Громадська рада закритості, або чому Громадська рада доброчесності демонструє подвійні стандарти?

Наразі останній етап відбору кандидатів на посади судів Верховного Суду (ВС). Вся увага юридичної спільноти прикута до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).

Напруження кандидатів на посади судів ВС, членів та працівників апарату ВККС неймовірне. Ціна помилки дуже висока.

Цією загальною напруженістю професійно користуються особи, які знають, що будь-які маніпулятивні звинувачення можуть стати фундаментом для дискредитації всього конкурсу до ВС, тож, для них саме час сіяти в свідомості людей зерно сумніву щодо легітимності конкурсу до Верховного Суду.  

І чим ближче фінал конкурсу, тим гучніше ми чуємо лозунги від таких осіб, які «вимагають від членів ВККС бути відкритими», «вимагають від членів ВККС опублікувати методику оцінки критеріїв доброчесності», «вимагають від членів ВККС інформувати про персональне голосування», «вимагають... вимагають... вимагають...».

З аналогічних вимог розпочинаються новини та дописи в соціальних мережах і у окремих членів Громадської ради доброчесності (ГРД). Більше того, окремі члени ГРД задають тон і динаміку таким лозунгам.

Що ж, можливо, такі публічні заяви і є доречними від членів ГРД, адже ми знаходимося у досить цікавому історичному проміжку часу, коли громадськість вимагає публічно звітувати навіть про те, що буде докорінно дисонувати із загальноприйнятими європейськими стандартами, які чітко визначені у висновках Консультативної ради європейських суддів.

Однак, було б цілком логічно, коли, вимагаючи від когось щось зробити, ти сам стаєш взірцем та на особистому прикладі демонструєш, як це мало б бути.

Переглядаючи Регламент ГРД, в якому значаться фундаментальні засади їх діяльності, серед яких, зокрема, «прозорість та добросовісність», «максимальна відкритість перед громадськістю», «вживання заходів для недопущення будь-яких сумнівів у свій доброчесності», розумієш, що члени ГРД, приступаючи до виконання свої обов’язків, очевидно, добре пам’ятали про це правило. Саме такі стандарти в роботі члени ГРД бажали демонструвати не лише українському, а й світовому суспільству.

Одначе, вже можемо констатувати, що на прикладі членів ГРД ми вкотре всі стали свідками того, що проголошувати принципи — не означає їх дотримуватися і вірити в них.

Ось, наприклад, положеннями ч. 1 ст. 6 Регламенту чітко зобов’язують ГРД визначити на зборах Ради особу (або осіб), відповідальну за проведення автоматизованого розподілу завдань щодо збору, перевірки та аналізу інформації про кандидатів на посаду судді ВС.

Минуло вже майже вісім місяців від початку роботи ГРД, а чи відомо комусь, хто ж саме проводить автоматизований розподіл завдань щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддів (кандидатів на посаду судді) між колегіями і членами Ради з урахуванням самовідводів членів Радою? Чи є хоча б один публічний протокол засідань ГРД, в яких міститься інформація про визначення такої особи?

Дивним чином закрита від громадськості і інформація про те, яке саме програмне забезпечення використовувалось особою, відповідальною за проведення автоматизованого розподілу?

Під грифом «секретно» знаходиться й інформація, чи приймалися членами ГРД: рекомендований алгоритм збору, перевірки та налізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді); методика з’ясування та оцінки надійності інформації; методика порівняння інформації з різних джерел; методика (алгоритм, порядок дій тощо) вибору осіб, які можуть надати експертну допомогу; методика (алгоритм, порядок дій тощо) отримання консультацій у осіб, які можуть надати експерту допомогу?

Відсутність у публічному доступі вказаних документів — це аналогічно ситуації, коли у судді був би «таємний» процесуальний кодекс, який би навмисно не надавали особі, що перебуває під слідством. Більше того, такій особі взагалі б не говорили, в чому саме її звинувачують.

Невже члени ГРД відтворюють в реальності сюжет роману Франца Кафки «Процес», де головний герой взагалі не розумів, у чому його звинувачують, а збір доказів та розгляд справи відбувався взагалі в незрозумілий спосіб і був повністю утаємничений від головного героя?

Абсолютно всі розуміють, що такий стан речей не є прийнятним.

Вже сьогодні можемо констатувати, що під час цього конкурсу ми стали свідками досить потужної «чорної» піар-кампанії щодо окремих кандидатів в судді Верховного Суду. Друкувались очевидно провокативні статті та публікації, які базувались на припущеннях та домислах, в яких відбувалась маніпуляція фактами.

І тоді, коли вже сьогодні весь світ розпочав відкриту боротьбу із недостовірними новинами (Європейський Союз, Facebook, Google розробляють, запускають та публічно оприлюднюють алгоритми перевірки достовірності інформації), ми не знаємо, які саме критерії застосовувались членами ГРД для визначення повноти, достовірності та важливості опублікованої новини.

Варто нагадати публічну заяву одного із членів ГРД, який публічно висловився про свідоме неприйняття членами ГРД новин, які розміщені на одному інформаційному ресурсі.

Чи мав право член ГРД робити такі публічні заяви? Навряд чи. Але, що точно мають право члени ГРД, яке ніхто не піддає сумніву, то це право збирати, перевіряти на аналізувати інформацію щодо кандидатів на посаду судді.

Однак і громадськість має право, наприклад, чітко розуміти, якими ж саме критеріями керуються члени ГРД, коли віддають очевидний пріоритет одним першоджерелам перед іншими. Аналогічно громадськість має право знати, які саме критерії застосовувались членами ГРД при порівнянні публікацій на різних інформаційних ресурсах.

В цьому контексті вже цілком логічним є висновок щодо Регламенту ГРД, підготовленого професором, доктором права, міжнародними експертом Ради Європи Діаною Ковачевою 10 квітня 2017 року, в якому вказано про необхідність публічної публікації критеріїв, на підставі яких можна дійти висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) нормам доброчесності та етики. Міжнародні експерти Ради Європи вже прямо вказують членам ГРД на необхідність розробки та опублікування методології здійснення нею оцінювання суддів і кандидата на посаду судді.

Фактично один із найголовніших конкурсів відбувається без публічно оприлюднених чітких критеріїв роботи ГРД, зокрема і щодо порядку роботи із інформацією про кандидатів.

Щоб з’ясувати всі вказані вище питання та пролити світло на «темні плями» в роботі ГРД, 22.05.2017 року ГРД було вручено два запити (в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації»). Термін розгляду таких заяв становив п'ять днів.

Сьогодні — 21 день, коли члени ГРД не надають жодної відповіді.

Чому ж вони мовчать та демонстративно ігнорують діючий Закон України «Про доступ до публічної інформації»? В мене є лише два пояснення тиші ГРД:

• небажання бути відкритим перед суспільством;
• відсутність будь-яких розроблених та затверджених методик та алгоритмів, відсутність будь-яких протоколів, якими б затверджувалася особа, яка проводить автоматизований розподіл завдань щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддів (кандидатів на посаду судді) між колегіями і членами Ради з урахування самовідводів членів Радою.

Хоча, яка б причина не була вірною, де-факто ми можемо констатувати, що окремі члени ГРД публічно демонструють подвійні стандарти, оскільки самі не бажають бути відкритими в своїй діяльності та, одночасно, ультимативно вимагають від оточуючих надавати їм будь-яку інформацію.

Особливо викликає подив намагання приховати відповідь тими членами ГРД, які ще декілька місяців назад проводили відкриті тренінги по отриманню публічної інформації за допомогою механізмів, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації». В який саме момент вони перестали сповідувати ті принципи, які самі публічно викладали?

Насамкінець, варто було б порадити членам ГРД, що перед тим, як вимагати щось від інших, спочатку варто переглянути власну поведінку та самим розпочати дотримуватися положень діючого законодавства. Але є в мене відчуття, що така пропозиція залишиться без уваги членів ГРД, а вони і надалі будуть залишатися гарним прикладом подвійності стандартів.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.