддя та прокурор до особи, яка обвинувачується у вбивстві! Примітка. Звернення в ПАР до судді, яка є жінкою є «my lady», перекладаємо, як «Ваша честь».

Суддя, звертаючись до підсудного  Пісторіуса: «Mister under oath, mister Pistorius?» (переклад, якщо дослівно: Пан під присягою, пане Пісторіусе?)

Підсудний Пісторіус: Thank you, my lady (Дякую, Ваша честь).

Суддя підсудному(!):   Thank you (Дякую).

Прокурор:  Please ask, my lady, mister Pistorius… (Дозвольте запитати, Ваша честь, пане Піcторіусе… — далі йде запитання  прокурора до підсудного Пісторіуса).

Як бачимо, до людини звертаються за її іменем, з повагою, попри тяжке обвинувачення.

Опоненти кажуть мені, що не треба рівнятися на Південну Африку, бо там інші традиції. То в мене виникає зустрічне питання, а  на кого ж тоді рівнятися Україні, яка прагне нових і більш справедливих суспільних відносин, може, треба рівнятися на радянську імперію і продовжувати її традиції? Чи, може, все ж шукати нові підходи і відпрацювати нові стандарти ведення кримінального, та й не тільки кримінального, судового провадження. Вказаний процес наведено лише як котраст нашого кримінального процесу, як приклад для аналізу нашої ситуації, а не для наслідування.

В нашому сучасному українському судовому процесі людина практично втрачає ім’я, суд (суддя) бачить лише правовий статус особи, при тому це статус особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності. Згадаємо, що п.14 ч.1. ст.3 КПК України визначає, що  притягнення до кримінальної відповідальності — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Такі звернення не за ім’ям підозрюваних, обвинувачених (підсудних), а за їх процесуальним статусом   відкладаються в свідомості судді, в свідомості присяжних. І в   результаті впливають на  внутрішнє переконання суддів та присяжних при ухваленні ними відповідних процесуальних рішень.  Адже протягом усього провадження присяжні та  судді  або чують від суду та сторони обвинувачення, або самі судді звертаються з оцим постійним: «підозрюваний», «підсудний».  І потрібно абстрагуватися, щоби побачити за «підсудним» конкретну особу. Яка, повторимося, може бути й невинуватою. Оскільки участь суду присяжних буде невідворотно поширюватися в кримінальному процесі України, то постає  наступне логічне запитання:

Уявимо ситуацію, коли доказів щодо винуватості певної особи у вчиненні злочину недостатньо, вони викликають сумнів тощо.

Питання:  Чи збереже об’єктивність та неупередженість Суд присяжних та чи  прийде до внутрішнього переконання щодо  невинуватості особи у випадку, коли особу довгий час (доки триває судове провадження) називатимуть не на ім’я, а «підсудний»?  Адже слово «підсудний» поки має певну, але стійку асоціацію в суспільній свідомості — винуватий.

Гуманізація кримінального процесу, а надалі — виконання  вироків в пенітенціарній системі починається з гуманного ставлення, перш за все, із звернення  до підозрюваних, підсудних, засуджених за  іменами, аби  вони розуміли, що суспільство  бачить в них людину.

Необхідно підкріпити свою позицію також і положеннями цивільного законодавства. Глава 22 ЦК України має назву «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи».

Особисті немайнові права розглядаються  в сучасному законодавстві України, як абсолютні  йневідчужувані. Очевидно, що участь громадян в судових процесах в будь-якій якості ( захист громадянами своїх прав та законних інтересів, захист від обвинувачення в кримінальному провадженні)  є частиною соціального буття.  Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, зокрема право на ім'я, закріплено в статті 294 ЦК: «Фізична особа має право на ім'я».

Будь-яка фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Це право надає громадянину юридично забезпечену можливість мати ім'я, вимагати від оточуючих, а особливо в судовому процесі, щоб його називали власним іменем.

Ще раз хочеться повторити: потрібно терміново запровадити нові стандарти звернення  з повагою до учасників кримінального провадження з дотриманням прав людини, для чого  судам терміново  необхідно змінити практику  звернень  в судових процесах до учасників процесу, а особливо до підозрюваних і обвинувачених (підсудних) за їх іменами, а не за процесуальним статусом. Це не потребує змін процесуального законодавства України — треба лише його виконувати. 

Це не обов’язково має бути звернення до підсудного (-ої)  «пане (пані»). Потрібно випрацювати та знайти відповідне звернення. 

Щоби сучасний український кримінальний змагальний процес виконував головну мету —   повернення після закінчення провадження до суспільства повноцінних громадян, незалежно від того, визнані вони винуватими  чи навпаки і особливо(!) невинуватими,  позбавився принижень, негуманного ставлення, притаманних  совєтчині та диктаторським режимам, відійшов від провінційності та виглядав сучасно і справедливо.