Касаційні фільтри – обмеження доступу до суду чи процесуальна економія?

20 червня 2017 року Верховна Рада України у першому читанні прийняла проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 6232 від 23 березня 2017 року.

Уся юридична спільнота неодноразово на різноманітних заходах обговорювали новели, які містяться у цьому проекті, їх сильні та слабкі сторони. Уперше в історії вітчизняної правової системи прийняття змін до процесуального законодавства має таку важливу стратегічну мету, що пов’язана не лише змістом судової влади – судочинством, але і з її формою – судовим устроєм, зокрема початком роботи новоутвореного відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховного Суду.  

У процесуальній царині проблема необхідності запровадження процесуальних фільтрів назріла вже давно та мала як активних прихильників, так і тих, хто вважав цю ідею обмеженням доступу осіб до суду. На тлі таких дискусій виникало багато непростих питань, одне із яких стосувалося забезпечення балансу інтересів між особою та суспільством, а також  співмірністю потенціалу судочинства із реальним судовим захистом.

Що отримала система правосуддя та, як наслідок, особи – споживачі судових послуг в умовах відсутності окремих процесуальних форм, у тому числі процесуальних фільтрів, які безперечно мають позитивний уплив на ефективність правосуддя?

• Вседоступність касаційного оскарження.
• Перевантаження судів касаційної інстанції.
• Ускладнення формування єдиної судової практики.
• Необмеженість підстав для відкриття касаційного провадження.
• Відсутність чіткого механізму допуску судових рішень до касаційного перегляду.
• Нечіткість меж перегляду справи касаційним судом і його процесуальних повноважень.  
• Порушення розумних строків розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Не дивлячись на ці очевидні об’єктивні проблеми, які пов’язані із недосконалістю процесуального законодавства в частині регламентації правового статусу та повноважень суду касаційної інстанції, дієвих кроків з боку законодавця у питанні запровадження процесуальних фільтрів тривалий час зроблено не було. Хоча ще з часів попередніх судових реформ в Україні декларувалася необхідність приведення системи правосуддя до європейських стандартів, власне яким і не відповідала вітчизняна модель касації.

На сьогодні «завуальована» компетенційна сфера суду касаційної інстанції фактична зрівнялася із повноваженнями місцевих та апеляційних судів. Так, відповідно до правил процесу у касаційному порядку зачасти вирішуються не лише питання «права», але й суто процесуальні вимоги, що не відповідає традиційному розумінню касації та перетворила її на звичайний, а не екстраординарний (винятковий) інститут перевірки судових рішень, що має місце у переважній більшості провідних країн Європи.

Давайте подивимось, що каже європейський досвід про можливість обмеження права особи на касаційне оскарження.

«Держави-члени можуть вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження» (Рекомендація № R (95) 5 Комітету Міністрів РЄ щодо вдосконалення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних та торгових справах (1995 рік).  

         «Обмеження права на касацію лежить у площині внутрішнього регулювання кожної держави, яка вправі вирішити це питання на власний розсуд. Введення процесуальних фільтрів не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже зреалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій» (позиція Європейського суду з прав людини).

          У 2010 році було утворено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Усі окреслені вище проблеми отримали вражаюче статистичне оформлення за кількістю надходження касаційних скарг за рік.

Отже, статистичні дані ВССУ (судова палата у цивільних справах): середній показник за 2011 – 2013 роки склав 54 400 скарг на рік, у 2014 - 2016 роках з огляду на об’єктивні причини, які, нажаль, мають місце в Україні, такий показник зменшився і склав 37 400 скарг на рік.

Що в цей період відбувалось із трансформацією позиції щодо необхідності запровадження інституту процесуальних фільтрів, зокрема, завдячуючи офіційним тлумаченням Конституційного Суду України?

 2010 рік – Рішення щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження». Посилаючись на справи «Сокуренко й Стригун проти України», «Пономарьов проти України» Конституційний Суд України звернув увагу на такий аспект верховенства права як принцип правової визначеності, згідно з яким жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язково рішення суду лише тому, що вона хоче добитись нового слухання справи та її нового вирішення.

2012 рік – у Рішенні у справі про підсудність окремих категорій адміністративних справ орган конституційної юрисдикції визнав обґрунтованість, законодавчу доцільність можливості існування окремих категорій справ, у яких касаційне оскарження є недоречним, що узгоджується із принципом верховенства права – співмірністю між інтересами особи та суспільства, справедливістю, розумністю та логічністю закону.

І ось ми є свідками сучасної судової реформи, яка нарешті поставила крапку у цій дискусії. Законодавець звернув увагу на європейські процесуальні стандарти, імплементувавши їх у вітчизняне правове поле.

Так, Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, однією із проблем системи правосуддя визначено – абсолютизацію принципу про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини; недосконалість процесуальних інструментів для захисту прав та інтересів осіб, у тому числі нерозвинена система альтернативних методів вирішення спорів. У зв’язку із цим було проголошено необхідність: 1) Підвищення ефективності правосуддя та оптимізацію повноважень судів різних юрисдикцій. 2) Удосконалення процесуальних повноважень касаційної інстанції.

Оновлена Конституція України змінила систему судового устрою на триланкову, із визначенням Верховного Суду найвищим судом у системі судоустрою, якого на підставі нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наділила касаційними повноваженнями. При цьому визначила, що  юрисдикція судів поширюється не на всі правовідносини в державі, а на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У питанні запровадження процесуальних фільтрів вважається важливим розкриття змісту поняття «юридичного спору». Отже, юридичний спір є результатом еволюції моделі судової юрисдикції. Фактично це означає  виключення з юрисдикції суду повноважень щодо вирішення невластивих йому питань з метою підвищення ефективності судочинства та його приведення у відповідність до міжнародних стандартів. Сьогодні повнота судової влади розуміється не як її всеосяжна доступність, поширення на всі правовідносини, що є в державі, а поширення судової влади, у першу чергу, на всі юридичні спори в державі, виходячи із основного призначення цієї влади – вирішення спорів про право, і лише у прямо встановлених випадках –на інші справи 

Подальша модернізація судочинства ввела нормативний вододіл між правом на перегляд справи апеляційним судом та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Цим було дано «зелене світло» для запровадження касаційних фільтрів як однієї із базисних ідей оновлення системи судочинства за правилами стандартизації, уніфікації та відповідності реальній економії процесуальної форми з метою забезпечення стабільності судових рішень.

Які ми маємо очікування від новел, які містяться в проекті ЦПК у частині касаційних «фільтрів»?

Найголовніша – забезпечити рішенням суду касаційної інстанції найвищого правового та соціального значення для подальшого правозастосування в державі, чим консолідувати внутрішні процесуальні потужності судової системи. У зв’язку із цим основна ідея полягає в тому, щоб предметом касаційного перегляду були справи дійсної суспільної ваги, принципові для спрямування судової практики, важливі у сенсі захисту прав і свобод осіб та інтересів держави, що гармонізує наше законодавство із законодавством провідних країн Європи.

Звичайно, передбачивши відповідні законодавчі обмеження, необхідно   паралельно підвищувати ефективність діяльності судів факту – першої та апеляційної інстанції із паралельним розвитком систем альтернативних способів вирішення юридичного спору, що передбачено у спеціальних статтях проекту змін до процесуального законодавства.

Давайте проаналізуємо, яка модель касаційних «фільтрів» пропонується проектом ЦПК.

Відповідно до статті 390 проекту ЦПК не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Крім цього, особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення, лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи чи обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Як убачається законодавець не дає визначення поняття «малозначної справи» та не передбачає для неї наявності переліку критеріїв, а лише наводить чотири розгорнуті ознаки, за якими ту або іншу справу не можна вважати малозначною.

Позитивна це новела, чи ні?

На сьогодні думки як практиків, так і науковців розділились. З одного боку суддям би хотілось мати «законодавчу підказку», а з іншого – у спосіб формування такого переліку нівелюється можливість застосування найвищим судом дискреційних повноважень. І це при тому, що судді, будучи обізнаними у тенденціях розвитку в країні категорій юридичних спорів, змогли би отримати реальні та ефективні інструменти формування єдиної судової практики, враховуючи значущість для держави та суспільства конкретної справи через призму судової процедури.

Щодо критичних висловлювань про те, що у такий спосіб обмежується право особи на звернення до Верховного Суду, порушується принцип правової визначеності та створюються корупційні ризики, пов’язані із можливістю неоднакового застосування «фільтраційних» механізмів, а також тим, що така редакція не визначає моменту, з яким пов’язується факт вичерпання усіх національних способів захисту для права на звернення до Європейського суду з прав людини необхідно зазначити, що безумовно, такі застереження мають право на життя.

Однак не варто забувати про основні причини модернізації касації, а також про екстраординарність суду касаційної інстанції та його основну місію в державі та суспільстві. Надання Верховному Суду права на дискрецію, власний розсуд при вирішенні питання допуску справи лише підсилює засади доступності правосуддя, оскільки кожна справа буде оцінюватися через призму її обставин та можливих правових наслідків для особи. При цьому запровадження касаційних «фільтрів» фактично дає можливість Верховному Суду розглянути будь-яку справу, в якій наявні три види інтересів:  держави, суспільства та особи.  Наведене лише забезпечує реалізацію принципу верховенства права, а не лише законності як його складової.  

На мою думку, наявність таких нормативних критеріїв, навпаки, слугувала би обмеженню права особи на судовий захист, оскільки відсутні гарантії того, що суддя буде діяти саме з метою розвитку суддівської правотворчості, а не піде легшим шляхом, застосувавши виписані у законі критерії для класифікації справ у розрізі їх «малозначності». 

Щодо питання звернення до ЄСПЛ, то варто зазначити, що загальновідомим європейським постулатом є те, що кожна країна для себе самостійно визначає порядок вичерпання внутрішніх засобів захисту, які залежать від особливостей її судової та адміністративної систем, а та порядку судочинства. При цього, якщо держава вважає, що створююча нею система перегляду судових рішень є ефективною, ЄСПЛ сприйме існуючі у неї елементи внутрішніх засобів захисту як належні, оскільки основним критерієм, яким керується Європейський суд, визначаючи, які засоби правового захисту необхідно вичерпати всередині держави, є ефективність.

Декілька слів про інші – внутрішні – різновиди процесуальних «фільтрів», які містяться у статті 395 проекту ЦПК та пов’язуються із інститутом необґрунтованості касаційної скарги.

 Так, у справі з ціною позову, що не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті провадження, якщо: 1) Верховний Суд вже викладав в своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком; або 2) правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Безумовно, належне застосування зазначених підстав для відмови у відкритті касаційного оскарження пов’язуються із «майстерність» суддів, які повинні:

• Бути обізнаними щодо процесуальної «історії» справи.
• Володіти практикою Верховного Суду.
• Обґрунтовано мотивувати розумність сумнівів щодо застосування норми права.

Насамкінець трохи позитиву для Верховного Суду у контексті запровадження касаційних «фільтрів»: 1) Закріплення особливостей найвищого суду з екстраординарними повноваженнями; 2) Надання потужного процесуального інструментарію – оцінка судового рішення, справи у сенсі її значення для держави (суспільна спрямованість) та особи (ефективний судовий захист); 3) Дискреційні повноваження, можливість судової правотворчості. 

Безперечно, судова практика засвідчить про дієвість запровадження нових процесуальних форм у сенсі забезпечення особі реального судового захисту. Але процес внесення змін до процедурних кодексів тронувся з «мертвої точки», а тому варто закачувати рукава та готуватись до плідної роботи).